Політична реклама проаналізована в роботі як маркетингова технологія семіотичної природи в системі комунікацій, що охоплює організацію громадської думки, "особистий продаж", "стимулювання збуту", пропаганду, і працює разом з іншими його елементами на основі варіативної доповнюваності всіх компонентів.
Політична реклама розглядається авторкою як маркетингова технологія семіотичного характеру, яка має на меті сформувати відповідне ставлення до об’єкта політичного рекламування та спонукати його до відповідної електоральної поведінки шляхом впровадження в масову свідомість різними засобами комунікації відповідного іміджу (образу) політичного об’єкту. На основі узагальнення значної кількості концепцій слід зазначити, що плюралізм позицій і багатовимірність трактування політичної реклами засвідчує її теоретико-наукову значимість, актуалізує політичну рекламу як різновид політичних технологій, що повноправно вписується у політичний менеджмент.
Опрацьовані теоретичні джерела дають підстави стверджувати, що політичний маркетинг – це відносно нова, але перспективна царина, за допомогою якої видається можливим регулювання політичного ринку. Можна вважати політичний маркетинг теорією та ефективним інструментом обміну, впливу на свідомість, формування громадської думки, а також управлінським механізмом. Певні труднощі, які виникають щодо систематизації та узагальнення знань у галузі політичного маркетингу, пов’язані з проблемами структурування політичних об’єктів, суб’єктів, процесів тощо.
Політична реклама під кутом маркетингового підходу розглядається як досить складне утворення, яке становить комплекс інтегрованих маркетингових комунікацій, заходів по інформуванню, створенню іміджу та просуванню на ринок політичного „товару”. Мається на увазі єдина багатоканальна синхронізована комунікація, яка зорієнтована на встановлення інтерактивних двосторонніх зв’язків з різними цільовими аудиторіями і включає наступні напрямки рекламної діяльності: власне класична реклама (advertising); паблік рилейшнз (public relations); стимулювання збуту (sales promotion); створення постійного кола клієнтів (direct-marketing). Рекламування політичне є завершальним етапом політичного маркетингу. Це процес доведення „політичного товару” (іміджу політика, політичної партії, ідеї тощо) до потенційного споживача (цільової аудиторії) через адекватні засоби комунікації. Саме за допомогою маркетингових комунікацій відбувається інтерактивний процес між покупцем і продавцем, встановлюється контакт між виробником продукції та покупцем, віднаходяться оптимальні варіанти задоволення їхніх обопільних інтересів [28, 39].
Сучасна політична реклама становить комплекс інтегрованих маркетингових комунікацій, різноманіття форм прямого та непрямого рекламування: класична реклама, заходи паблік рилейшнз, стимулювання збуту, директ-маркетинг. Маркетинговий підхід дозволяє раціоналізувати рекламну кампанію, гармонійно поєднати різні рекламно-комунікаційні заходи, щоб досягти максимального впливу на ринок. Ефективність політичної реклами значною мірою залежить від того, як точно сформульована центральна ідея кампанії, чи вдало вона спланована. Тому застосуванню будь-яких рекламно-комунікативних заходів передує всебічний аналіз ринку, вивчення громадської думки, що дозволяє виявити соціальні проблеми і очікування, визначити їх ієрархію, дослідити ефективність певних форм політичної реклами, діяльність конкурентів, рейтинг ЗМІ і, відповідно, вибрати найоптимальніші форми реклами для конкретних сегментів аудиторії, тобто раціонально організувати рекламну кампанію.Будучи складовою частиною політичного маркетингу, політична реклама як політична технологія реалізації влади дозволяє сформувати привабливий імідж політика чи політичного інституту та в результаті спонукати виборця до відповідної електоральної поведінки.
Наголошено, що ефективність політичної реклами залежить від того, наскільки точно вдалося визначити очікування аудиторії, як влучно сформульована центральна ідея кампанії, чи вдало вона спланована. Тому процесу політичного рекламування повинні передувати ґрунтовні дослідження політичного ринку.
Доведено, що політика має символічний, іміджевий вимір. Оскільки політик існує не тільки в рамках політичного поля, а й у рамках поля комунікативного, значну роль у відіграє символічний світ, сформований масовими комунікаціями. Політика та символізація нерозривні. Символи допомагають мобілізувати, інтегрувати людські колективи, легітимізувати соціальний і політичний порядок. Політичний символ – це концентроване, візуальне вираження політичного об’єкта (ідеї, особистості чи політичного інституту), сукупність певних вербальних і невербальних послань. Сприяючи ідентифікації політичних об’єктів у свідомості людей, вони водночас служать ефективним засобом маніпуляції, оскільки, як правило, емоційно насичені.
У процесі політичної комунікації політичні символи виступають водночас засобами її здійснення та своєрідними кодами. Під політичним символом розуміється концентроване, візуальне вираження політичного об’єкту (ідеї, особистості чи політичного інституту), сукупність вербальних і невербальних послань. Обґрунтовано, що свідомість не може сприймати реальність безпосередньо, вона оперує іміджами. В контексті політичної реклами імідж набуває ваги символічного послання блоку, партії чи окремого кандидата особливо до тих виборців, хто мало цікавиться глибинними питаннями політичного життя та деталями передвиборчих програм. Використання символів у політичній рекламі підсилює вплив політичного суб’єкта, інституту, легітимізуючи владу, дозволяє мобілізувати та інтегрувати суспільство [17, 88].
