Сутність терору може бути розкрита вже за рахунок використання буквального перекладу з латинської (terror - страх, жах), що також дає підстави для подальшого розвитку уявлень про його зміст і специфіку. Як було вже зазначено, використання масових форм страху і жаху, залякування окремих людей і цілих народів тривалий час були улюбленими методами управління володарів стародавнього світу. Сьогодні ми стаємо свідками, а іноді, на жаль, і учасниками терористичного буму, адже терор став найбільш застосовуваною в соціальній практиці формою взаємин, як між окремими людьми, так і між цілими народами. Спектр його застосування широкий - від захоплення заручників у Беслані і повітряної атаки будинків Всесвітнього торгового центру в США, вибухів на транспортних магістралях у Мадриді до невиплати зарплати, пенсій і пільг своїм же громадянам, доведення їх до самоспалень, організація голодомору. Різниця лише в тім, що відповідальність за перші акції беруть на себе чеченські бойовики або "Секретна організація джихаду Аль-Каїди в Європі", а за останні відповідати не хоче ніхто.
Усе це цілком переконує в актуальності проблеми терору, і у необхідності уточнення теоретичних основ аналізу терору як соціального феномена.
Множинність фактів терору виступає достатньою підставою для соціологічного аналізу, у ході якого слід порушувати питання про спробу створення концепції терору, розробку своєрідних "начал" теорії терору. Цілком зрозуміло, що не можна при цьому претендувати на всеосяжну теорію. Але спробувати обґрунтувати множинність проявів через виокремлення сутнісних основ, запропонувати варіант методологічної бази для розуміння змісту проявів терору - цілком посильна задача для даного дослідження. Окрім того, поширеність фактів терору і їхнє різноманіття виступає базою для істотних утруднень при визначенні власне поняття "терор". Причина різноманіття підходів полягає в тому, що в різний час при визначенні його змісту акцент робився на різні аспекти. Винятково політичне зафарбування терору, обумовлене прагненням до захоплення влади або її утриманням в інтересах політичного режиму, змінювалося революційно-романтичними моментами в його змісті, привнесеними, наприклад, російськими народовольцями, що розглядали політичне убивство як єдиний засіб самозахисту й один із кращих агітаційних прийомів (революціонер-бойовик М.О. Морозов). Далі можна говорити про пропагандистську детермінанту сутності терору (згадаємо "червоний терор" і "білий терор", цілком співзвучний класиці терору часів Великої Французької революції, до речі, саме в її часи були закладені передумови для застосування терору проти влади - "терор слабких" (Гракх Бабьоф)). На зміну теророві більшовиків прийшли ідеї "соціальної гігієни" (Муссоліні), що отримали своє логічне завершення в людожерській практиці німецького націонал-соціалізму (Гітлер), що замінювалися своїм антиподом - визнанням тероризму знаряддям національно-визвольних рухів середини ХХ століття.
Глобалізаційний контекст сучасності забезпечує вихід терору на міжнародний рівень. Більше того, терор прийнято розглядати як інструмент боротьби як за світове панування у форматі процесів глобалізації, так і проти спроб його встановлення.
Події останнього часу свідчать про те, що ми є свідками виникнення, а точніше формування глобальної протоімперії. У цьому зв'язку актуальним видається уведений в науковий обіг К. Каутським термін "ультраімперіалізм". Керівництво США, а також його васали у ряді інших країн відверто служать інтересам транснаціональних корпорацій, що давно вже живуть у реаліях глобалізму. Саме ці реалії дають істеблішментові такої протоімперії право розпоряджатися і приймати рішення з глобальних проблем, покладаючись лише на власні вузькогрупові інтереси і не враховуючи норми міжнародного права в геополітиці1.
Терор як феномен соціального життя
Розглядаючи терор як соціальну практику в різних сферах, реалізовану як певну діяльність конкретними суб'єктами з метою обмеження задоволення основних вітальних і соціальних потреб інших членів соціуму (об'єктів терору) шляхом залякування і насильницького психологічного придушення цих об'єктів, ми отримуємо теоретичне підґрунтя для досліджень даного феномену. Причому, говорячи про потреби, у реалізації яких обмежуються об'єкти терору, слід підкреслити, що ці потреби власне і складають як суспільне, так і індивідуальне життя людини.
Викликаючи емоції страху за допомогою терору, його зацікавлені суб'єкти усвідомлюють, що причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є сигналом небезпеки. Погроза, так само як і потенційний збиток, може бути як фізичною, так і психологічною. Наприклад, причиною страху може бути як присутність чогось загрозливого, так і відсутність того, що забезпечує безпеку. Як відзначає один з найбільш авторитетних дослідників емоцій людини Керрол Е. Ізард, на нейрофізіологічному рівні страх викликається швидким зростанням нейронної активності. Прийнято вирізняти три пари емоцій, пов'язаних зі зростанням інтенсивності нейронних процесів: подив - переляк, страх - жах й інтерес - порушення. Уроджена і набута диференціація цих трьох пар емоцій стає основою для розходжень в інтенсивності нейронної стимуляції. Тому визнано, що в активації страху суттєву роль відіграє не тільки рівень стимуляції, але і селективна активність рецепторних органів.
Безумовно, між емоціями переляку - подиву, страху - жаху й інтересу - порушення немає чіткого розмежування, тому виникає їх часткове взаємне перекриття в умовах хиткої рівноваги. Втрата такої рівноваги веде до домінування однієї з емоцій [11, с.313 - 338].
При формуванні емоцій страху і жаху (як афективної форми страху), що тим чи іншим чином стають основою впливу на людину, необхідно враховувати причини, що викликають інтенсифікацію нейронної активності. Доцільною при цьому видається така класифікація причин страху [11]:
1. зовнішні процеси і події;
2. потяги і потреби;
3. інші емоції;
4. специфіка протікання суб'єктивних процесів.
При аналізі причин визначаються уроджені детермінанти страху, до яких належать такі природні стимули як самотність, незнайомість, раптове наближення, раптова зміна стимулу, висота і біль. Похідні від природних стимулів страху включають темряву, тварин, незнайомих людей і невідомі предмети. Більшість з названих причин страху піддається впливу культурних умов і досвіду, що веде до появи таких детермінант страху, які формуються в результаті навчання.
Людина "навчена" здатна боятися не тільки темряви, але і пов'язаної з нею невідомості і потенційної загрози з наступним можливим або реальним болем. Причому в останньому випадку страх виникає незалежно від наявного відчуття болю.
Потяги стають причиною страху тоді, коли ступінь їхньої значимості виростає до рівня сигналу про певний (часто гострий) дефіцит, що і викликає дану емоцію.
Маючи тотожну нейрофізіологічну природу з іншими емоціями, страх може викликатися, особливо під впливом процесів навчання, досить широким спектром емоційних реакцій. Слід так само відзначити і той факт, що страх може виступати в ролі самоактиватора. Переживання страху вже саме по собі лякає.
Тому і когнітивні процеси у вигляді уявлень, образів пам'яті, думок стають своєрідним детонатором причин страху . Однієї згадки про пережитий страх, передбачення його появи вже достатньо для того, щоб його викликати знову. Якщо людина когось боїться, то думки про зустріч з цим суб'єктом страху здатні активувати механізми страху зустрічі, взаємодії і можливих результатів цього.
Жертва терору переживає страх як емоцію великої сили, що, у свою чергу, впливає на процеси мислення, пам'яті, увагу, уявлення, мову, сприйняття тощо. Окрім того, сильна емоція страху істотно впливає на характер поведінкових реакцій, на діяльність особистості.
Слід зазначити ще один аспект прояву емоцій страху - його соціалізацію. Під впливом масованих і системних акцій терору люди мимоволі в повсякденному житті зіштовхуються з тим, що страх соціалізується на нормативному рівні, тобто засвоюється як атрибут соціального життя, її невід'ємна частина. У зв'язку з цим засвоюються і стереотипи соціальної поведінки, обумовленої потенційною небезпекою терористичних актів. Така поведінка і пов'язана з нею діяльність набуває рис нормативності. Має місце й інша сторона соціалізації страху - гуманістична. Вона виявляється в особливій афективно-когнітивній орієнтації особистості, коли сприйняття ситуації страху не призводить до негативних, а іноді і необоротних зрушень у поведінці і діяльності людей. У такому варіанті соціалізації страху, можливо, полягає механізм посилення потенціалу в боротьбі з терором і його численними проявами.
Будучи інструментом терору, страх і жах стають емоційним контекстом поведінки або діяльності, у якому не передбачається відсічі агресії, опору, боротьби за свої вітальні цінності.
Агресія може розглядатися як формальна сторона, своєрідна поведінкова канва суб'єкта терору. Так, Леонард Берковіц визначає агресію як будь-яку форму поведінки, спрямовану на те, щоб заподіяти комусь фізичний або психологічний збиток [12, с. 24 -52].
Разом з тим, саме урахування мотиваційних передумов агресивної поведінки є передумовою для визнання її загальною формальною ознакою терору. Причому мотиви агресивної поведінки, що тлумачиться і як насильство, стають основою для формування спектра цілей терору. Слід відзначити, що насильство може розглядатися і як процесуальна сторона терору, і сам феномен насильства неможливо повністю виключити з життя суспільства. І це обумовлено не тим, що в природі людини (за Фрейдом) закладені від народження прагнення до руйнування і знищення, а тим, що люди рано чи пізно дійдуть висновку, що агресивність стосовно інших людей може давати ефект у досягненні поставленої мети. Практично кожний знає, що для того, щоб домогтися припинення різного роду тиску на людину треба дати "здачі", відсіч, відповісти агресією на агресію, насильством на насильство, знайти якусь адекватну форму реагування, але домогтися бажаного результату.
Окрім того, у людській природі закладена емоційна реакція на зовнішні і внутрішні фактори життєдіяльності людей. Йдеться про схильність до емоційної агресії, під якою Л. Берковіц розуміє агресію, викликану інтенсивними внутрішніми фізіологічними і моторними реакціями індивіда. Установлено, наприклад, що визначені специфічні моторні реакції включаються в стимулювання агресії, тобто внутрішня стимуляція, що включається в ґенерування агресії, може частково складатися з внутрішніх моторних реакцій, що ведуть до зовнішніх агресивних проявів.
Визнання головним права людини на життя (у тому числі суспільне), обґрунтування її самоцінності в руслі праксіо-вітального підходу уможливлює аналіз терору з позицій, що раніше не розглядалися як вихідні. Головним критерієм для виявлення соціального феномена терору стає загроза або реальне обмеження права людини на життя шляхом створення умов, що викликають страх. Гуманістичні начала нашої цивілізації одержали закріплення в найвідомішій декларації, що називається "Нагірна проповідь" Христа, в її десятьох заповідях: "не убий, не…"... Вони закріпили виняткову цінність людського життя. Відтоді гуманізм став точкою відліку для системи відносин між людьми, де обмеження життєвих прав окремої людини може стати підґрунтям ідеї індивідуального терору. Уже пізніше масовий терор стає припустимим як соціальна дія, як атрибут соціальної системи. Це знайшло підтвердження в практиці революцій і громадянських воєн, історії боротьби за владу. Таким чином, під терором розуміється соціальна практика (у політичній, економічній, інформаційній, побутовій та ін. сферах) окремих членів суспільства чи соціальних груп, орієнтована на обмеження можливостей інших членів соціуму або членів інші суспільних груп у реалізації основних вітальних і соціальних потреб шляхом залякування, психологічного придушення опонентів насильницькими методами.
