У подальшому ця праця залишилася як програма боротьби за повне національне й соціальне визволення українського народу. Василю Шахраю не вдалося її реалізувати, бо він був розстріляний денікінцями 1919 року, на Кубані. Співавтор - Сергій Мазлах - на себе ініціативи не взяв.
Ще як на одну течію слід дивитися на Українську комуністичну партію (боротьбістів) - УКП(б), яка свій родовід веде з березня 1919 року. Саме тоді частина українських соціал - революціонерів перейменувалася в Українську партію соціал-революціонерів комуністів-боротьбістів, а в серпні того ж року злилася з групою українських незалежних (лівих) ініціал-демократів і разом з ними утворила Українську комуністичну партію боротьбістів - УКП(б). Керівники боротьбістів - Гнат Михайличенко, Василь Елан Блакитний, Андрій Заливчий та інші - вимагали визнання себе в Комінтерні як незалежної і єдиної української секції. Проте така політика не могла довго протриматися і партія самоліквідувалася та злилася з КХ1(б)У навесні 1920 року.
До 1925 року діяла ще й Українська комуністична партія (УКП), що з січня 1920 року стала фактично легальною опозицією до більшовицького уряду в Україні. На відміну від боротьбістів, які походили від есерів, УКП була марксистською партією (походила від УСДРП), але стояла на засадах нової самостійної УРСР (лідери Андрій Річицький, Михайло Ткаченко).
З ліквідацією останньої опозиційної партії в Україні, якою була УКП (1925 рік), фактично на терені України не залишається організованої сили, яка б репрезентувала ідеї українського комунізму.
Комуністична партія України як територіальна, організаційна й політична складова Російської комуністичної партії більшовиків не була виразником Ідей українського комунізму. Політично КПУ чи КП(б)У в різні періоди ставили за мету створення пролетарської світової держави шляхом світової комуністичної революції, як зазначалося у Конституції РСФСР, УРСР до 1936 року, - організаційно, згідно з визнаним принципом демократичного централізму - повністю підпорядковувалися ЦК РКП(б), фактично на засадах територіальної організації. Крім того, до кінця 30-х років українці становили меншість у Комуністичній партії України. Так, за з'їздівською статистикою в липні 1918 року із 4,4 тисячі членів і кандидатів відсоток українців не перевищував семи. Така кількість українці в-комуністі в, можливо, вплинула на те, що на 11-му «жовтні і II 1-му в березні 1919 р. з'їздах етнічні дані не публікувалися.
З кінця 30-х років частка комушетів-українців у компартії України швидко зростає. Але на гой час партійність стає вже необхідним; додатком для отримання доброї освіти, призначення на посаду.
Слід сказати, що після ліквідації УКП ідеї українського комунізму залишилися на рівні поглядів поодиноких державних та громадських діячів. Серед таких найбільш відомими були Микола Скрипник, Микола Хвильовий, що обстоювали ідеї прав українського суверенітету і спромоглися на певний розвій національної культури, освіти, науки в хвилини політики українізації України. Дуже цікавими виглядають статті Михайла Волобуєва про необхідність самостійності української республіки. Він вважав, що "економічне питання --центральна частина національної проблеми сучасності". Так, у праці "До проблеми української економіки" він па статистичному матеріалі доводив, що лише в 1924 - 1925 роках. близько третини всіх прибутків України було витрачено поза її межами.
Таким чином, остання спроба поодиноких апеляцій керівними діячами КПУ чи інших державних органів щодо порушення елементарних прав суверенітету України завершилася па початку 30-х років.
Ідея українського комунізму була похована до 90-х років XX сторіччя, коли комуністи України поставили за мету створення самостійної української комуністичної партії. Проте й цей план не було реалізовано. На час заборони її діяльності КПУ залишилася організаційно та політично у системі КПРС. Адже згідно з останнім статутом КГТУ, який прийнято в програмі на II етапі XXVIII з'їзду КПУ (13 - 14 грудня 1990 року), "Компартія України у своїх принципових політичних і практичних діях керується програмними і нормативними документами КПРС, рішеннями Ті вищих органів, що стосуються загальнопартійних справ".
Головні принципи українського комунізму закладені у розумінні ролі понять соціальної та національної ідеї, української революції, а також проблеми стосунків України та Росії.
Соціальна і національна ідея. Лише за умов розв'язання питання національно-державного відродження України, ліквідації її національного поневолення можливий і реальний поступ економічного, соціального і культурного життя України. До цього національне будівництво для українського робітника і селянина є не лише історичним правом, але й історичною повинністю.
Українська революція.. Революція розглядається представниками цієї політичної течії як необхідна передумова створення власної держави. Василь Шахрай пише: "Раніше чи пізніше, чи трудним і кровавим шляхом озброєної боротьби, чи згодою, шляхом демократичного вирішення спірних питань з сусідніми країнами, а Україна буде самостійною і незалежною не на словах тільки, а й на ділі". Поза тим національна революція повинна продовжитися й розвинутися у комуністичну революцію.
Україна та Росія. Підтримуючи російський пролетаріат, який йде шляхом соціальної революції, репрезентанти українського комунізму застерігають його від імперіалістичних впливів. До речі, цікаво, що під час дискусії з російськими більшовиками українські комуністи наголошували увагу на повному розходженні з їхньою теорією принципу Володимира Леніна про те, що "в кожному буржуазному націоналізмі пригнобленої нації є загальнодемократичний зміст проти гноблення й саме цей зміст ми безумовно підтримуємо", який виглядає, на думку теоретиків українського комунізму, гаслом політичної доцільності. Ця теоретична конструкція більшовиків руйнується вже першими кроками їхньої практики. З огляду на це, ідея об'єднання радянських республік в єдину державу можлива лише за умови утворення незалежних держав, які добровільно визначать принципи функціювання майбутнього союзу.
Націоналізм в українській та світовій термінології XIX сторіччя однозначно сприймався як національна свідомість та патріотизм. За своїм змістом він базувався на засадах гуманістичної філософії та поєднував національну ідею та демократичні цінності.
З огляду на такий стан речей відомий український політолог Ольгерд Бочковський запропонував вирізняти націоналізм XIX та XX сторіччя як "націоналізм та всенаціоналізм", а В’ячеслав Липинський - як "патріотизм та націоналізм". Є всі підстави розрізняти світоглядний - демократичний націоналізм та більш партійно-ідеологічний інтегральний націоналізм - як різні школи у цій течії.
Демократичний націоналізм ми ще можемо означити як національно-державний напрямок, де його репрезентанти подають модель формування національної держави європейського зразка. До представників демократичної концепції слід віднести Станіслава Дністрянського, Володимира Старосольського, Ольгерда Бочковського, Степана Рудницького.
Необхідність розрізнення двох підходів до націоналізму запропонували саме представники національно-державницького напрямку. Ольгерд Бочковський у "Науці про націю та її життя" (Нью-Йорк, 1958) писав, що націоналізм XIX сторіччя формувався передусім на гуманістичній філософії Й.Г. Гердера та був дитиною новітньої демократії, засвоївши ідеологію Великої Французької революції: свобода, рівність, братерство. Цей старий націоналізм визнавав і зважав на етичні норми у громадсько-політичному житті.
Націоналізм же XX сторіччя зі своєю програмою є антидемократичним, антигуманним та антиморальним. Ідеї Д. Донцова та його прихильників правильніше називати не націоналізмом, вважав О. Бочковський, а новонаціоналізмом або всенаціоналізмом.
Станіслав Дністрянський у "Самовизначенні народів" робить застереження щодо новітнього націоналізму як такого, що змагається до влади не лише на своїй національній території, а й над іншими народами, позбавляючи їх політичних прав.
Націоналізм (Інтегральний націоналізм) веде свій родовід від ідей Миколи Міхновського. Його промова, а згодом брошура "Самостійна Україна", крім обґрунтування права українського народу на власну державу, закладає й деякі ідеї етнічного принципу її організації. Поза тим, остаточно інтерналізм в Європі та зокрема в Україні дедалі виразніше набирає забарвлення партійної програми, що базується на принципах революційності, моно-партійності тощо. Після обґрунтування цих ідей інтегральний націоналізм як теорію було сформовано Дмитром Донцовим у "Націоналізмі".
Головними підставами чинного націоналізму (термін Д. Донцова) є:
— зміцнювати волю до життя, до влади, до експансії;
— прагнення до боротьби та свідомість її конечності;
— фанатизм та неморальність;
— піднесення ідеології до рівня державної політики імперіалізму;
— вождизм (творче насилля провідної верстви). Незважаючи нате, що Дмитро Донцов не був членом ОУН, ця організація взяла на озброєння його ідеї. Ідеологічні та організаційні засади ОУН від 1929 та щонайменше до 1943 року ґрунтувалися на засадах інтегрального націоналізму.
Один із лідерів ОУН Микола Сціборський у своїй праці "Націократія" (Париж, 1935) пропонує більш окреслену модель суспільно-політичної організації української держави. Ця модель "націократії" грунтується на:
— необхідності встановлення диктатури перехідного характеру;
— забороні участі політичних партій у державному управлінні;
— тому, що українській націоналізм - державна ідеологія;
— визнанні важливої ролі синдикатів як органів місцевого самоврядування у державній організації України;
— відведенні центральної ролі голові держави як керівнику нації та держави.
Зазначений вище підхід був значною мірою відредагований рішеннями Третього Надзвичайного Збору ОУН, який відбувся 1943 року. Проте після повернення до керівництва організацією Степана Бандери та у період Ярослава Стецька ідеї інтегрального націоналізму посідали певне місце в ідеологи та діяльності ОУН (б).
3. Дати визначення поняттям
Конституція – це закон, який розв’язує засадове питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття й має найвищу юридичну чинність у країні; це сукупність правових норм найвищої юридичної сили, які відрізняються від звичайних законів тим, що формулюють і стверджують найзагальніші принципи утворення, оновлення й здійснення державної влади.
Непрямі вибори – процедура формування якогось представницького органу чи обрання посадової особи, відповідально до якої виборці подають свої голоси не безпосередньо за кандидатів на виборну посаду, а за виборців другого щабля – виборщиків, які вже й проводять остаточне обрання від імені виборців.
Консенсус – спосіб, процедура відпрацювання і прийняття колегіальних рішень шляхом узгодження пропозицій сторін, досягненням погодженості думок, віднайдення прийнятних для всіх формулювань.
Прагматизм – пізнавально – практична позиція, що ґрунтується на схильності визнавати мірилом істинності знання, його практичну цінність, зручність, те, наскільки воно сприяє досягненню успіху в діяльності.
Мілітаризм – реакційна політика нарощування військової могутності, яку проводять панівні класи експлуататорських держав з метою загарбання чужих земель.
Європарламент – міждержавний і міжнаціональний політичний орган, в якому в 1995 році були представлені 12 країн Європи – Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Німеччина і Франція.
Гласність – соціально – політична характеристика стану суспільства, що виражається у відвертості політичних процесів, інформованості населення, в широкому доступі наукових кругів і громадськості до джерел інформації.
4. Які терміни відповідають визначенням
політичний партія лібералізм еліта
Сукупність неополітичних відносин, захищена законами від регламентації з боку держави – суспільна організація.
Коло виборців, які голосують за певну політичну партію на виборах – електорат.
Система засобів, спрямованих на захист вітчизняного виробника – санкція.
Недоторканість особи депутата – імунітет.
Любов до батьківщини – патріотизм.
5. Вибрати і обґрунтувати правильну відповідь
1) Що у найбільшій мірі зумовило кризу світового комуністичного руху?
а) підривна діяльність світового імперіалізму;
б) низький рівень політичної свідомості пролетаріату;
в) зрада лідерів руху комуністичної ідеології;
г) компрометація комуністичних ідей практичними діями в процесі побудови соціалізму в СРСР та інших країнах.
