Мистецтво спілкування у політиці

Мистецтво спілкування у політиці













Реферат з політології

Мистецтво спілкування у політиці


Спілкування


Спілкування — необхідна передумова існування як особи, так і суспільства загалом, взаємодія двох або більше людей з метою обміну інформацією пізнавального, оцінного характеру. Спілкування має практично таку саму структуру, що й будь-яка інша діяльність. Це потреба, мотив, способи спілкування та його результат. Небезпідставно спілкування багато хто вважає специфічним, самостійним видом діяльності.

Розрізняють спілкування формальне і неформальне. Формальне спілкування зумовлене відповідними соціальними функціями людини, регламентоване за формою і змістом (керівник — підлеглий, контролер — пасажир).

Неформальне спілкування — більш суб'єктивне і менш регламентоване. Мета такого спілкування, його характер багато в чому визначаються особистими стосунками між людьми (мати — дитина, чоловік — дружина, пасажир — пасажир).

Специфічною формою контактів і взаємодії людей є ділове спілкування. Воно належить до формального спілкування і служить обміну думками, встановленню контактів, підтриманню певних зв'язків між людьми, які репрезентують різні, однак багато в чому взаємозаінтересовані організації, структури, людські спільноти.

Ділове спілкування здебільшого орієнтоване на певний результат, хоча інтереси сторін при цьому можуть бути надто різними, а то й взагалі протилежними. У діловому спілкуванні виокремлюють три фази:

•  початкову, протягом якої встановлюються контакти;

•  основну, протягом якої реалізується така послідовність дій: встановлення проміжної та кінцевої мети спілкування, безпосередні мовні та документальні контакти, взаємний аналіз вихідних і проміжних позицій, пошук узгоджених рішень, визначення подальших перспектив спілкування;

•  завершальну, протягом якої формуються підсумки ділової взаємодії.

М. Доронін, досліджуючи проблему ділового спілкування, вирізняє такі типи людей:

•  "черепахи" — намагаються ховати свої почуття та переживання під "панциром", вони не здатні на їх бурхливі прояви;

•  "хамелеони" — тримають ніс за вітром, вміють і швидко підіграють співрозмовнику: співчувають, обурюються, підлещуються залежно від обставин;

•  "леви" — постійно рухаються, їхній внутрішній світ не обмежується службовими справами. Вони відчувають свою ділову перевагу і пишаються цим;

•  "дикобрази" — завжди стривожені, обережні, ворожі, ніби постійно очікують неприємностей від оточення;

•  "безбарвні" — здається, розчиняються у навколишньому середовищі, нічим не вирізняються, не залишають сліду в пам'яті.

Спілкуючись, варто пам'ятати, що партнери передають один одному інформацію вербально (слова, мова) і невербально (одяг, міміка, поза, жести). Неважко помітити, що кожна людина намагається використовувати той канал інформації, який є виграшним для неї. Гарний оратор, наприклад, підкреслюватиме мовні, ораторські здібності і менше надаватиме уваги своєму одягові або жестам. Натомість досвідчений політик, громадський діяч визначить свої вразливі місця при спілкуванні і докладе зусиль для їх удосконалення.

Ділове спілкування відбувається переважно у формі бесіди, яка має кілька фаз.

Перша фаза — це власне початок розмови, коли будь-що треба спробувати встановити позитивний емоційний контакт, зосередити співрозмовника (співрозмовників) на проблемі, питаннях, які є предметом бесіди. Якщо це бесіда однієї людини з порівняно великою аудиторією, то необхідно врахувати стан, особливості такої аудиторії, втомлена вона, спокійна, збуджена, однорідна чи неоднорідна, представники яких соціальних груп в ній переважають тощо. Отже, початок розмови має бути таким, щоб зацікавити, залучити на свій бік якомога більше людей. Можливо, ви зосередите їхню увагу на якійсь події, факті, що цікавлять багатьох. А може, просто поясните, чому вам потрібна ця зустріч, які причини спонукали до її проведення. Іноді починають розмову з якогось дотепного жарту, прислів'я, приказки. Зрозуміло, що небажано починати розмову з вибачень, невпевнених фраз типу "Я не збирався з вами зустрічатися", висловлювати подяку на чиюсь адресу тощо.

