В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності

Майбутню державу В. Липинський уявляє у формі трудової монархії, зі спадковим гетьманом на чолі, який повинен стояти над класами і партіями, над всією нацією, бути відповідальним перед своєю сім’єю, своїм сином-наступником та всією нацією, щоб і вони відповідали перед нацією[37]. Гетьман - не перший серед певного класу, а охоронець спокою всередині держави, необхідного для праці, плоди якої розподіляються самі працівниками через їх професійні організації - "Ради"[38]. Фабрики та села отримують повну свободу, вони самі вирішують свої справи, без панів та власників, але "Коли той фабрикант і той пан, по своїй працездатності й по своїм організаторським аристократичним здібностям потрібний - хай лишається й у купі з ними живе та працює; як ні - коли він тільки народолюбець-демократ, а фабрики чи господарства сам зорганізувати не вміє - хай собі йде геть"[39]. На думку В. Липинського, хоча такої форми правління ніде ще немає, Україна має всі передумови стати першою державою, що її встановить, оскільки має міцне консервативне хліборобське селянство, півселянське робітництво, слаба республіканська фінансова буржуазія, нечисленна республіканська інтелігенція[40].

Для В. Липинського свобода без авторитету - пустий звук; істинну свободу має гарантувати армія, створена Монархом[41].

Українська Держава має бути децентралізованою, а організатори цієї Держави добиратимуться з продукуючих класів особисто Монархом, як таким, що особисто зацікавлений у розвиткові держави, і така система добору забезпечить кращі результати, ніж вибори, оскільки виборна влада завжди пов’язана з партіями, які схильні більше працювати заради покращення свого власного становища і покращення становища своїх наступників[42]. Демократична ж республіка завжди централізована і управляється непродукуючою інтелігенцією, що є вигідною для панівних буржуазних класів[43]. "Авторитет, влада й відповідальність у народу внизу, а свобода й безвідповідальність зверху - це державний принцип Народньої Республіки. Свобода внизу, а авторітет, влада й відповідальність зверху - це державний принцип Трудової Монархії"[44] - підсумовує він.

В. Липинський не вірить в демократичну, всенаціональну й всекласову ідею для об’єднання; він говорить, що об’єднати націю, відродивши традиції нації, може лише монархія: "Чи можна без монархії помислити собі: з'єднання Німеччини, Франції, Італії або відродження менших націй, як Болгарія, Румунія, Норвегія. Чому ми маємо бути винятком? Чи тому може, що національна свідомість у нас менша?"[45].

Демократія породила "триголову" українську культуру, що для мислителя є нонсенс; монархія має прибрати ці зайві гілки - полонофільство та москвофільство, що є лише наслідком перетворення мистецтва та культури на засоби партійної боротьби, а отже культура стане не партійним, а всезагальним благом[46].

Нарешті, В. Липинський протистоїть тим, хто вважає, що українська нація - демократична та республіканська - ніколи не сприйме ідею монархії. Він говорить, що навпаки - всі спроби встановити демократію врешті-решт вели до її повалення, і наводить приклад Норвегії, що після відділення від Швеції встановила республіку на певний час, проте швидко стала монархією приблизно з тих же причин, з яких монархія має бути встановлена і в Україні[47].

В. Липинський виділяє три "основні методи організації" "національної аристократії": класократію, охлократію та демократію. Під національною аристократією він розуміє прошарок найкращих, тих, хто на даний момент стоїть на чолі нації, а методи її організації відрізняються співвідношенням раси активної та раси пасивної.

Класократія - співвідношення органічне, і саме його В. Липинський вважав найкращим, оскільки саме при класократії співвідношення між активною та пасивною частиною суспільства є оптимальним. Активна раса ("жовті") має дві основні прикмети: лицарство та войовничість та прагнення до матеріальної праці, що разом робить з них тих лідерів, що, завоювавши територію, не просто використовують те, що на ній вже було, а сприяють розвитку пасивної раси ("чорних") [48]. Умовами такого органічного співжиття "жовтих" і "чорних" є обмеження поривів жовтих (обмеження світської влади духовною або спадкова монархічна влада, що сама по собі обмежена законом), сполучення "жовтих" з найкращими з "чорних", що мали витворитись на попередньому етапі розвитку[49]. Пасивний клас при цьому теж повинні мати чітко визначені прикмети: вони мають в зачатках ті прикмети, що їх мають "жовті"[50]. Коли через кілька поколінь поступово відбувається таке об’єднання, з’являється територіальна єдність "жовтих" і "чорних", і так відтворюються спільні традиції, спільний монарх, і, врешті решт, спільна нація[51]

В. Липинський передбачав, що можливе створення союзу "трьох Русей" (саме союзу, а не федерації), якщо у всіх трьох встановиться класократія[52].

