Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України

Таким чином, суто теоретичні проблеми співвідношення між двома основоположними задачами, які постають в ході розбудови демократичної держави, створення надійних запобіжників узурпації державної влади і забезпечення її ефективного функціонування як цілісного механізму для задоволення основних потреб суспільства і окремих громадян, обертаються необхідністю розробки такої правової основи, яка б дозволила реалізувати обидві зазначені цілі.

Аналізуючи напрями реформування взаємодії законодавчої та виконавчої влади в сучасній Україні, виявляється необхідність конституційної корекції установчої функції парламенту. Тобто, необхідні змістовні зміни в сфері повноважень законодавчої влади щодо процесу формування виконавчої влади, що дозволить, з одного боку, зблизити ці гілки державної влади, а, з іншого,- забезпечити виконавчу владу стабільною підтримкою парламенту (парламентської більшості), що матиме своїм наслідком вирішення проблеми законодавчого забезпечення соціально-економічного та політико-правового розвитку держави. При цьому зазначені зміни повинні знайти своє відображення на найвищому конституційному рівні.

Незалежно від того, хто є Президентом та який депутатський корпус представлений у Верховній Раді, в Україні щоразу відтворюється протистояння парламенту і глави держави. Негативні наслідки цього протистояння впливають і на якість законодавчого процесу і на діяльність виконавчої влади, передусім уряду. Кабінет Міністрів є постійним заручником цієї боротьби.

Створення ефективної системи державної влади й досі, на сімнадцятому році незалежності, залишається головним завданням Української держави. 8 грудня 2004 року внаслідок жорсткої політичної кризи, яку зумовили масові фальсифікації результатів виборів Президента України, Верховна Рада України ухвалила закон про внесення змін до Конституції України. Відповідно до цих змін, система державного устрою в Україні змінювалася в напрямку з моделі жорсткої президентської республіки до моделі парламентсько-президентської республіки. Ці зміни отримали назву “політична реформа” і повною мірою вступили в дію після виборів до Верховної Ради України наприкінці березня 2006 року. Проблему, яка виникла після запровадження таких змін, спричинив той факт, що депутати ухвалювали їх поспіхом, не провівши попередніх публічних консультацій і не досягнувши широкого політичного консенсусу щодо їх змісту. Крім того, відразу після того як конституційні зміни повністю вступили в дію, Президентом і Прем’єр-міністром стали люди з різних політичних таборів. За таких обставин посилилася політична конкуренція і ускладнився процес “звикання” до нової Конституції.

Головна мета політичної реформи — посилити підзвітність і відповідальність влади перед громадянами. Конституція, ухвалена 1996 року, надавала Президентові найбільше повноважень і визначала найменшу відповідальність порівняно з іншими органами влади. Тому натхненники реформи прагнули передусім змінити розподіл повноважень між урядом, парламентом і Президентом, щоб встановити демократичний за змістом баланс влади. Найважливіше завдання політичної реформи її ініціатори вбачали у збільшенні повноважень Верховної Ради та Кабінету Міністрів через зменшення повноважень Президента. За зразок правила модель парламентської республіки, в якій парламент формує уряд і призначає Президента, а той відіграє лише другорядну роль. Однак реформаторам не вдалося здійснити свій початковий задум — внаслідок гострої політичної боротьби під час обговорення реформи в парламенті.

Змінена Конституція не забезпечує чіткого розподілу функцій і повноважень. У країні не затверджено і не вироблено ані формальних, ані неформальных процедур співпраці між гілками влади. Для тлумачення неоднозначних норм Основного закону потрібні рішення Конституційного Суду, для вироблення процедур — ухвалення конституційних законів або ж час, за який можуть скластися й усталитися неформальні традиції співпраці. Крім того, оскільки законодавство не передбачає санкцій правового чи політичного характеру за порушення правових норм, і парламентсько-урядова коаліція, і Президент систематично нехтували принципом верховенства права. З одного боку, цілком закономірно, що в період демократичної трансформації, коли ще досить сильним є вплив традицій авторитаризму, склалася така політична система, в якій виконавча влада розпорошена між урядом і Президентом. Такий баланс сил стимулює жорстку політичну конкуренцію і не дає змоги жодному з гравців узурпувати владу. Отже, за наявності ще слабких демократичних інститутів виникає одна з найбільших гарантій демократичності політичного процесу. За умов співіснування уряду та Президента, що репрезентує опозиційні політичні сили, Глава держави, використовуючи свої конституційні повноваження, починає виконувати функції опозиції: здійснює контроль за діяльністю уряду (кадрова політика, вето), критикує певні його кроки чи політику загалом (вето, публічні виступи), пропонує альтернативні рішення (право законодавчої ініціативи). З іншого боку, процес ухвалення державних рішень істотно ускладнюється і забирає більше часу, ніж раніше. Складається враження, що настав параліч влади, не здатної ті рішення ухвалювати. Немає також чіткої відповідальності за ухвалені рішення. Втім, навіть цю велику хибу коабітації можна розцінювати як її перевагу. Оскільки уряд і Президент контролюють одне одного, важливі державні рішення є результатом компромісу між різними політичними силами та групами інтересів. У щоденному пошуку компромісів і полягає процес ухвалення державних рішень у демократичній системі. Крім того, завдяки розвиткові вміння йти на взаємні поступки може сформуватися консенсусна політична культура, конче потрібна в такому неоднородному суспільстві, як українське.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.                 Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Українi / НАН України. Iн-т держави i права iм. В.М.Корецького. - К. : Iн Юре, 1997. - 48 с. - (Бiблiотечка "Нова Конституцiя України").