Другою фазою ділової розмови є передавання інформації. Тут все залежить від вашої підготовленості до розмови, ораторських здібностей, вміння виокремити основне. Навіть досвідчені політики, громадські діячі грунтовно готуються до бесіди, підбирають потрібні факти, цифри, інші аргументи.

Найважливішою фазою ділової розмови є аргументація. До неї також готуються заздалегідь, підбираючи такі аргументи, які були б вагоміші, ніж у співрозмовника. При цьому варто врахувати, що аргументів повинно бути кілька, щоб не повторювати постійно один і той самий. Врахуйте також, чи сприйматиме інша сторона ваші аргументи, які аргументи висуватиме вона у свою чергу.

Ділову розмову бажано вести у формі діалогу, уникаючи монологу, вміло ставлячи потрібні закриті запитання (на які можна відповісти лише "так" чи "ні"), відкриті (відповіді на які потребують пояснень, додаткової інформації), переломні запитання (які переключають увагу з одного предмета на інший), риторичні запитання, запитання для обмірковування та ін.

Досягти успіху у діловій розмові неможливо, якщо ви:

•  різко заперечуєте іншій стороні, обриваєте її на півслові;

•  демонструєте бажання не дати можливості іншій стороні взагалі висловити свою точку зору;

•  не враховуєте, а то й ігноруєте думки іншої сторони;

•  різко реагуєте на критику, демонструєте свою підозру до іншої сторони щодо її точок зору, аргументів.

У процесі спілкування люди стикаються з різноманітними труднощами, які називаються бар'єрами у спілкуванні. Такі бар'єри можуть виникати через різні причини, що зумовлюють відмінності між людьми, — соціальні, політичні, релігійні, професійні. Та, на нашу думку, найскладнішими є причини психологічного характеру (сором'язливість, неприязне ставлення до людини-партнера в бесіді, недовіра до неї тощо).

Усуненню або принаймні подоланню бар'єрів у спілкуванні сприяє підвищення індивідуальної культури спілкування, що дає змогу людині найповніше використовувати всі засоби і прийоми, що становлять комунікативний потенціал загалом.

У спілкуванні з іншими людьми стануть у пригоді рекомендації відомого психолога М. Ночевника:

•        не зловживайте критикою і не звинувачуйте інших людей (критика не повинна бути самоціллю, перетворюватися на суцільний негатив);

•  умійте підкреслювати непідробний інтерес до людини, з якою вступаєте у спілкування (виявляйте повагу і розуміння до того, з ким спілкуєтеся);

•  умійте бути добрим слухачем (треба вміти вислухати людину до кінця, не перебиваючи; вислуховування виконує психотерапевтичну функцію);

•  допомагайте людям відчути їх власне значення (кожна людина заслуговує на повагу);

•  поважайте думку інших людей;

•  уникайте непотрібних суперечок — не можна миритися з несправедливістю, з недоліками, але перетворювати суперечки на самоціль — також не вихід;

•  використовуйте метод переконання і виключайте розпорядчий тон і вказівки;

•  запам'ятовуйте імена, по батькові людей, з якими спілкуєтеся (не розчули — перепитайте);

•  підтримуйте позитивні емоції, частіше усміхайтеся.

Як наголошувалося, найчастіше спілкування відбувається у формі розмови (бесіди). Корисними тут можуть бути ще й такі поради:

•  До бесіди треба бути готовим (готуватися треба завчасно, прогнозуючи навіть її можливість, хід і розвиток). Для цього продумують сценарій бесіди, домовляються про те, де вона відбудеться, про час, можливу тривалість, сподівання, розрахунки на результат.