Аргументовано, що символізація використовується в політиці на всіх етапах передвиборчої кампанії – починаючи від вибору кольорів, створення логотипу, завершуючи промовами кандидата. І успіх буде мати той хто приверне до себе увагу, створивши позитивний імідж, та створить чіткі асоціації пов’язані зі своєю ідеологією та програмою. Це потрібно для того, щоб виборець побачивши символ, міг прокласти асоціативний шлях не лише до «власника» цього символу, але й до його політичних атрибутів – ідеології, програми, обіцянок, можливостей.
Досліджено понятійно-категоріальний апарат політичної реклами. Визначено предмет політичної реклами – кандидати, їхні програми, політичні акції, рухи тощо; суб'єкт політичної реклами – рекламодавець (політична організація чи діяч); об'єкт політичної реклами – учасники політичного процесу, які здійснюють політичний вибір, визначаючи, якої політичної орієнтації їм дотримуватись.
Сутніть виборчих технологій — це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах за умови, коли першочерговим є не „що”, а „як” здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця. Виборчі технології — це, безумовно, технології політико-психологічні. Вони базуються на комплексному науковому підході з урахуванням досягнень низки наукових дисциплін, у першу чергу — політології, соціології, економіки, психології, політичних PR тощо [14, 39].
Встановлено, що при здійсненні впливу на аудиторію в політичній рекламі враховуються особливості психології мас. Висунуто та доведено припущення, що в політичній рекламі використовуються як технології маніпуляції масовою свідомістю, політичні технології, так і прийоми, які застосовуються в комерційній рекламі.
В результаті аналізу прийомів впливу на аудиторію, які описуються дослідниками комерційної реклами, виділена група прийомів, що становлять особливий інтерес з точки зору їх використання в політичній рекламі. Встановлено, що точка зору дослідників психології мас та психології реклами співпадає у тому, що емоційна сфера є головною та першою сферою, на яку має бути спрямований вплив реклами.
Зроблено спробу виявити та дослідити функціональні особливості і тенденції розвитку політичної реклами в умовах трансформації українського суспільства.
Аргументовано, що імідж політичної партії, на відміну від іміджу особистості, має певну специфіку. Уявлення про політичну організацію складається на підставі багатьох чинників: іміджу лідера, іміджу членів партії, іміджу електорату, ідеологічних засад, партійної символіки. Серед сучасних тенденцій у формуванні іміджу політика і політичної партії є єдиний стратегічний дизайн, системний підхід до організації рекламної кампанії, вироблення цілісного „фірменного” стилю, гармонія всіх заходів, що проводяться в рамках рекламної кампанії [17, 118].
Проаналізовано український досвід використання політичної реклами у ході парламентських виборчих кампаній. Вказано, що вибори — це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Підкреслено, що сьогодні перемогти на виборах можна лише завдяки вмілій і доцільній рекламній, інформаційній та психологічній обробці електорату.
Як засвідчила практика проведення парламентських рекламних кампаній, в Україні не простежується прямої залежності між кількістю реклами тієї чи іншої політичної сили і результатами голосування виборців.
Доведено, що, по-перше, в Україні відбулася диференціація функцій деполітизованих професіональних управлінців і так званих публічних політиків – тих, хто безпосередньо „живе” політикою. Влада багато в чому стає функцією образу. В результаті виборів більше не відбувається зміна чиновників-експертів, які здійснюють рутинну роботу з управління в „коридорах влади”. Змінюються носії іміджу - публічні політики. Отже, владу здобуває не той, хто розуміється на суспільних проблемах і може запропонувати ефективні шляхи їх розв’язання, а той, хто зумів себе „продати” найбільшій кількості виборців.
По-друге, сьогодні в українському політичному житті досить чітко простежується тенденція до персоналізації політичних сил. Імідж лідера значною мірою визначає імідж політичної партії та її перемогу на виборах. Однак, яскраво виражена персоніфікація політичних сил як, наприклад, на виборах 2002-2007 р.р. може виявитися тимчасовим явищем, своєрідною політичною модою. Не виключено, що на наступних парламентських виборах цей фактор уже не матиме такого значення.
По-третє, проблемою залишається законодавча невизначеність поняття „політична реклама”. Неабияке значення для ефективності діяльності ЗМІ під час виборів має достатня визначеність основних понять такої діяльності. Саме відсутність чіткого трактування певною мірою сприяє розгулу маніпулятивних технологій на виборах.
Виявлено, що змістове наповнення політичної реклами визначене потребами електорату. Основне її комунікативне завдання полягає в "погодженні" запиту об'єкта і пропозиції суб'єкта. Проаналізовано систему чинників, що формують політичний вибір, який є складним, багаторівневим, досить гнучким утворенням. Керуючись цими чинниками, окремо чи комплексно, використовуючи різні комбінації, можна варіювати і нюанси вибору, і його загальний напрямок.
Проведено аналіз зовнішніх рекламних повідолень українських політичних партій під час передвиборної кампанії до Верховної Ради 2007 року, який показав, що в українській політичній рекламі використовуються політичні технології та прийоми, які застосовуються в комерційній рекламі.
1. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному олімпі. — К., 1993.
2. Білоус А. Політичні об'єднання України. — К., 1993.
3. Блонделъ Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу. — М., 1992.
4. Бодуен Ж. Вступ до політології. — К., 1995.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
