Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра політології, соціології і права
Реферат з дисципліни «Політологія»
На тему
«Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)»
Рівне – 2008
Зміст
Вступ
1. Політичний технократизм і сцієнтизм Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сiмона
1.1 Соціально-політична філософія
1.2 Утопічний соціалізм
1.3 Сен-сiмонiзм
2. Соціально-психологічний політичний прагматизм Франсуа-Марi-Шарля Фур’є
3. Практичний комунізм Роберта Оуена
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Паралельно з лібералізмом і на противагу йому в передових країнах Західної Європи набули подальшого розвитку соціалістичні вчення. У першій половині ХІХ ст. найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були Клод-Анрi де Рувруа Сен-Сімон, Франсуа-Марi-Шарля Фур’є та Роберт Оуен. Вони були сучасниками вже більш-менш розвинутого капіталістичного ладу з притаманними йому соціальними суперечностями. Стало очевидним, що Велика французька революція XVIII ст., яка проголосила гуманістичні гасла свободи, рівності і братерства всіх людей, не принесла справжньої свободи трудящим.
Суперечність між гаслами революції та її фактичними результатами стала висхідним пунктом ґрунтовної критики Клодом-Анрi де Рувруа Сен-Сімоном, Франсуа-Марi-Шарля Фур’є та Роберт Оуеном капіталізму як суспільного ладу, була найсильнішою стороною їхніх учень і дала їм відповідну назву. На противагу капіталізмові критично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільства, яке, на їхню думку, не знатиме експлуатацій і гноблення й забезпечить кожному індивідові гідне існування.
Отже, розглянемо детальніше Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сімон, Франсуа-Марi-Шарля Фур’є та Роберта Оуен.
1. Політичний технократизм і сцієнтизм Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сiмона
Погляди К.-А. Сен-Сiмона формувалися під впливом великої французької революції, учать в боротьбі пiвнічно-американських колоній за незалежність.
Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сiмон народився 17 жовтня 1760 року у Парижі в аристократичній родині. Його вихованням i освітою займалися обдаровані вчителі серед яких був i відомий французький енциклопедист Д’Аламбер.
У 13-лiтньому віці він відмовився від першого причастя заявивши що не вірить у тайни релігії. Був він амбітним самовимогливим юнаком про що свідчить веління слузі будити його вранці такими словами: «Вставайте графе: великі справи ждуть». Через чотири роки вступив на військову службу, а ще через три роки відправився у складі французького експидиціонного корпусу на допомогу повстанцям американських колоній у боротьбі проти Англії. Повернувшись звідти, полишає військову службу, хоч йому прогнозували там успішну кар’єру i вирушає у мандрівку Голландією та Іспанією.
У перші роки революції Сен-Сiмон виступив з пропагандою принципів свободи і політичної рівності громадян, закликав Нацiональнi збори скасувати привілеї дворянства i духівництва, відмовився від дворянського звання і графського титулу. Розчарувавшись у її спроможності вирішив основні суперечності суспільного ладу Франції, він з 1802 р. всю енергію віддає науково-літературній праці зосередившись передусім на проблемах перебудови людського суспільства. Основними його працями є: «Нарис науки про людину» (1813 - 1816), «Промислова система» (1821), «Катехізис промисловців» (1823 – 1824), «Нове християнство».
Помер Сен-Сiмон 19 травня 1825 року.
Маючи глибокі знання з природничих наук, Сен-Сiмон намагався пізнати універсальні закони, що діють у природі та суспільстві, принцип побудови раціонального суспільства з урахуванням тенденцій розвитку людства.
1.1 Соціально-політична філософія
Соціальну філософію у філософії Сен-Сiмона характеризую чітко визначений історизм. Поділяючи оптимізм просвітницької філософії, він намагався з’ясувати закономірність історичних змін на різних її етапах науково обґрунтувати майбутнє. У зв’язку з цим наголошував на взаємодії науки (теоретичного знання) та індустрії (будь-якої виробничої дiяльностi) як ключових чинників формування розвинутих типів суспільства.
Сен-Сiмон був переконаний, що вся попередня філософія мала на меті лише руйнування існуючих систем, тому своє завдання вбачав у створенні нової фiлософiї заснованої на фактах соціальної науки про людину, яка б більше орієнтувалася не на теоретичні узагальнення соціального життя, а на практичні проблеми.
Сен-Сiмон був глибоко обізнаний із надбаннями французької рацiоналiстичної фiлософiї що протиставляла існуючому суспільному устрою свої теоретичні моделі устрою «розумного», намагалася обґрунтувати його вiчнi і незмiннi закони покликані забезпечити в суспільному житті торжество розуму. До таких намагань він ставився з осторогою, оскільки найпродуктивнішою вважав ідею, якою, на його погляд, має послуговуватися iсторiя, якщо хоче бути наукою. Вiдповiдно, ядром політичних дискусій повинно бути вчення розвитку цивілізації, що допомагатиме державним людям у плануванні своєї діяльності.
Історія людства на його думку, переконує, що всі великі перевороти в економічному і політичному житті суспільства були наслідками перевороту у філософських поглядах. Людство у своєму розвитку подолало такі великі фази: теологічну (період панування релігії що охоплює рабовласницьке i феодальне суспільства), метафізичну (заснований на науці майбутній суспільний лад).
Сен-Сiмон одним із перших мислителів охаректиризував основні риси iндустрiального суспільства («індустріальної системи»), спробував окреслити ймовірні шляхи його розвитку, послуговуючись положенням, згідно з яким кожен тип суспільства вибудовується на особливій системі філософських переконань. Як тільки ця система перестає бути актуальною, суспільний лад розпадається. Наприклад, руйнування феодальної системи було спричинено наступом Просвітництва на теологію. З цього випливав висновок, що лише нова, альтернативна феодальній система світобачення («позитивна наука») може сформувати засади пост феодального, індустріального ладу.
Основу політичної-фiлософiї Сен-Сiмона становить критика лібералізму, його індивідуалістичної моралі, які з метафізичних позицій розглядали соціальні питання. Такий підхід він розцінював як недостатньо динамічний, а тому непридатний для нового, прогресивного ладу. Найістотнішою вадою лібералізму вважав його неспроможність поліпшити умови життя переважної більшості людей, які, будучи причетними до створення майже всіх суспільних благ, потерпають від негараздів і нестатків. Відповідальність за це, на його думку, повинна взяти на себе церква (особливо католицька) оскільки, переймаючись проблемами моралі, вона нічого не зробила для забезпечення рівноправності в суспільстві, хоч до цього зобов’язує її вчення Ісуса Христа.
Утвердження буржуазних порядків спровокувало розвиток егоїзму та індивідуалізму, породило культ грошей, прагнення наживи, конкуренцію між людьми. Сен-Сiмон не міг вважати такі порядки розумними і справедливими, оскільки з ними він пов’язував нову, не менш глибоку за попередню, соціальну та політичну кризу суспільства. Того чесне політичне становище у Франції він характеризував як дивне «видовище перевернутого догори дном світу», оскільки суспільними справами керують цілком непридатні для цього люди («Міркування літературні, філософські та промислові»). В іншій праці – «Притча» («Парабола») – він звертав увагу на те, що «соціальна організація недосконала і незавершена, що люди дозволяють керувати собою насиллю та хитрості і незавершена, що людський рід політично перебуває в аморальному стані». Гостро критикував капіталістичне суспільство за провокування в людині індивідуалізму, жадоби, егоїзму, які називав «гангреною людського роду», що стала загальною хворобою суспільства.
Не менш жорстко критикував він інститути управління, вважаючи чиновницький апарат надто роздутим, на утримання якого народу доводиться витрачати великі кошти (податки). Серед вищих урядових чиновників, членів уряду ледве не узаконені хабарництво і підкуп. Усе це, на думку Сен-Сiмона, є беззаперечним свідченням глибокої суспільної кризи.
Егоїзм і конкуренція, якими вражене суспільство, породжують війни, боротьбу націй. Засуджуючи війну, він заперечував і можливість зміни існуючих порядків немирними способами. Водночас поділяв війни на справедливі і несправедливі.
Потворні риси капіталізму на думку Сен-Сiмона, свідчать про необхідність докорінних змін існуючої соціальної системи: «Необхідність у цьому на стільки назріла, що вони (зміни) неодмінно повинні здійснитися» («Про промислову систему»). Вважаючи, що ці зміни відбудуться в найближчому майбутньому, він називав тогочасну епоху перехідною («Катехізис Промисловців»).
Аналіз історії підвів Сен-Сiмона до висновку, що людське суспільство розвивається по висхідній лінії. Долаючи стадії розвитку, воно має пройти до свого «золотого віку». На відміну від мислителів ХVII - ХVIII ст., які вважаючи «золотим віком» людства ранні стадії його розвитку, звертали свої погляди в минуле, Сен-Сiмон стверджував, що до ідеального ладу воно ще має прийти, тобто «золотий вік» – у майбутньому. Запропонована ним концепція «соціальної фізіології» тлумачить процес розвитку людства аналогічно процесу росту людини. Її особливість полягає в тому, що Сен-Сiмон не вважав можливим у майбутньому занепад людства, а навпаки переконував у настанні його «золотого віку».
Історичний процес Сен-Сiмон розглядав певною мірою з діалектичних позицій, виходячи з того, що в суспільстві періодично змінюється форма власності, але не пов’язував це з появою і зміною класів. Так, у «Листах женевського обивателя», Сен-Сiмон відокремив три основні класи: 1) учених; 2) власників, за винятком осіб, які належать до першого класу; 3) найманців (тих хто не має власності). Дещо пізніше вів мову про класи паразитів i промисловців («Промислова система»). До паразитичного класу відносив дворян військових, рантьє, державних чиновників і юристів, яким, за його словами, протистоїть клас промисловців, що становить більшість нації, - клас працюючих, а також фабрикантів, торговців, банкірів.
Досить складним, радше негативним було його ставлення до пролетаріату як класу, що складається з осіб, які не мають власності. Вони, на його думку, втягнули країну в хаос під час революції 1789 р.
Пiзнiше він уже не вбачав у пролетарях загрози соціальному спокою і навіть визнавав за ними організацiйнi здібності в господарській сфері. Оскільки поняття «класи» Сен-Сiмон формулював дуже специфічно, а критерії, за якими він визначав різні класи, буди невизначеними, цілком можливо, що він мав на увазі лише пролетарів, коли писав: «Народний клас, велика більшість нації досяг такого високого розумового рівня, що у Франції без усяких незручностей для громадського спокою, а навпаки, з великими перевагами для всіх класів людства може бути встановлено громадський устрій, який має своєю безпосередньою ціллю всезагальний добробут. Однак він не виділив пролетаріат в особливий клас; антагонізм між пролетаріатом і капіталом не вважав невирішеним, оскільки, на його думку, він виник на пiдставi непорозуміння.
Вважаючи сучасне йому суспільство недосконалим i передбачаючи його крах, Сен-Сiмон розробив план його докорінної зміни, виходячи зі своєї впевненості у важливій ролі суспільного для життя «індустріала» (промисловця), а також ставлення до органiзацiї промисловості як до найважливішого фактора досягнення суспільного блага. Щоб уможливити перехід від одного суспільного устрою до іншого, писав він, необхідно чітко уявити промисловий режим i ознайомити з ним найвпливовіших промисловців, дбаючи про максимальне використання їх можливостей в інтересах промисловості та виробників. У цьому він вбачав своє завдання.