•  Бажано розпочинати бесіду у приємному, невимушеному оточенні (за винятком бесіди раптового характеру).

•  Коротко, але точно, цікаво формулюйте перші тези в бесіді (якщо ви починаєте бесіду), якщо співрозмовник бажає, уточніть їх або повторіть.

•  Спокійно, до кінця вислуховуйте співрозмовника, за можливості не перебивайте його різко, не реагуйте мімікою, жестами, словом. Це дратує, спонукає до різких дій, висловлювань.

•  Виявляйте особистий інтерес до того, чим практично займається, цікавиться ваш співрозмовник.

•  Якщо критикуєте когось, щось, а особливо співрозмовника, то критика має бути виваженою, адресною, конструктивною. Збираючись критикувати іншого, трохи похваліть його, зауважте позитивне, покритикуйте себе, а вже потім і його.

Розмова (бесіда) — не єдиний спосіб спілкування. Досить поширеним і специфічним є спілкування у формі ділового листування.

Листи повинні готуватися з урахуванням поважливого ставлення до адресата і його інтересів, містити чіткий виклад того, про що в них ідеться. Останнє залежить від того, якого характеру лист ви готуєте: супровідний, лист-замовлення, лист-пояснення, лист-вибачення, лист-рекомендацію тощо.

Чи не найпоширенішим є спілкування по телефону. Воно порівняно простіше (не бачиш обличчя, реакції співрозмовника, можеш сказати, що завгодно, але те саме може зробити і співрозмовник).

Вдавайтеся до телефонної розмови:

•  коли хочете швидко отримати чи повідомити необхідні дані;

•  коли бажаєте оперативно з'ясувати думку тієї чи іншої особи з питання, що вас стосується чи цікавить;

•  коли прагнете дістати згоду на конкретну дію;

•  коли хочете уточнити, чи лишається в силі раніше досягнута домовленість.

Втім до телефонних розмов також треба готуватися, продумувати їх, навіть якщо потім доводиться вести такі розмови раптово або пере-строюватися в ході розмови. Слід чітко формулювати свої думки, виразно називати імена, прізвища людей, уважно слухати співрозмовника, намагатися не перебивати його, будь-що спробувати зрозуміти, бо це, врешті, відповідає вашим особистим інтересам.

Проведення ділових нарад


Кожний політик, а понад усе політик високого рівня має відповідну групу людей, команду, колектив, які з ним і на нього працюють. Тому час від часу виникає потреба проводити спільні ділові наради, під час яких вирішуються певні питання, узгоджується стратегія спільної праці, визначаються перспективні питання роботи тощо.

Політик повинен уміти добре підготувати і провести ділову нараду, оскільки від цього залежить як його власні статус і авторитет, так і успіх справи, яку він робить з допомогою інших людей.

До форм ділових нарад належать збори, наради з різних питань, конференції тощо. Усі вони передбачають вирішення певних завдань, а головне — привернути увагу учасників наради до проблем, які обговорюються, уточнити місце і роль у їх вирішенні кожного окремого учасника, розробити робочий план реалізації окремих конкретних завдань із зазначенням термінів, відповідальних осіб тощо.

Розрізняють такі види нарад: інформаційні, коли необхідно подати певну інформацію, ознайомити з певними документами, матеріалами, відомостями, точками зору тощо; роз'яснювальні або інструктивні, коли є потреба визначитися щодо певної ситуації, події, пояснити ті чи інші суспільно-політичні події, явища; звітні, коли йдеться про реалізацію певних планів, дій, справ, окремих доручень; навчальні, коли ставиться завдання підвищити кваліфікацію з будь-яких питань, проблем; проблемні — найскладніші, бо йдеться про те, щоб виробити стратегію відповідної поведінки, способи вирішення конкретної проблеми.

Будь-яка нарада потребує відповідної підготовки. Без неї розраховувати на успіх важко.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты