2. Рівність. Це означає, що кожний виборець має один голос, і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому ні майновий стан, ні посада, ні будь-які інші статусні чи особисті якості не повинні впливати на стан громадянина як виборця. Рівність виборчих прав передбачає й приблизну рівність виборчих округів, яка необхідна, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. Саме тому в багатьох країнах установлюється мінімум, а інколи
3.Безпосередність виборів (пряме голосування). Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн з розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо (без посередників, делегатів чи представників) обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.
4. Принцип непрямого виборчого права має місце тоді, коли між виборцями і тими, кого обирають, є посередник, якому довірено вирішити результат виборів. Непряме виборче право існує у вигляді:
1) непрямих виборів, у ході яких виборці формують комісію виборців (наприклад США);
2) багатоступеневих виборів, за яких громадяни вибирають лише нижній ступінь представницьких органів місцевого управління. Члени вищих органів держави обираються їхніми колегами, що знаходяться рангом нижче (наприклад Китай).
В Україні, згідно з Конституцією (ст. 71), вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
5. Таємне голосування — це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу. Практично таємниця виборів забезпечується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування, стандартною формою, однаковістю бюлетенів для голосування, включенням у них імен усіх кандидатів чи використанням замість паперових бюлетенів спеціальних машин, які зберігають таємницю виборчого рішення і полегшують техніку голосування та підрахунок його результатів, та опечатуванням виборчих урн і суворим покаранням за порушення виборчої таємниці тощо.
Вибори як інструмент переходу до демократії
Вибори забезпечують найменш болісний для громадян і всього суспільства мирний перехід до демократії. За своєю суттю вони виключають політичне насильство. Здійснювані за їхньою допомогою зміни влади відбуваються без пролиття крові, людських жертв, руйнувань і т. п. Крім того, вибори — найефективніший засіб ліквідації авторитарного режиму і приходу до влади демократичних сил. Однак здійснюється це при хитливій рівності сил держави і громадянського суспільства. Таке часто трапляється в країнах, де демократичні режими ще не мають глибокого коріння, а демократичні прагнення лідерів держави наштовхуються на протидію антидемократичних сил.
Перехід суспільства від авторитаризму до демократизму пов'язаний з вирішенням політичної дилеми: поступовість переходу колишнього режиму до нового режиму в умовах втрати підтримки населення. Де розв'язання цього непростого завдання потрібна оптимізація переходу через ряд етапів, через політичні технології, в тому числі і через багаторазово повторюваний виборчий процес.
Революційні насильницькі форми боротьби навіть у випадку успіху безпосередньо не приводять до виникнення демократичних інститутів, а завершуються лише
зміною авторитарної влади. Політичне насильство, як правило, має свою логіку. Породжуючи численний шар звиклих до використання сили і відвиклих від творчої праці людей, прагнення переможців одержати привілею як компенсацію за свої жертви і позбавлення, їхня нетерпимість до переможених — усе це може провокувати запеклий опір останніх. Взагалі політичне насильство не сумісне з демократичним ладом, гальмує його утвердження .
Отже, технологія розгортання громадянського суспільства відбувається через демократичні вибори. А тривалість переходу від авторитаризму до демократії обчислюється десятиліттями, поколіннями і серіями демократичних виборів. Чим менше практичного досвіду багатопартійності, чим несприятливіші соціально-демократичні умови, що позначаються на виробленні політичної терпимості, тим потрібен більший часовий інтервал. Поспішність деяких країн, які вважають, що перехід до демократії відбувається в мить, яку не можна упускати, найчастіше приводить до швидкого відновлення авторитаризму в квазидемократичному вигляді. Тож для таких країн кожні дійсно демократичні вибори являють собою маленький, але необхідний крок на важкому шляху становлення правової демократичної держави.
Основні функції виборів.