Національна свідомість, за В. Липинським, залишилась лише у стихійному, неусвідомленому вигляді, а тому її не можна розвивати демократичними шляхами, оскільки кожна партія зі своїм власним розумом трактуватиме поняття нації так, як їй заманеться, в результаті чого може статись так, що залишаться нації московська і польська, а українська - лише партія; саме для того, щоб запобігти цьому, українцям необхідна держава з Монархом - Гетьманом, що є персоніфікованим образом української нації[53].


Висновки


Про Д. Донцова у вступі до своїх "Листів до братів-хліборобів" В. Липинський пише як про людину, яка всіх зраджує та робить з ідеї самостійності засобом для здобуття літературної слави[54]. Не дуже добре ставився до В. Липинського Д. Донцов, що звинувачував його через те, що той не виключав можливості створення союзу "трьох Русей". Не зважаючи на це, у їх концепціях є досить багато спільного. По-перше, обидва вони вважають, що демократія, її ідеї є в корні неправильними та не сприяють утворенню самостійної України.

Для обох демократія, прагнення до зменшення сили та повноважень державної влади - це ознака плебейського, нижчого мислення. У концепціях обох авторів величезна увага приділяється провідній верстві, тому, якою вона має бути для того, щоб збудувати самостійну державу.

І Д. Донцов, і В. Липинський приділяють дуже багато уваги збереженню традицій, що саме на цих традиціях має будуватись держава, і одна з причин, через які обидва ці мислителі відкидають демократичні ідеї - те, що виразник демократичних ідей - інтелігенція, не має власних традицій, а старі традиції руйнує.

Для обох них демократичні ідеї занадто "раціональні" - такі, що не пробуджують інстинкти, а лише намагаються промовляти до розуму.

Є, звичайно, і певні відмінності. Д. Донцов виступає проти будь-яких союзів, навіть після здобуття незалежності, особливо з Росією, що завжди несла смерть українцям;

В. Липинський зазначає, що союз (не федерація) України з Росією та Білоруссю можливий, якщо в усіх трьох державах встановиться класократичне правління - найкраще з усіх можливих.

Для В. Липинського національна ідея персоніфікована, у Д. Донцова ж такого чіткого, однозначного вираження національна ідея не знаходить.


Список використаної літератури


1.       Донцов Д.І. Дух наших традицій. - #"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1] Донцов Д.І. Націоналізм. - #"#">www.banderivets.org.ua /index.php?page=pages/ zmist8/Donzov/ Nationalism

[2] Там само

[3] Там само

[4] Там само

[5] Там само

[6] Там само

[7] Там само

[8] Донцов Д.І. Дух наших традицій. - #"#_ftnref9" name="_ftn9" title="">[9] Там само

[10] Там само

[11] Там само

[12] Липинський В. К. Листи до братів хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму. – Нью-Йорк: Булава, 1954 – с.328-329

[13] Донцов Д.І. Дух наших традицій. - #"#_ftnref14" name="_ftn14" title="">[14] Там само

[15] Там само

[16] Там само

[17] Там само

[18] Там само

[19] Там само

[20] Там само

[21] Там само

[22] Донцов Д. І. За який провід. - #"#_ftnref23" name="_ftn23" title="">[23] Там само

[24] Там само

[25] Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К.: Товариство «Знання» України, 1991. – с. 34-41

[26] Липинський В. К. Листи до братів хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму. – Нью-Йорк: Булава, 1954 – с.11

[27] Там само, с. 11

[28] Там само, с. 12-14

[29] Там само, с. 14

[30] Там само, с. 15-16

[31] Там само, с. 4

[32] Там само, с. 23

[33] Там само, с. 39-40

[34] Там само, с. 24-32

[35] Там само, с. 41-42

[36] Там само, с. 42

[37] Там само, с. 42

[38] Там само, с. 43

[39] Там само, с. 43

[40] Там само, с.43

[41] Там само, с. 44

[42] Там само, с. 45

[43] Там само, с.46

[44] Там само, с. 46

[45] Там само, с. 47

[46] Там само, с. 48

[47] Там само, с.48-49

[48] Там само, с. 216-220

[49] Там само, с. 221- 223

[50] Там само, с. 223

[51] Там само, с. 227-228

[52] Там само, с. 286-329

[53] Там само, с. 84-85

[54] Липинський В. К. Листи до братів хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму. – Нью-Йорк: Булава, 1954 – с. ХХІ - ХХІІ


Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты