Характер безпосередньої демократії, як і будь-якого іншого суспільного явища, виявляється в її функціях – напрямках або видах безпосереднього волевиявлення народу, які опосередковують зміст і форми народовладдя. Безпосереднє народовладдя є здійсненням системи суспільних функцій. Їх розрізняють за суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими ознаками.
Суб'єктами безпосереднього народовладдя, тобто учасниками народовладдя, зокрема, функції народу, територіальних громад, політичних партій і громадських організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування, які сприяють здійсненню безпосереднього народовладдя.
Об'єктом безпосередньої демократії, тобто за сферами безпосереднього народовладдя. Це – економічна, політична, соціальна, культурна, екологічна. Також зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, гуманітарна, оборонна.
Найбільш поширеною є класифікація функцій безпосереднього народовладдя за способами їх здійснення. Розрізняють функції, як установчу, законодавчу, контрольну, охоронну тощо.
За засобами здійснення безпосередню демократію розрізняють на: інформаційну, територіальну, фінансову, матеріально – технічну, охоронну.
Механізм безпосереднього народовладдя, відповідно до Конституції України – це система суспільно-політичних спільностей, громадян України, їх об'єднань, а також державних органів і організацій й інших організаційно-правових і нормативно-правових інститутів.
Основним організаційно-правовим складовим механізму безпосереднього народовладдя є: народ (український народ не залежно від національності); громадяни України (кандидати, виборці, довірені особи); територіальні громади; спільності громадян України з числа виборців за місцем роботи або проживання; політичні партії; громадські організації; органи державної влади; органи місцевого самоврядування; засоби масової інформації; державні і недержавні підприємства; інші організаційно-правові інститути.
Систему нормативно-правових елементів механізму безпосереднього народовладдя складають: Конституція України, виборче законодавство, законодавство про референдум, адміністративне законодавство, фінансове законодавство, фінансове законодавство, кримінальне законодавство, цивільне законодавство, трудове законодавство, інші галузі та інститути законодавства.
Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, Конституція надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відображенням суспільно-політичної практики незалежної України. Тобто, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, є ключовим поняттям конституціоналізму. В юридичному сенсі це передусім виявляється у тому, що установча влада народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, похідних від народного суверенітету.
Форми безпосередньої демократії – це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам.
У цілому форми безпосереднього народовладдя можна умовно класифікувати:
За правовими підставами здійснення безпосередньої демократії у відповідних формах – конституційні й законодавчі; легітимні і нелегітимні; обов'язкові і факультативні.
За умовами (місцем і часом проведення): за часом – на чергові та позачергові; за місцем – на всеукраїнські та місцеві.; періодичні; разові тощо.
За змістом питань, що обговорюються і вирішуються – на конституційні, законодавчі, адміністративно-територіальні, міжнародно-правові.
За наслідками здійснення відповідних форм безпосередньої демократії – на дійсні і недісні, вирішальні і консультативні тощо.
Згідно ст. 69 Конституції України вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори та референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження і координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, у формі законів, нормативно-правових актів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.
Крім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя – виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема, дорадчі опитування, народні обговорення тощо.
Але також можна сказати, що сучасна наука конституційного права характеризується існуванням широкого та вузького підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя. Зі сторони широкого підходу, В.В. Комарова до форм безпосередньої демократії (народовладдя) окрім виборів, референдумів відносить ще мітинги, походи демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, відкликання обраного народного представника. Розширює перелік форм безпосередньої демократії В.Ф. Погорілко, включивши у нього, крім вище перерахованих, ще й виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, а також такі виняткові, немирні форми, як революції, повстання, громадянські війни, національно-визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадської непокори, голодування, пікетування тощо.
В сучасній науці конституційного права існує також і вузький підхід до визначення форм безпосереднього народовладдя. Представниками цього підходу виступають й інші правознавці, які відносять референдум, народну правотворчу ініціативу, народне вето, загальні збори (сходи) громадян за місцем проживання, вибори, відкликання депутата або обраного народного представника, розпуск виборного органу влади.
Даний підхід полягає у тому, що заперечується існування консультативних, дорадчих форм безпосереднього народовладдя або таких форм, що не тягнуть за собою як результат прийняття населенням обов’язкових публічно-владних рішень.
Існуванню таких різних підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя багато в чому сприяла відсутність чітких критеріїв віднесення тих чи інших інститутів до форм безпосереднього народовладдя. Тому на сьогодні об'єктивно назріла необхідність прийняти новий закон України про всеукраїнський референдум та закони про інші принаймні конституційні форми безпосередньої демократії: про збори, про мітинги, демонстрації, а також ухвалити або поновити закони про місцеві форми безпосередньої демократії: про місцеві вибори, місцеві ініціативи, загальні збори громадян.
Над проблемою народовладдя, а саме безпосередньої демократії працюють багато української та закордонних вчених, але спільного висновку стосовно застосування, призначення та класифікації інституту прямого волевиявлення вони досягти не можуть.
Отже, можна зробити висновок, що пряме народовладдя – це система форм безпосереднього волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України
референдум вибори демократія україни
1.2 Поняття, сутність виборів та референдумів
З Конституцією України однією з основних форм народовладдя є вибори. Вибори – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю свободо при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього. Вибори проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).
Вибори поділяються на такі види:
l залежно від того які органи обираються, вибори поділяються на парламентські, президентські та вибори депутатів місцевих рад, селищних, міських голів;
l залежно від того обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові;
l залежно від підстав проведення бувають черговими, позачерговими, повторними;
l залежно від території проведення на загальнонаціональні та місцеві;
l залежно від способу волевиявлення бувають прямі та непрямі вибори.
Але метою мого дослідження є розкриття поняття референдуму як форми безпосереднього народовладдя. Конституція України не дає чіткого тлумачення поняття «референдум», що призводить до неоднозначності тлумачення цього терміна в українських правових джерелах, громадських і правових структурах.
Референдум – [лат. Referendum-те, що має бути повідомленим]. Всенародний опит шляхом голосування з найважливіших питань державного життя, у якому можуть брати участь усі громадяни, що мають виборчі права.
Референдум – важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців, шляхом якого приймається рішення з будь – яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом бути винесені на не можуть бути винесені на референдум, що обов'язково для виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення має імперативний характер.
У Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р. Закон визначає термін «референдум» як «спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення, що мають вищу юридичну силу». Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об'єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо при виборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої і внутрішньої політики.
Метою виборів є обрання народних представників, що являє собою делегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владних повноважень, тоді як мета референдуму – прийняття рішення по суті винесеного не нього питання, тобто воля народу знаходить своє виявлення у формі референдуму більш чітко та конкретно і не передбачає подальшого делегування владних повноважень.
Не можливо вивчити природу референдумів не дослідивши історію становлення цьго інституту народовладдя.
Поняття референдуму вперше з'явився в XIV ст. у зв'язку з діяльністю новоутвореного Сейму Швейцарського Союзу. Спочатку термін «референдум» означав те що має бути повідомленим, а сучасного свого значення набув значно пізніше.
Батьківщиною референдумів традиційно вважається Швейцарія. Саме у Швейцарії був проведений перший у світі достовірно відомий референдум в 1439 р. у швейцарському кантоні Берн. На ньому віршувалося питання фінансового становища кантону: затвердження збору у розмірі І ангетера на тиждень для погашення військової заборгованості. У подальшому позитивний досвід Берна був запозичений багатьма іншими кантонами Швейцарії. Перший у світі загальнодержавний референдум був проведений також у Швейцарії в 1802 р. Його предметом стало затвердження другої конституції Гальветичної республіки. З того часу в Швейцарії було проведено понад 400 референдумів, тому цю країну іноді називають «батьківщиною референдумів»