Вплив виборів на життя сучасного суспільства різноманітний і виявляється в їхніх найважливіших функціях. У науковій літературі виділяються такі функції виборів:
легітимація і стабілізація політичної системи а також легітимація конкретних інститутів влади: парламенту, уряду, президента і т. п. Участь громадян у виборах звичайно означає прийняття ними даного типу політичної системи, політичного режиму і правил формування органів влади, незалежно від ставлення населення до конкретних посадових осіб, уряду і правлячих партій. Вибори дають громадянам шанс переобрати уряд, який їх не влаштовує, чи ряд депутатів, замінити їх людьми, які користуються довірою. Тим самим криза конкретного уряду і його політики не призводить до відторгнення громадянами всього політичного ладу і до дестабілізації політичної системи, не переростає в прагнення зруйнувати існуючий політичний порядок шляхом революції;
створення функціюючої представницької системи. Вибори до органів влади створюють відносини представництва громадян у цих органах і дають їм змогу впливати на діяльність цих органів. Представницька система влади, впливаючи на суспільство, модифікує його відповідно до інтегральних інтересів представників його соціальних груп, і так забезпечує процес суспільного розвитку;
мобілізація виборчого корпуса на рішення актуальних суспільних завдань. Роз'яснюючи громадянам свої програми, переконуючи людей у необхідності прийняти і підтримати відповідні політичні цінності і цілі, вказуючи шляхи реалізації їх, партії й окремі депутати тим самим мобілізують громадян на важливі для країни політичні дії;
розширення комунікацій, відносин представництва між інститутами влади і громадянами. У ході виборчого процесу кандидати регулярно зустрічаються з громадянами, вислуховують їхні думки і прохання, вносять корективи у свої виборчі платформи. Вибори — найважливіший канал зворотних зв'язків між громадянами і владою. Від їхньої дієвості дуже багато в чому залежить характер стосунків між керівниками держави і населенням, виникнення довіри чи недовіри, політичної участі чи відчуження, підтримки чи боротьби;
рекрутувания політичної еліти. Вибори — найважливіший канал входження громадян до складу політичної еліти, здійснення політичної кар'єри. У результаті виборів оновлюється склад правлячої й опозиційної еліт, змінюється політична вага партій та їхніх представників;
артикуляція, агрегація і представництво різноманітних інтересів населення. У період виборів створюються найсприятливіші можливості для усвідомлення громадянами своїх інтересів і включення їх у виборчі програми партій та окремих депутатів. Під час виборів, прагнучи одержати масову підтримку, депутати та їхні довірені особи особливо сприйнятливі до запитів і побажань населення. Це активізує процес усвідомлювання і представлення громадянами своїх інтересів. У виборчих платформах інтереси артикулюються, одержують чітке формулювання й агрегу-ються, звільняються від крайнощів і усереднюються, набувають несуперечливої, придатної для реалізації форми. І хоч після перемоги на виборах багато депутатів забувають про свої обіцянки, депутатський корпус у цілому, не тільки керуючись моральними мотивами, а й піклуючись про престиж партії й підтримку виборцями на майбутніх виборах, орієнтується на свої зобов'язання і запити електорату;
каналізація, переклад політичних конфліктів у русло інституційованого мирного врегулювання їх. Вибори дають змогу відкрито і привселюдно представити суперечливі інтереси, цінності й ідеї на суд народної думки, визначити реальну підтримку позицій тієї чи іншої сторони конфлікту, за допомогою авторитету громадської думки і державних інститутів переконати конфліктуючих відмовитися від найрадикальніших вимог і незаконних форм боротьби. Уже сама орієнтація учасників конфлікту на те, щоб його розв'язали виборці, як правило, спонукає їх. відмовитися від крайнощів, пом'якшити свою позицію, шукати компроміси і рішення, прийнятні для більшості;
інтеграція різноманітних думок і формування загальної політичної волі. Плюралізм сучасного суспільства має свої межі. Щоб не привести до анархії, хаосу і гострих руйнівних конфліктів, він має потребу в державному регулюванні, що відображає загальні цінності й інтереси громадян. За допомогою виборів забезпечується об'єднання більшості громадян навколо відповідної політичної платформи і лідерів, що її представляють, формується домінуюча в державі політична воля. Вираження цієї волі забезпечує урядові авторитет і підтримку, а це підвищує його дієздатність;
політична соціалізація населення, розвиток його політичної свідомості і політичної участі. У ході виборчого процесу громадяни особливо інтенсивно засвоюють політичні цінності і норми, здобувають політичні навички і досвід, переглядають чи уточнюють свої політичні позиції. Роблячи вибір, виборці більш-менш ототожнюють себе з відповідними політичними силами. Усе це підвищує їхню політичну свідомість і активність. Вибори, таким чином, виступають механізмом політичного розвитку суспільства;
контроль за інститутами влади. В результаті виборів створюється найважливіший інститут контролю за урядом — парламент, а також оформляється опозиція, яка звичайно ревно стежить за дотриманням конституції і закону. Парламентський контроль спирається як на власні права, судові інстанції, так і безпосередньо на думку виборців. Побоюючись поразки на найближчих виборах, уряд звичайно змушений прислухатися до критики. Крім того, самі вибори являють собою найважливіший інститут контролю, оскільки вони дають виборцям змогу регулярно виносити свій вердикт про уряд і опозицію, змінювати склад органів влади, коригувати політичний курс.
