Політик і політичний режим
Реферат на тему
Політик і політичний режим
Політичний режим — це сукупність певних засобів, за допомогою яких правлячий клас (група класів) здійснює свою економічну і політичну владу у суспільстві, а також середовище, умови політичного життя (відповідний політичний клімат) суспільства в конкретно-історичних умовах його існування.
Варто зазначити, що іноді не розрізняють поняття "політична система" і "політичний режим". Перше розкриває характер і специфіку функцій політичних інститутів стосовно інших суспільних систем. Друге розкриває способи і механізм формування і поділу політичної влади у політичній системі, форми зв'язків конкретних суб'єктів політичного процесу.
Таким чином, поняття "політичний режим" розкриває динамічний, або, як кажуть, процесуальний аспект відповідної політичної системи і не охоплює всього змісту поняття "політична система". Тобто йдеться лише про політико-владний аспект, про характер відносин між тими, хто володарює і хто підпорядковується.
Будь-який політичний режим розкриває характер і особливості відносин між:
• державою і громадянами;
• вищими органами влади (глава держави, уряд, парламент, вищі судові органи);
• державою і органами регіонального та місцевого самоврядування (у федеративних державах — між державою і відповідними суб'єктами федерації);
• державою і партіями;
• правлячими елітними групами і опозицією;
• виборчою системою і формою державного правління;
• партіями і групами тиску;
• ідеологічними і неідеологічними формами політичного процесу.
Суть, характер і особливості конкретного політичного режиму безпосередньо залежать від того, що в державі є пріоритетом — права держави чи права громадян, особистості. Адже в різних державах по-різному не лише забезпечуються, захищаються, а й декларуються права людини.
Основними типами політичних режимів, як уже зазначалося, є тоталітарний, авторитарний, демократичний, анархічний, охлократичний. Як різновиди виокремлюють ще й такі політичні режими: теократичний, фашистський, ліберально-демократичний.
Виокремлюють такі основні ознаки, за якими здійснюється класифікація політичного режиму:
• спосіб формування органів влади;
• особливості співвідношення основних гілок влади (законодавча, виконавча, судова), місцевого самоврядування, становище політичних партій, різноманітних громадських організацій;
• правовий статус особистості;
• характер законодавчої влади;
• зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності;
• рівень соціально-економічного розвитку;
• політичну стабільність суспільства;
• особливості функціонування правоохоронних, каральних органів;
• історико-культурні традиції, моральні цінності народу.
Спробуємо більш-менш точно охарактеризувати три основні типи
політичних режимів.
Тоталітарний політичний режим. Оскільки у попередніх суспільствах, навіть тиранічних, деспотичних, не існувало таких потужних технічних і психологічних механізмів і засобів контролю за особистістю, соціальними інститутами, як у XX ст., то й тоталітаризму в сучасному розумінні не існувало.
Вперше термін було вжито у 20-х роках в Італії критиками Муссоліні, коли лише формувалася однопартійна система. Муссоліні використав цей термін і проголосив утворення тоталітарної держави. Пізніше цей термін використали також у Німеччині. В 50-60-ті роки в теорії і реальному житті тоталітаризм характеризувався майже цілком негативно, з огляду на суспільний терор, геноцид, репресії, які за такої системи державного устрою і правління свого часу склалися в багатьох країнах і нічого спільного з демократією не мали.
Тоталітаризм — це політичний режим всеохоплюючого репресивного примусу (націонал-соціалістичний, фашистський, комуністичний).
Тоталітарний політичний режим характеризується:
• монопольним контролем держави над виробництвом та іншими сферами життя суспільства;
• безконтрольністю влади, її централізацією;
• організацією суспільного життя на принципах "надзвичайного стану";
• пануванням ідеології, за допомогою якої здійснюється легітимізація режиму;
• наявністю кількох пануючих партій, а часто однієї;
• наявністю сильного апарату і системи соціального контролю і примусу;
• мілітаризмом і агресивністю.
Ідейне джерело тоталітарних режимів — соціалістичні, націоналістичні утопії XX ст., а їх соціальною базою були і є здебільшого люм-пенізовані групи населення, які найлегше сприймають тоталітарні ідеї і режими.
Як правило, тоталітаризм виникає і формується у країнах з винятково критичною ситуацією в економіці, політиці, соціальній сфері (Італія — 20-ті роки XX ст., Росія — 20—30-ті роки XX ст.).
Одним з різновидів тоталітарного режиму є комуністичний військово-бюрократичний режим, наведемо його основні характеристики:
• наявність однієї політичної партії, харизматичного лідера;
• беззаперечне панування ідеології;
• жорстка система управління економікою;
• монополія держави на засоби масової інформації;
• надмірна мілітаризація держави;
• відпрацьована система терору і насилля.
Найстрашнішими і найвиразнішими тоталітарними режимами,
відомими історії, були колишній СРСР за часів Й. Сталіна, гітлерівська Німеччина, Китай — за часів Мао Цзедуна, Камбоджа—за часів Пол Пота, Іран — при Хомейні та ін.
Здебільшого тоталітарні режими були і є так званими комуністичними або фашистськими. Комуністичні режими, як правило, ліквідовують приватну власність, долають церковну опозицію, пропагуючи "світле майбутнє", "рівність, братерство, свободу і щастя", "інтернаціональну єдність і солідарність", а фашистські головним окрім ненависті, народ до таких режимів фактично не відчуває. Зосереджуються на утвердженні далеко не гуманними засобами вищості своєї нації над іншими, зазіхають на світове панування.
Доля всіх тоталітарних режимів однакова. їм не допомагає ніщо: ні контроль над усіма сферами життя, ні гасла тісної єдності з народом, ні масові антилюдські дії проти власного ж народу, яким вони так "опікуються". Нічого
Авторитарний політичний режим. В основі авторитаризму — зосередження влади в особі однієї людини або групи осіб при зниженні ролі і впливу на державотворчі та інші процеси органів представницької влади.
До авторитарних режимів можна зарахувати як усі раніше існуючі абсолютні, так і сучасні монархії насамперед у слаборозвинених країнах (Марокко, Саудівська Аравія, Йорданія), військові диктатури у Латинській Америці, так звані патримональні тиранії, в яких держави є власністю певних сімейних кланів і скеровуються диктатурою особистої влади, а також "опікунські режими", в яких панують одна партія чи хунта разом з певною мірою стабільними, ізольованими формами плюралізму.
Авторитарний політичний режим має такі ознаки:
• моністична структура політичної влади, в центрі якої є одна людина або група людей;
• відмова від тотального контролю за суспільством, невтручання або обмежене втручання у позаполітичні сфери;
• заборона діяльності політичної опозиції;
• опора на силу;
• контроль над засобами масової інформації.
Основна опора авторитарних режимів — вертикальні силові структури (каральні органи, армія). Як методу управління суспільством авторитаризму притаманні такі ознаки, як рекрутування політичної еліти кооптацією, призначенням згори; скасування або обмеження, звуження політичних прав і свобод громадян; обмеження функцій і загалом діяльності політичних партій, громадських об'єднань, невизнання народу як суб'єкта влади; зведення до мінімуму можливостей опозиції. Як виправдання засад авторитаризму можуть використовуватися такі аргументи: стан війни, суспільна криза, необхідність посилення влади в умовах екстраординарної ситуації.
Загалом авторитарні режими встановлюють за необхідності зламу старих соціальних структур і переходу, наприклад, до індустріального рівня суспільного розвитку. Напевне, тому такі політичні режими найбільше поширені в історії людства. Це монархії, військові хунти, диктаторські режими, популістські системи управління. За короткий проміжок часу авторитаризм дає змогу навести певний порядок у суспільстві, здійснити відповідні радикальні реформи в економіці, політиці, концентруючи зусилля, ресурси на найважливіших питаннях. Авторитарні елементи управління суспільством характерні і для країн перехідного періоду (Україна).
Слід проте розрізняти авторитарний і тоталітарний політичні режими. Авторитаризм на відміну від тоталітаризму допускає певні елементи демократизму, може формально допускати поділ влади, існування різних партій, хоча зберігає контроль над їх діяльністю тощо.
Зазначене створює можливості для еволюції від авторитарних до демократичних режимів (Греція, Туреччина, Португалія, Іспанія, окремі країни Латинської Америки).
Демократичний політичний режим. Це організація і функціонування державної влади на засадах визнання народу як основного її носія і джерела.
Демократія має певні елементи, які в комплексі утворюють механізм її функціонування. Наведемо їх:
1.Законодавче (політико-правове) закріплення на рівні держави основних економічних, соціальних і політичних прав громадян.
2.Запровадження вільних, рівних, прямих, таємних виборів органів влади у державі.
3.Вирішення кардинальних суспільно-політичних проблем у суспільстві більшістю при відповідних твердих гарантіях і можливостях меншості відстоювати свої права і соціальні інтереси.
4.Тісний зв'язок та поєднання безпосередніх і представницьких форм участі громадян в управлінні справами суспільства.
5.Відповідний розподіл законодавчої і виконавчої влади при їх відносній самостійності в межах визначених і закріплених повноважень.
6.Політичний плюралізм.
7.Верховенство закону.
8.Незалежність суду.
9.Наявність лояльної опозиції.
10. Законодавче закріплення і забезпечення права відкликання осіб, обраних до відповідних органів влади.
Класифікують демократичні політичні режими за такими ознаками:
• за формою державного правління (президентська, парламентська, президентсько-парламентська);
• за формою демократії (ліберальна, соціал-ліберальна, християнсько-демократична, національно-демократична);
• за етапами становлення демократії (демократичний режим першої хвилі демократизації 1896-1926 рр., демократичний режим другої хвилі демократизації 1945-1962 рр. — після краху фашистського тоталітаризму, демократичні режими третьої хвилі демократизації після 70-х років XX ст.).
Демократичного політичного режиму в ідеалі не існує. Фактично його не втілено в жодній державі. Він грунтується на прагненні забезпечити рівність, справедливість, добробут усіх громадян. При цьому демократія поділяється на безпосередню і представницьку. Безпосередня демократія — це референдуми, пряме голосування, всенародне обговорення проблем, зведення до мінімуму функцій представницьких органів влади. Представницька демократія — це прийняття рішень через депутатів, представників народу (парламенти, законодавчі збори суб'єктів федерації).
В Україні сьогодні є елементи як безпосередньої, так і представницької демократії. До першої належать елементи, що забезпечують пряме народовладдя: вибори, референдуми, звернення громадян до органів державної влади. Друга характеризується насамперед наявністю представницьких органів державної влади: Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих представницьких органів державної влади, органів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських і районних рад.
Ті, хто віддає перевагу представницькій демократії, оперують аргументами, спрямованими проти безпосередньої демократії, наголошуючи, що вона, мовляв, хибує слабкістю контролю за прийнятими широким загалом рішеннями, може розвиватися у бік тоталітаризму або популістського авторитаризму, унеможливлює залучення більшості громадян до управління державними і суспільними справами, діє демократичними, а не примусовими методами тощо.
За всіх позитивів демократичних політичних режимів в окремих країнах Європи, у США, Канаді, Австралії кожен з таких режимів має як свої переваги, так і недоліки.
Вирізняють такі основні загальні ознаки демократичного політичного режиму:
• громадянське суспільство незалежних громадян-власників;
• загальні, рівні, прямі, таємні вибори;
• поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову, що функціонують за системою взаємних противаг;
• конституційну, юридичну гарантію рівноправності громадян;
• права людини і громадянина як найвищу цінність держави.
Слід визнати, що в сучасній Україні є багато ознак демократизму, як, до речі, і тоталітаризму, автократизму. Наприклад, маємо демократичним шляхом обрані органи влади, та не маємо справді ефективного контролю народу за функціонуванням влади. До цього ще треба йти. Маємо багато задекларованих прав і свобод громадян, та не маємо їх економічного й організаційного забезпечення. Маємо проголошені принципи гласності, безконтрольності діяльності засобів масової інформації, які, на жаль, не забезпечені і не дотримуються.
Анархічний політичний режим. Анархізм — це сукупність досить різнорідних течій, настроїв, орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси. Родоначальниками анархізму були М. Штирнер, М. Бакунін, П. Кропоткін, Ж. Сорель.
Анархічний політичний режим має такі характерні ознаки:
• відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;
• конфронтація владних структур, нескоординованість їх діяльності;
• ерозія загальної ідеї єдності, впорядкованої політичної системи;
• наявність різних впливових політичних сил, що виборюють виняткове право на владу;
• втрата вищими органами влади монополії на застосування насилля.
Специфічною ознакою будь-якої форми анархізму є уявлення про державу як основне джерело зла і негараздів (війни, гноблення, утиски, репресії, соціальний паразитизм). Анархісти тому й закликали раз і назавжди покінчити з державою, вбачали в цьому початок радикальних змін у соціальних відносинах.
Прихильники анархізму негативно ставляться до засобів політичної боротьби, особливо — до діяльності політичних партій, організацій, об'єднань. Вони віддають перевагу економічній боротьбі — діяльності профспілок, організації страйків, масових виступів і навіть тероризму. Культ індивідуалістичного бунтарства — основа теорії і практики анархізму.
Охлократичний політичний режим. Це тимчасове або більш-менш тривале домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, "маси". Про охлократію писали ще Полібій, Платон, Аристотель, інші філософи і політики Греції і Риму.
Варто зазначити, що і в Україні владним структурам, а особливо окремим політикам, державним діячам притаманні такі риси, характерні для охлократії, як недостатня компетентність, відсутність або неповажливе ставлення до знань, намагання простими, неефективними методами вирішити надто складні соціально-економічні та соціально-політичні проблеми.
Якщо стисло і узагальнено характеризувати політичний режим сучасної України, то він виглядатиме як симбіоз тоталітаризму (залишки), авторитаризму (певна відчуженість влади від народу, використання адміністративно-командних механізмів в управлінні тощо), демократизму і навіть охлократії. Заради об'єктивності варто все ж сказати, що передумови для трансформації політичного режиму в Україні в бік демократизму хоча й невеликі, а все ж існують. І це додає оптимізму.
Використана література
1. Абизов В.С, Кремень В.Г. Політичне рішення: механізм прийняття. — К., 1995.
2. Бердяев Н. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности. — К., 1996.
3. Брегеда А.Ю. Основи політології. — К., 1997.
4. Гаевский Б.А. Философия политики. — К., 2001.
5. Даниленко В.И. Современный политологический словарь. — М., 2000.
