Політична географія і геополітика
Міністерство освіти і науки України
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка
Реферат на тему:
Політична географія та геополітика
Виконала
Студентка 26-ої групи
Факультету Історії та Права
Третякова І.Т.
Превірив Харченко С.П.
2009 р.
Зміст
Вступ
1. Політична географія та політичний простір
1.1 Політична географія і закони простору
1.2 Політичний простір
1.3 Локальна, регіональна і глобальна політика
1.4 Від мега до мікрополітики
2. Геополітика як різновид зовнішньої політики
3. Новий світоустрій
Висновок
Вступ
Політична географія - це суспільно-політична наука, яка займається вивченням територіальної (геопросторової) організації та дослідженням географічних закономірностей формування і розвитку політичної сфери життя суспільства. Практичним втіленням цієї науки є геополітика. Геополітика, схоже, переживає сьогодні свій ренесанс. Якщо ще зовсім недавно офіційна радянська наука визначала її як "напрямок буржуазної політичної думки, засноване на крайньому перебільшенні ролі географічних чинників в житті суспільства", як ідеологічне обґрунтування "агресивної зовнішньої політики імперіалізму", то в наші часи зовсім не рідким стає твердження, згідно яким геополітика є останньою розгадкою і поясненням багатьох цивілізаційних процесів, які залишаються не поясненіу суто політичних, економічних або натуралістичних термінах. Сучасний етап всесвітньої історії характеризується могутніми зрушеннями у рівновазі, що склалася і вимагає ухвалення цілого ряду невідкладних політичних рішень. Відбуваються глибокі зрушення в співвідношенні сил на світовій арені, супроводжуючі крах всього колишнього міжнародного устрою.
1. Політична географія та політичний простір
Політична географія - суспільно-географічна дисципліна, яка займається вивченням територіальної (геопросторової) організації та дослідженням географічних закономірностей формування і розвитку політичної сфери життя суспільства. Основним об'єктом дослідження політичної географії є елементарні та інтегральні територіально-політичні системи (об'єктивно взаємопов'язані поєднання різноманітних елементів політичної сфери, що склалися на певній території) у їх взаємодії між собою і з географічним простором:
- просторові особливості формування і розвитку суспільних інститутів, які реалізують різноманітні функції політичної влади (законодавчі, виконавчі, судові, примусу і ін.), як державних (центральні і місцеві органи державного управління, міжнародні урядові організації), так і недержавних (політичні партії, профспілки, суспільні рухи, громадські об"єднання і т.п.);
- територіальні аспекти політичних відносин - які складаються між соціальними групами, націями і етносами, політичними партіями, суспільними рухами, державними і місцевими органами влади та іншими суб'єктами політичної діяльності з приводу завоювання, утримання і використання політичної влади;
- територіальна організація діяльності внаслідок якої окремі особи, суспільні спільноти, у тлі територіальні, і суспільні інститути відстоюють свої політичні інтереси (організація, проведення і участь у виборах й референдумах, страйках, демонстраціях, терористичних акціях, збройних виступах і т.п.).
Серед численних напрямів політико-географічних досліджень найбільш Істотними є такі:
• етапи формування І сучасний стан політичної карти світу (політична картографія);
• політико-географічне положення, формування державної території, столиця та адміністративно-територіальний поділ окремих країн;
• вивчення кордонів з точки зору їх генези, можливостей прикордонного співробітництва, транскордонних зв"язків, територіальних спорів і претензій (лімологія);
• дослідження територіальних особливостей виборів до основних представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування в різних країнах і регіонах світу (електоральна географія):
• вивчення міжнародних організацій глобального, регіонального і субрегіонального рівня;
• комплексна політико-географічна оцінка окремих країн і регіонів світу (політико-георафічне країнознавство).
