Большая База Рефератов - Міжнародна політика і глобальні проблеми сучасності

Міжнародна політика і глобальні проблеми сучасності

По-перше, це масове усвідомлення і чітке розуміння усієї серйозності даних проблем для майбутнього усього людства і на цій основі – розробка стратегії дії для подолання їх подальшого катастрофічного розвитку. Члени Римського клубу одні з перших звернули увагу на необхідність дослідження глобальних проблем з застосуванням системного модулювання /1968 р./. Вони висунули ідею про те, що національні уряди, діяльність яких обмежена строком від виборів до виборів, не спроможні вирішувати довгострокові фундаментальні проблеми, які потребують нового глобального мислення. У першій доповіді Римського клубу "Межі зростання” /1972 р./, який був підготовлений науково-дослідницькою групою Масачусетського технологічного інституту /США/ були не тільки сформульовані основні глобальні проблеми і безпеки, але й запрограмована концепція органічного зростання і розвитку /Див. Медоуз Д. та ін. “пределы роста», М.,1991/. У 70-90 рр. було надрукована велика кількість наукових праць, автори яких висували різні моделі соціально-політичного розвитку людства на визначену перспективу.

По-друге, відмова від вживання сили і забезпечення безпеки держав виключно політичними засобами, виходячи з принципу рівної, спільної і неподільної безпеки для усіх, на основі створення системи міжнародної безпеки. На цьому шляху можливо різке скорочення військових витрат і використання великих ресурсів в інтересах людства, які звільняться таким чином.

По-третє, неухильне поглиблення співпраці країн і регіонів світу у вирішенні задач збереження нашої цивілізації. Така співпраця повинна бути взаємовигідна, спільна і на різних рівнях /двосторонні, багатосторонні, регіональні, всесвітні/. Вона передбачає відмову від ідеологізації міжнародних відносин і готовність до діалогу та компромісів.

Межі сучасного світопорядку, який тільки формується, позначені або відображені у важливих міжнародних політико-правових документах. Сформована у функціонує система переговорів про скорочення ядерного озброєння, ліквідацію хімічного, бактеріологічного та інших видів зброї масового знищення. Працюють регіональні механізми безпеки і співпраці в Європі /СБСЄ/, в Азії, Африці та Латинській Америці. Розроблена кодифікація нормативних актів про права людини. Розвивається народна дипломатія та ін.

Разом з тим стає очевидним, що становлення і зміцнення нового демократичного світового порядку – складна задача, яка потребує не тільки координації окремих дій суб’єктів політики, але й досягнення постійного зваженого балансу їх інтересів і сил в інтересах усього світового суспільства і за широким спектром проблем.

В цих умовах важливе значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів, які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцнення миру, безпеки, поглиблення і розширення всебічних зв’язків між суб’єктами світової політики.

3. Україна в сучасних міжнародних відносинах

Основні цілі, напрямки і пріоритети зовнішньої політики України сформульовані в Акті незалежності України 24 серпня 1991 р. і в Зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу”, який був прийнятий 5 грудня 1991 р., в якому вказується: що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою задачею є забезпечення прав і свобод людини. Україна буде неухильно додержуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Україна, як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй, у повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН буде спрямовувати свою зовнішню політику на зміцнення світу і безпеки у світі, на активізацію міжнародної співпраці у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на принципах міжнародного права /Див. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 8. С.199-200/.

Минуле десятиріччя показало, що проголошені у початку придбання незалежності принципи зовнішньої політики послідовно реалізовувались у практичній діяльності: Україна стала важливим суб’єктом світової політики, на якого не можуть не зважати навіть сучасні великі держави. Один з відомих американських політологів Бжезинський, розглядаючи “ геостратегічні діючі особи і геополітичні центри” наступним чином оцінює місце України в сучасному світі: “Україна, новий і важливий простір на європейській шаховій дошці, є геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, але тоді б вона стала в основному азіатською імперською державою і була в залучена в виснажувальні конфлікти з Середньою Азією…” /З. Бжезинський. Велика шахова дошка. М., ”Міжнародні відносини”,1998,С.61/. Очевидно, З. Бжезинський відкрито і сумлінно вказував на дійсну причину особливих, бажаних відносин США до України. Але це не знижує дійсно важливу роль, яку грає Україна на міжнародній арені.

Сьогодні можливо констатувати, що, не взираючи на надзвичайну складність внутрішнього становища, багатьох прогалин у сфері зовнішньої політики, Україна досягла певних результатів на міжнародній арені. Як незалежну державу Україну визнали більш 150 країн, з них 141 установили дипломатичні відносини. У Києві відкрито 42 іноземних посольств, діють декілька консульських установ. Україна є членом багатьох міждержавних, міжнародних недержавних, регіональних та інших організацій. Вона приймає участь у роботі ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Міжнародній організації праці, Міжнародного валютного фонду, Міжнародній організації інтелектуальної власності та ін.

У Конституції України 1996 року відзначається “Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом мирної і взаємовигідної співпраці з членами міжнародного суспільства на підставі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права”. /Конституція України, Ст.18, С./.

Згідно Конституції України, інших офіційних міжнародно-правових документів, Україна в своїй зовнішньополітичній діяльності вирішує наступні основні задачі:

- підтримка і затвердження суверенітету, державної незалежності, самостійності України;

- -збереження територіальної цілісності і непорушності кордонів;

- -забезпечення економічної та інформаційної безпеки України;

- -налагодження і розвиток всебічної взаємовигідної співпраці з усіма країнами світу;

- -активна участь у різних міжнародних організаціях, виходячи зі своїх національних інтересів і для вирішення складних міжнародних проблем;

- -пріоритетний розвиток взаємовигідної співпраці з країнами-сусідами і, насамперед, з Росією;

- -захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;

- -створення вигідних умов для підтримки контактів з українською діаспорою за кордоном, керуючись при цьому міжнародним правом;

- -діяльність на міжнародній арені, як надійний і передбачений партнер.

Між зовнішньою та внутрішньою політикою будь-якої держави, враховуючи і Україну, існує тісний зв’язок, взаємообумовленість і взаємозалежність. З одного боку, зовнішня політика, її напрямок і ефективність, визначається у значній мірі внутрішнім станом і внутрішньою політикою держави: її економічним і військовим потенціалом, масштабами території, кількістю населення, а також політичним режимом, державною ідеологією та інше. З іншого – внутрішня політика і внутрішнє становище держави в значній мірі залежить від її місця і ролі у системі міжнародних відносин, участі у міжнародному розподілі праці, ступені участі у вирішенні складних міжнародних проблем та інше.

Особливе значення зв’язку зовнішньої і внутрішньої політики набуває держава, яка знаходиться в умовах глибокої соціально-економічної кризи. Для вирішення багатьох внутрішніх економічних проблем в Україні надзвичайно важлива зовнішньополітична діяльність з такими напрямками, як експорт та імпорт товарів, послуг, іноземних інвестицій, валютної політики, науково-технічних відносин, міжнародної промислової кооперації, міжнародної трудової міграції та ін.

Як одна з великих країн, яка розташована у центрі європейського континенту, Україна може і повинна грати роль важливого фактора миру і стабільності в Європі. У цьому напрямку Україна досягла значних успіхів: вона є членом ОБСЄ, Ради Європи, приймає активну участь у роботі Парламентської асамблеї Ради Європи та інших організацій. Але для того, щоб дійсно стати повноправним учасником інтеграційних процесів в Європі, Україні необхідно досягти стабільності і соціально-економічного процвітання.

Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності України займають країни ”близького” зарубіжжя – з республіками колишнього Радянського Союзу, особливо з Росією, Білорусією та ін. Необхідно пам’ятати, що протягом багатьох десятиріч Україна знаходилась з незалежними державами в одній державі, та їх економіки являли собою єдиний народно-хазяйський комплекс. До розпаду СРСР підприємства України мали постійний зв’язок з 33000 підприємств інших республік, для забезпечення роботи яких в Україну ввозилися 25 млн.т вугілля /17,8% від потреб/, 52 млн.т нафти /46,8%/ газового конденсату /85,5%/, приблизно 100 млрд. кубометрів природнього газу /80%/, 205000 т бавовни-волокна /100%/ та ін. /Див. Голос України, 28 листопада 1991р./

Пріоритетність відносин з Росією визначається не тільки тісними і багаторічними економічними зв’язками, спільною культурою, духовністю та т.п. Неможливо не звертати уваги на той факт, що на Україні проживають та є її громадянами приблизно 12 млн. росіян, а в Росії – приблизно 5 млн. українців. Протягом сторіч українці та росіяни проживали разом, поділяли радість і горе, укладали між собою браки та ростили дітей, національність яких була змішана російсько-українська та ін. Тому ті державні, політичні діячі, націоналісти як в Україні, так і в Росії, які намагаються посварити ці два народи, вбити клин у взаємовідносини між Україною та Росією, є ворогами як українського, так і російського народів. Нема сумніву у тому, що усі виникаючі проблеми у взаємовідносинах між нашими державами можливо і необхідно вирішувати на підставі рівності, взаємовигідності за столом переговорів.

Складною і невід’ємною частиною політичної діяльності будь-якої держави є зовнішня політика, яка спрямована регулювати взаємовідносини між державами на міжнародній арені. Зміст і спрямованість зовнішньої політики будь-якої держави обумовлена природою її суспільного строю та існуючим політичним режимом. Інтернаціоналізація сучасних міжнародних відносин потребує збереження і зміцнення миру, безпеки і справедливості заради життя теперішнього і наступного поколінь. Головними цілями зовнішньої політики України є: забезпечення найбільш сприятливих умов для подальшої трансформації суспільства, його соціально-політичного, економічного і духовного розвитку, а також досягнення всеспільної безпеки, розвитку дружніх відносин і всебічної співпраці з іншими країнами світу, сприяння зміцненню і прогресу світового суспільства.

Література

1. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К.,Основа, 2008.

2. Бодуен Жан. Вступ до політології. – Київ: “Основи”, 2007.

3. В.А.Мельник. Политология, Учебник. 3-е изд. – Минск, ВШ, 2009.

4. Василенко И.А. Политическая глобалистика : Уч.пос. – М.: «Логос», 2008.

5. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М.: «Логос», 2007.

6. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – Изд.2-е. М.: “Логос”, 2008.

7. Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: «экономика», 2009.

8. Ильин В.В. Политология. 2-е изд. – М.: Кн.Дом “Ун-т”, 2009.

9. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. – М., Юрист, 2009.

10. Мухаев Р.Т. Политология: учеб.для вузов.-М.:»Приор», 2007.

11. Нартов Н.А. Геополитика: Учеб. Для вузов. – М. Юнити, 2007.