Кризу світового комуністичного руху у найбільшій мірі зумовила підривна діяльність імперіалізму.
Підтримуючи російський пролетаріат, який йде шляхом соціальної революції, репрезентанти українського комунізму застерігають його від імперіалістичних впливів. До речі, цікаво, що під час дискусії з російськими більшовиками українські комуністи наголошували увагу на повному розходженні з їхньою теорією принципу Володимира Леніна про те, що "в кожному буржуазному націоналізмі пригнобленої нації є загальнодемократичний зміст проти гноблення й саме цей зміст ми безумовно підтримуємо" (С.Г.Рябов «Основи теорії політики» стр.91), який виглядає, на думку теоретиків українського комунізму, гаслом політичної доцільності.
2) Хто першим із вчених Нового часу обгрунтував концепцію переходу людства від природного стану держави через укладення «суспільного договору»?
а) Дж. Локк;
б) Г. Гель;
в) В. Гумбольдт;
г) Т. Гоббс.
Першим обгрунтував концепцію переходу людства від природного стану держави через укладення «суспільного договору» Т.Гоббс.
У Новий час відбувається перенесення (редукція) властивих ним наукам методів та концепцій на суспільне життя, їх використання в осягненні сутності соціального. Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Гуго Гроцій вважали природу, Індивіда та суспільство єдиним цілим, підпорядкованим наперед заданим та незмінним законам буття, єдиним принципам причинності. Найголовнішим для індивідів є "природний закон" ("lex naturalis"), яким є "розпорядження або якесь винайдене розумом загальне правило, згідно з яким людині заборонено робити те, що може згубно позначитися на ЇЇ житті або що позбавляє її засобів його збереження, і втрачати те, цю вона вважає найкращим засобом для збереження життя" (Рябов С.Г, М.В. Томенко «Основи теорії політики», К. – 1996 р., стр. 41).
Виконуючи вимогу цього закону й водночас вільно та свідомо люди укладають "суспільну угоду" - угоду про сталий державний порядок, який дозволяє уникнути небезпек (страхіть) "природного стану" ("status naturalis"). Державний, громадянський стан ("status civilis") є, згідно з Гоббсом, штучно сконструйованим засобом запобігти "війні всіх проти всіх", яка буває характерною для додержавної, природної стадії суспільства, коли було заведено задовольняти Інтереси індивідів всіма доступними засобами без жодних обмежень.
У гоббсівській теорії віддзеркалено загальну тенденцію мислення XVII сторіччя, яка полягала в спробах на нерелігійних засадах теоретично обґрунтувати й виправдати сильну, централізовану державу, яка тільки й здатна забезпечити "громадянський мир".
6. Творче завдання
Виходячи із даної статті можна зробити висновок, що держава приймає безпосередню участь у житті суспільства і у вирішенні найактуальніших питань, а саме таких як: енергоносії, ринки, інші звернення громадян. Для вирішення даних питань були впровадженні програми для зменшення використання енергоносіїв, була проведена боротьба із осередками стихійної торгівлі та ін. До уваги міськвиконкому приймаються і розглядаються всі звернення громадян, що допомагає вирішенню багатьох питань.
Список використаної літератури
1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.:КНЕУ, 1999. - 108 с.
2. Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. – 427 с.
3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С. Дзюбка, І.Г. Оніщенко, К.М. Левківського, З.І. Тимошенко. - К.: УФІМБ, 1999. - 161 с.
4. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К.: Вища школа, 1998. - 415 с.
5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: Академія, 1998. - 368 с.
6. Політологія: Курс лекцій / І.С. Дмитрів (керівник), О.М. Рудакевич, В.А. Кулик та ін. - Тернопіль: Астон, 1998. - 158 с.
7. Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б. Кухти. - Ч. 3. Політична свідомість і культура. - Львів: Кальварія, 1998. - 556 с.
Размещено на