1.1 Політична географія і закони простору
Великий внесок в сучасну геополітику вніс найбільший німецький географ Фрідріх Ратцель. Науку, яка покликана досліджувати зв"язок, держави і простору, він називав політичною географією (цей термін часто використовується і зараз разом з геополітикою). Основні положення нової науки Ратцель виклав в своєму творі "Політична географія" (1897 р.). Две ідеї були покладені ним в підставу своїх міркувань. По-перше, ідея про визначальну роль географічних чинників для розвитку суспільства. "Як би людство не тягнулося у вищі емпіреї, - писав учений, - ноги його стосуються землі... Цим перш за все обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування". Слідуючи за Гердером, він вважав, що дослідження зовнішніх (географічних) і внутрішніх (історичних) чинників розвитку суспільства повинні йти рука в руку; Цим перш за все обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування". Слідуючи за Гердером, він вважав, що дослідження зовнішніх (географічних) і внутрішніх (історичних) чинників розвитку суспільства повинні йти рука в руку адже тільки із з’єднання того і іншого може вийти справжня оцінка нашого предмета. Друга ідея була їм сприйнята від дарвіновської теорії еволюції. Держава, в його уявленні, є живий організм, що сполучає властивості народу і землі і, подібна до всіх організмів, що бореться за своє існування. Будучи живим організмом, держава рухається і росте як ціле. Ратцель сформулював сім основних законів просторового зростання держав, яким, на його думку, підкоряються всі державні утворення.
1. Простір держави росте разом із зростанням;
2. Зростання держав відбувається одночасно із загальним розвитком націй і супроводжується розвитком ідей, торгівлі, активністю людей;
3. Зростання держав здійснюється шляхом приєднання і поглинання малих держав;
4. Зміни в організмі-державі; (зростання і скорочення) відображає його межа, яку Ратцель називав "периферійним органом держави";
5. В процесі зростання держава прагне перш за все увібрати в себе "політично цінні" місця: берегову лінію, русла річок, райони, багаті ресурсами;
6. Перший імпульс до територіального зростання приходить до примітивних держав ззовні;
7. Загальна тенденція до злиття переходить від держави до держави набираючи силу у міру перехода.
Ратцель стверджував, що "держави мають тенденцію вростати в природні простори", і ця їх тяга може бути задоволена лише у межах континентів. Народ росте, збільшуючись в числі, держава, збільшуючи свою територію, приєднує нові землі шляхом внутрішньої і зовнішньої колонізації."Новий простір, в який вростає народ, є, -писав Ратцель, - як би джерелом, з якого державне відчуття черпає нові сили. Ідеї німецького географа розвинув його послідовник шведський політолог Рудольф Челлен. У своїй головній роботі "Держава як форма життя", спираючись на методологію Ратцеля, він –сформулював "органічну теорію" держави. Подібно до інших організмів, стверджував Челлен, держави народжуються, розвиваються, в’януть і вмирають, тобто являють собою, форми життя. Їх буття підкорюється загальному закону боротьби за існування. У житті держав боротьба за існування виявляється в боротьбі за простір. "Життєздатні держави, чий простір обмежений, - писав Челлен, - підпорядковані категоричному політичному імперативу: розширити свою територію шляхом колонізації, об’єднання або завоювань різного роду. У такому положенні була Англія, а в даний час знаходяться Японія і Німеччина. Як ми бачимо, тут має місце не стихійний інстинкт завоювання, а природне і необхідне зростання в цілях самозбереження. Челлен висунув ідею тотальності держави. У його уявленні держава є єдність п’яти елементів, яка виявляється як:
1. фізико-географічний просторовий організм;
2. Певна форма господарства;
3. Певна етнічна спільність;
4. Соціальне співтовариство класів і професій;
5. Форма державного управління, з своєю конституційною і адміністративною структурою.
Це все утворює п’ять елементів однієї і тієї ж сили, подібно до п’яти пальців на одній руці, яка трудиться в мирний час і б’ється у військовий. Суттєвим внеском шведського політолога у розвиток геополітичного знання з"явилося формулювання їм закону автаркії. Держава, на думці Челлена, не повинна бути не чисто індустріальним, ні чисто аграрним, бо тоді вона стає заручником політики інших держав; залежним від світового розкладу сил. З економічної точки зору держава, щоб бути стійкою, повинна бути самодостатньою. Саме Челлен ввів в науковий обіг поняття "геополітика", яку він визначав як доктрину, що розглядає державу як географічне, або просторове явище. Геополітику він відрізняв від політичної географії, яка, в його уявленні, є наукою про місце проживання людських співтовариств в їх зв’язку з рештою елементів Землі.