2.                 Авер'янов Вадим Борисович, Андрійко Ольга Федорівна. Виконавча влада і державний контроль / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Робоча група з реформування центральних органів виконавчої влади / М.С. Лопата (ред.). — К., 1999. — 47с.

3.                 Азаркин Н.М. Монтеск’є. -М., 1988г.

4.                 Антонюк Зиновій Павлович, Веніславський Федір Володимирович, Золоторьов Володимир Євгенович, Колісник Віктор Павлович, Леухіна Анастасія Геннадіївна. Конституційна реформа: експертний аналіз / Харківська правозахисна група / Євген Ю. Захаров (упоряд.). — 2.вид., доп. — Х. : Фоліо, 2004. — 183с.

5.                 Бабенко К. А. Принцип подiлу державної влади та сучаснi проблеми його реалiзацiї в Українi : (конституц.-прав. пiдхiд) : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук / Iн-т законодав. Верхов. Ради України. - К., 2004. - 17 с.

6.                 Бабич П. В., Биков Л. Ф., Борисенко З. М., Буянкіна Г. М., Воронько О. А. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування / Українська академія державного управління при Президентові України; Центр досліджень адміністративної реформи. — К., 2000. — 221с.

7.                 Бакуменко В. Полiтична реформа в Українi: аналiз очiкуваної змiни моделей виборiв i форми правлiння / В. Бакуменко, Ю. Сурмiн // Актуальнi проблеми державного управлiння. - Д., 2003. - Вип. 1(11). - С. 204-219.

8.                 Бакуменко В. Полiтична реформа в Українi: аналiз очiкуваної змiни моделей виборiв i форми правлiння / В. Бакуменко, Ю. Сурмiн // Актуальнi проблеми державного управлiння. - Д., 2003. - Вип. 1(11). - С. 204-219.

9.                 Бандурка Олександр Маркович, Греченко Володимир Анатолійович. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть / Університет внутрішніх справ. — Х., 2000. — 304с.

10.            Бульба О. Законодавча влада як один з елементiв принципу розподiлу влади / О. Бульба // Право України. - 2002. - №6. - С.113-117.

11.            Вiсник Львiвського унiверситету : Зб. наук. праць / Редкол.: В. Т. Нор (вiдп. ред.) та iн. ; Львiв. нац. ун-т. - Л. : Вид-во Львiв. ун-ту, 2004. - (Серiя юридична).Вип. 39. - 2004. - 614 с.

12.            Вавженчук С.Я. Виконавча влада - Президент України: конституцiйно-правовi аспекти структурної взаємодiї / С. Я. Вавженчук // Держава i право: Зб. наук. пр.: Юрид. i полiт. науки. - К., 2005. - Вип. 30. - С. 246-255.

13.            Вавженчук С.Я. Виконавча влада - Президент України: конституцiйно-правовi аспекти структурної взаємодiї / С. Я. Вавженчук // Держава i право: Зб. наук. пр.: Юрид. i полiт. науки. - К., 2005. - Вип. 30. - С. 246-255.

14.            Вавженчук С.Я. Виконавча влада - Президент України: конституцiйно-правовi аспекти структурної взаємодiї / С. Я. Вавженчук // Держава i право: Зб. наук. пр.: Юрид. i полiт. науки. - К., 2005. - Вип. 30. - С. 246-255.

15.            Веніславський Ф. В. Взаємовідносини органів законодавчої та виконавчої гілок влади // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність: матеріали науково-практичної конференції 22-23 листопада 1996 р. -Київ:-Генеза, 1997. -С. 219-221.

16.            Веніславський Ф. В. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. -1998. -№1. -С. 34-38.

17.            Веніславський Ф. В. Конституційне визначення меж державної влади // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. -Вип. 43. -С. 17-22.

18.            Веніславський Ф. В. Функціонування державної влади в аспекті політичного режиму // Проблеми законності: Pecп. міжвідом. наук. зб. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. -№34. –С. 40-44.

19.            Внутрішня структура парламенту: шляхи підвищення ефективності функціонування, #"#">#"#">www.niss.gov.ua/book/dopov_zm/

81.            Фрицький Ю. Парламент України - Верховна Рада та його роль у реалiзацiї законодавчої влади / Ю. Фрицький // Право України. - 2007. - №7. - С. 3-7.

82.            Холод В. В. Полiтологiя = Political Science : пiдруч. для студ. вузiв / В. В. Холод. - Суми : Унiв. кн., 2006. - 480 с.

83.            Хоменко О. В. Виконавча влада: соцiально-правова природа, особливостi : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук (12.00.01) / Нац. юрид. акад. України iм. Я. Мудрого. - Х., 2005. - 20 с.

84.            Цвік М. Взаємодія законодавчої і виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук України.- 1995.- №3.- С. 27-35.

85.            Чиркин В.Е. Разделение властей: социальные и юридические аспекты. //Советское государство и право. - 1990г.- №8.

86.            Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения. -М., 1994г.

87.            Шаповал В. М. Конституція i виконавча влада / В. М. Шаповал. - К. : Юрiнком Iнтер, 2004. - 80 с.

88.            Шаповал В. Розподіл влади: міфи і реальність // Урядовий кур'єр.- 1996.- 16 травня.

89.            Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії. — Київ: Право України, 1998, ч. 5. — 276 с.

90.            Шемеченко «Проблеми розбудови Української держави» 1997р.

91.            Шляхтун П. Полiтологiя : (теорiя та iсторiя полiт. науки) : пiдруч. для студ. вузiв / П. П. Шляхтун. - К. : Либiдь, 2005. - 574 с.

92.            Якушик В. Різновиди політичних режимів.- Віче. -1995. - № 9.- С. 129-133.


Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты