Юридичним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об’єднання.
Договірним згідно із ст.3 Закону “Про підприємства в Україні” є асоціації та корпорації. Статутними закон визначає концерни і консорціуми.
Договірні і статутні об’єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані.
Серед договірних об’єднань помітне місце займають корпорації – найпоширеніший вид об’єднань державних підприємств.
Корпорація як договірне об’єднання може створюватися підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об’єднання.
Іншим видом договірного об’єднання визначено асоціацію. Це договірне об’єднання, яке створюється учасниками з метою координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції, освоєння ринків збуту, визначення цін тощо. Асоціації не дозволяється втручання у виробничу та комерційну діяльність підприємств.
Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом
створення і функціонування. Засновниками цих об’єднань можуть бути
підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах.
Засновники для створення договірного об’єднання укладають між собою
багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови
діяльності об’єднання. Юридичною основою створення договірного об’єднання є
волевиявлення сторін договору.
Основним у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд можуть вийти зі складу діючого договірного об’єднання.
Право самостійного виходу з об’єднання не поширюється на чотири категорії суб’єктів права, що входять до складу об’єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об’єднання до 1 квітня 1991 р. і з участю трудового колективу. Право підприємств на вихід з об’єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об’єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі.
До таких об’єднань відносять галузеві об’єднання: залізниці, пароплавства та інші об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.
Основним видом статутних об’єднань визначено концерн. Це об’єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків, яке створене на основі повної фінансової залежності членів об’єднання від одного або групи підприємців.
Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.
До статутних об’єднань відносять також державні корпорації.
Особливості правового становища статних об’єднань полягають у тому, що:
- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій;
- статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники, а не самі члени об’єднань;
- особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу підприємств із них. Державні підприємства мають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актах про їхнє створення.
Третім видом статутних об’єднань визначено консорціум.
Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми за загальним правилом створюються з метою реалізації певних інвестиційно- будівельних проектів.
Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об’єднання.
Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі
договору або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна
членів об’єднання; має самостійний і зведений баланси, поточний та інші
рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою.
Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюється у тому ж порядку, який
встановлено для підприємств.
Отже, з точки зору правосуб’єктивності, об’єднання становить собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи. в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.
Таким чином, господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств – учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.
У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний
нормативний акт, який би містив норми про господарські об’єднання.
Загальними для всіх видів об’єднань актами є, по-перше, Закон “Про
підприємства в Україні”, який визначає види господарських об’єднань, основи
і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права,
правове становище підприємств-членів об’єднання; по-друге, Закон “Про
власність”, яким визначено господарське об’єднання як суб’єкт права
колективної власності, підстави виникнення цього права, об’єкти права
власності господарського об’єднання; по-третє, декрети і постанови Кабінету
Міністрів, якими створено господарські об’єднання в окремих галузях
народного господарства, а також договори, статути та положення про окремі
об’єднання.
Оскільки, створення господарських об’єднань не може суперечити антимонопольному законодавству, законодавство про господарські об’єднання узгоджуються з відповідними статтями Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”.
Всі способи набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділяються на первісні і похідні.
Первісними визначають такі способи, коли право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробничої діяльності, націоналізація, реквізиція, конфіскація, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.
Похідними визначаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього.
В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої.
Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника, і такі, що від неї не залежать.
Акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.
Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження
акціонерної власності. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного
капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів
виробництва, сировини, електроенергії, збережені техніки, раціональному
використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили
тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього
виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень.
Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у
продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою
довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.
Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.
Акціонерні товариства поділяються на два види: акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого типу, акції якого поширюються лише серед його засновників.
У ході приватизації в Україні на базі державних підприємств створюватимуться відкриті акціонерні товариства. Засновниками акціонерних товариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновники укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передплатили акції, і третіми особами.
Головним атрибутом акціонерного товариства є акція. Акція (від франц.
— «цінний папір») —цінний папір без встановленого строку обігу, який
свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства,
підтверджує членство у ньому і право на участь в управлінні ним, а також
дає його учаснику право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду і
участь у поділі майна при ліквідації акціонерного товариства. В Україні
використання акцій як особливого виду цінних паперів регулюється законом
«Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію з 1 січня 1992 р.
Прийняте в Україні законодавство жорстко визначає умови і розміри
випуску акцій. Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його
статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства.
Додатковий випуск акцій можливий у тому випадку, якщо всі раніше випущені
акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Випуск
акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю
акціонерного товариства, заборонений. Засновники товариства зобов'язані
викупити не менше 20 % акцій.
Власники акцій мають право на одержання частини доходу від діяльності акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом (від лат. — «той, що підлягає поділу»). Дивіденди виплачуються за підсумками року у порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і процентів за банківський кредит.
Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а у нашу практику воно лише починає входити. Його не слід плутати із статутним товариством — акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу.
Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду у спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленим від засновників майном.
Укладати договір про повне товариство, який передбачає спільну підприємницьку діяльність або досягнення якоїсь певної мети (наприклад, спільні оптові закупівлі сировини), можуть лише ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право займатися підприємницькою діяльністю. При цьому учасники договірного товариства зберігають свою господарську та юридичну самостійність, мають самостійні баланси, право розпоряджатися виготовленою продукцією, вибирати постачальників і т. ін. Форми власності учасників не мають значення. Нові учасники лише передають на підставі договору про спільну діяльність спільне майно в управління одного з них. Учасники поділяються на дійсних членів і членів-вкладників.
Всі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договору надана
можливість вибору: кожний із них буде діяти від імені товариства, може
доручати це одному або декільком дійсним членам, розділити між собою
обов'язки та сферу компетенції, передбачити види і розміри справ, по яких
необхідна, згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають.
Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а член-вкладник—лише
дорадчий.
У повному товаристві відповідно до договору необмежену солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства несуть всім своїм майном всі учасники, а у змішаному — один або декілька дійсних членів, а члени- вкладники відповідають по зобов'язаннях товариства лише у межах своїх вкладів.
Прибуток або збитки розподіляються так, як визначили учасники товариства у договорі. Можливі різні принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати участі в інших підприємствах, що здійснюють підприємницьку діяльність у цій же галузі, що й товариство, без згоди на це решти дійсних членів товариства.
Договірне товариство не має права випускати цінні папери. Виходячи з товариства, учасник може зажадати частку, що належить йому у майні товариства.
Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство з обмеженою відповідальністю, як правило, є замкнуте і створюється шляхом об'єднання пайових внесків. Тут акції не випускаються, дивіденди не нараховуються, а прибуток розподіляється пропорційно до внесків засновників.
Спільним для них є принцип обмеженої відповідальності: засновники відповідають по зобов'язаннях підприємства лише величиною вкладеного у пай капіталу, що робить що форму підприємницької діяльності привабливою та зручною. Товариства з обмеженою відповідальністю можуть створюватися підприємствами, установами, організаціями, державними органами і громадянами. Для товариств з обмеженою відповідальністю досить об’єднати суму в 50 тис. крб.
Установчими документами для товариства з обмеженою відповідальністю є статут і установчий договір. До реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник має внести не менше ЗО % свого внеску на банківський рахунок. Реєстрація товариства здійснюється у виконкомі Рад народних депутатів за місцем його розташування.
Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.
Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.
Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-
якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в
його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна
інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків
статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної
залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500
тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких
підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом
Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного
інвестування» та Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про
зовнішньоекономічну діяльність».
Підстави та порядок припинення права участі в підприємствах корпоративного типу.
У соціально-економічному плані припинення права участі в корпоративному підприємстві зумовлено не якимись об'єктивними, а суто суб'єктивними причинами. Так, припинення права участі в суб'єктах підприємництва корпоративного типу (і відповідно — припинення корпоративного права акціонерів та учасників) настає у разі, по-перше, ліквідації цього господарського товариства, по-друге, продажу чи іншого відступлення акцій, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з чинним законодавством та установчими документами акціонерного товариства чи, відповідно, товариства з обмеженою відповідальністю.
Припинення права участі, самої участі та, відповідно, припинення корпоративного права в суб'єктах підприємництва корпоративного типу здійснюється певним порядком.
Припинення участі в підприємстві корпоративного типу є наслідком юридичного факту відступлення акцій акціонерного товариства чи всієї частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Припинення участі в товаристві з обмеженою відповідальністю може бути також у разі виключення його з цього товариства, як це передбачено ст. 64 Закону "Про господарські товариства". При виключенні з товариства з обмеженою відповідальністю (за невиконання статутних обов'язків) учасник цього товариства не бере участі в голосуванні.
Юридичний факт припинення участі в корпоративному підприємстві тягне за собою певні правові наслідки.
Припинення участі громадянина в акціонерному товаристві чи товаристві
з обмеженою відповідальністю тягне за собою позбавлення його прав учасника.
Від дня відступлення акцій акціонерного товариства чи частки у статутному
капіталі товариства з обмеженою відповідальністю особа позбавляється прав
майнового і управлінське-контрольного характеру у відносинах з
підприємством корпоративного типу. Коли особа, котра відступила акції
(частку), одночасно припинила й трудові відносини з підприємством, то їй
слід видати трудову книжку і провести з нею розрахунок як із найманим
працівником, що звільнився.
У разі відступлення частини акцій чи частини чистки у статутному капіталі підприємства, у цієї особи зменшується право на одержання дивідендів і зменшується кількість голосів при голосуванні.
Процес зародження елементарних форм корпоративного підприємництва в
Україні (як і в усьому світі) йде повним ходом. Вектор цього процесу
спрямований від первинних способів кооперування на предметному рівні
підприємницьких схем – через проектування систем корпоративного прийняття
рішень – до проблематики стратегії трансдержавних підприємницьких
корпорацій.
Використана література
1. Конституція України.
2. Закон України “Про власність” від 07.02. 1991.
3. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991.
4. Постанова Кабінету Міністрів “Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” від 22 січня 1996.
5. В.З. Ярчук. Аграрне право України. – Юрінком Інтер. К.: 2000.
6. В.С.Щербина “Господарське право України”.
Страницы: 1, 2