Таким чином, найважливіша функція виборів відповідно до суспільного договору — трансформація політичної системи в напрямі пошуку для країни оптимального політичного
Абсентеїзм (від лат. — відсутність) — ухилення від участі у виборах. Одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, проява байдужості до виконання людиною своїх прав та обов'язків.
В широкому значенні абсентеїзм можна розуміти як факт байдужого ставлення населення до політичного життя,обивательське уявлення окремих людей про те, що від них в політиці нічого не залежить. Абсентеїзм присутній в будь якому суспільстві, розвиненому чи не розвиненому, в демократичному і тоталітарному. Його причини багатообразні: відсутність віри громадян в ефективність політичних інститутів, відсутність політичної культури, боротьба за ситуативне задовільнення інтересів та ін.
Законодавством ряду держав передбачені певні санкції за неучасть у виборах:
у Австрії — адміністративний штраф 1000 шилінгів або ув'язнення протягом 4-х тижнів);
в Аргентині особа, яка не брала участі у виборах, втрачає право перебувати на державній службі протягом трьох років;
у Греції та Туреччині таку особу засуджують до позбавлення волі;
у Бельгії, залежно від кількості проігнорованих виборів, передбачені різні за розмірами штрафи;
в Італії участь громадян у виборах визнається їх обов'язком, за невиконання якого протягом п'яти років прізвища порушників вносяться до спеціальних списків, які виставляються на загальний огляд.
Деякі держави виходять із ситуації, зумовленої абсентеїзмом, визнаючи вибори навіть якщо в них взяло участь менше половини зареєстрованих виборців.
Також термін абсентеїзм часом вживається в разі ухиляння від участі в інших зборах та голосуваннях окрім політичних, наприклад уникнення засідань певних установ, акціонерних товариств тощо. Причини в цілому аналогічні політичному абсентеїзмові.
Студентське самоврядування
Студентське самоврядування — форма управління, за якої студентство має право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, або виборна установа, що здійснює таке управління; право студентства самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, а також мати свої керівні органи.
Студентське самоврядування у вищому навчальному закладі — невід'ємна частина громадського самоврядування, що забезпечує захист прав і інтересів осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, й їхню участь в управлінні вищим навчальним закладом.
Також його можна тлумачити як самостійну громадська діяльність студентів з реалізації функцій управління вищим навчальним закладом, яка визначається ректоратом (адміністрацією), деканатами (відділеннями) та здійснюється студентами у відповідності з метою й завданнями, які стоять перед студентськими колективами, функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків і захисту їхніх прав й сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.
У студентському самоврядуванні беруть участь особи, які навчаються у вищому навчальному закладі. Усі такі особи мають рівне право на участь у студентському самоврядуванні.
Органи студентського самоврядування (за чинним законодавством):
приймають акти, що регламентують їхню організацію та діяльність;
проводять організаційні, наукові, культурно-масові, спортивні, оздоровчі й інші заходи;
сприяють працевлаштуванню осіб, які навчаються в вузі;
розпоряджаються коштами й іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках;
виконують інші функції.
Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.
Основні завдання
Основними завданнями органів студентського самоврядування є:
забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;
забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;
сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;
сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;
сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;
організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;
сприяння працевлаштуванню випускників;
участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами;
сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень.
Теми рефератів
Громадянське суспільство (суть, атрибути та функції, громадянське суспільство України)
Політичні процеси (політичні партії, опозиція,лобізм, політична еліта та політичне лідерство)
Нація (поняття нації,нація етнічна та нація політична,нація і націоналізм, політична нація в Україні)
Засоби масової інформації – ЗМІ (види та функції ЗМІ,ЗМІ – «четверта влада», свобода слова та цензура, інформаційний простір в Україні)