1.2 Політичний простір
Збагнення внутрішньої структури політичного життя з погляду характеристик і параметрів соціального простору і часу дає можливість внести до політичного аналізу таке атрибутивне вимірювання як "просторово-часовий континуум політики". Просторово-часові параметри державної влади давно займали думки політичних філософів і політологів. З часів Р. Декарта філософи традиційно пов’язували просторове вимірювання з протяжністю, а тимчасове - з тривалістю процесів і явищ природного і соціального миру.
Категорія "політичного простору" пов’язана як з територією держави або його окремих адміністративних одиниць, на які розповсюджується сфера легітимного управління і контролю різних інститутів державної влади, так і з зоною тиску і впливу недержавних структур, тобто свого роду "полем політичної гравітації" різних соціальних сил: від окремих осіб і партій до міжнародних соціальних рухів типу "Грінпіс" і геополітичної дії транснаціональних корпорацій. У цьому плані найчастіше виділяють і розрізняють сферу внутрішньої політики, перш за все як територіальний простір, що знаходиться під юрисдикцією і легітимним контролем держави, усередині його формально-юридичних меж, а також сферу політики зовнішньої, або міжнародної, в рамках якої здійснюється регулювання взаємин між державами і народами на міжнародній арені. Останнім часом відбувається взаємопроникнення і переплетення просторів внутрішньої і міжнародної політики, перш за все, через виникнення таких наднаціональних структур, як Європейський Союз, коли територія виборчих округів на виборах до національних парламентів переплітається з простором виборчої боротьби в Європарламент. Цікаво, що якщо на початку XIX століття Г. Гегель цілком безумовно відокремлював міжнародну політику від політики внутрішньою, оскільки національні держави незалежні одна від одної, і міждержавні відносини можуть тому бути лише "зовнішніми", то вже в кінці XX століття політолог Д. Розенау приходить до висновку про появу простору так званої "постміжнародної політики" (post-international politics), в якому вже активно діють "наднаціональні" або "супранациональні" (supranational) актори і існують цілі зони їх силового впливу (наприклад, ТНК), що зовсім не припускають пряме залучення в них національних держав і народів, що населяють їх.
1.3 Локальна, регіональна і глобальна політика
З погляду ролі учасників політичного життя, її просторовий континуум може бути розділений на: 1) локальний, 2) регіональний і 3) глобальний рівні, конкретний зміст яких залежить від вибраної при аналізі системи координат. Скажімо, якщо як точка відліку простору глобальної політики приймається планетарний масштаб, то регіональна політика пов’язана з сферою політичної взаємодії держав і інших суспільно-політичних агентів на рівні континентів і субконтинентів (ЄС в Західній Європі, НАФТА і ОАГ в Північній і Латинській Америці) або навіть ще вужчих регіонів (АСЕАН, країни Магріба і т. д.), а локальна - з діяльністю політичних суб’єктів на національно-державному рівні. В цьому випадку акцент робиться на характеристиці простору міжнародної політики, де внутрішньодержавна територія є лише вторинним компонентом, тоді як в іншому варіанті аналізу національно-державний простір може виступати як свого роду "глобальний континуум", де міжнародні відносини мають значення лише чинників зовнішнього середовища. Наприклад, так званий "чеченський конфлікт" середини 90-х років може бути ідентифікований і як загальнодержавний, і як локально-регіональний, оскільки, з погляду загального полягання політичного процесу в Росії, ця криза торкнулася локальних політичних сил (місцеві клани- "тейпи"), так само як і ситуації і в Северо-кавказськом регіоні РФ, і в цілому на федеральному рівні. В той же час можливий і синтетичний розгляд в узагальненому політичному аналізі тих, що як би "накладаються" один на одного цих двох (міжнародного і внутрішнього) "архетипів" в інтерпретації субрівнів політичного простору, тобто "локальної", "регіональної", "глобальної" політики.
