Прибуток — це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво
В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає.
По-перше, раніше прибуток розглядався як грошове вираження додаткового
продукту. Це означало, що він не міг бути використаний для задоволення
особистих потреб людини. Сьогодні прибуток уже не вважають тільки
додатковим продуктом. Частина прибутку може становити винагороду такого
специфічного чинника, як підприємництво (так званий нормальний прибуток).
Крім того, працівники підприємства також можуть брати участь у розподілі
прибутку, який далі використовується для задоволення особистих потреб.
Отже, не весь прибуток є додатковим продуктом.
По-друге, деякі економісти визначали прибуток як частину чистого доходу. Іншу частину чистого доходу відносили до податку з обороту, який був одним з головних складових доходу державного бюджету. Сьогодні податок з обороту не застосовується, і тому прибуток уже не є частиною чистого доходу.
В умовах ринкової економіки прибуток є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.
Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:
1) продаж (реалізація) продукції
2) продаж іншого майна
3) позареалізаційні операції.
1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору).
Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.
2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.
3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.
Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.
Схема формування прибутку
Одержання прибутку стимулює найбільш ефективне використання економічних ресурсів, зниження витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, освоєння нових виробництв.
Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.
Деяка частина прибутку утворюється за рахунок виконання для інших підприємств різноманітних непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), реалізації продукції підсобного господарства, надання платних послуг населенню. І частину прибутку називають прибутком від іншої реалізації. Крім того, підприємство може мати прибуток від позареалізаційної діяльності. Це різниця (сальдо) між штрафами, пенею, неустойками, що одержані та сплачені, доход за операціями з тарою, орендна плата від здавання в оренду приміщень тощо.
Виручка від реалізації продукції, в свою чергу, залежить від якості виробленої продукції, її складу (асортименту, номенклатури) і цін, що склалися.
В умовах багатоукладної економіки не існує єдиної схеми поділу прибутку. Безумовно, є відмінності розподілу прибутку на приватному підприємстві та в кооперативних і державних підприємств. Однак для всіх учасників виробництва є загальні засади щодо здійснення цієї процедури.
Насамперед з прибутку вираховують податки до державного бюджету.
Частина прибутку вилучається на орендну плату (за користування землею,
будівлями, які знаходяться в розпорядженні інших власників). Підприємства
за рахунок прибутку сплачують відсотки за позичені кошти банківським
установам.
З прибутку створюються благодійні та інші фонди. В Законі України "Про благодійництво та благодійні організації" визначені основні напрями благодійництва і благодійної діяльності. Підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійну діяльність, користуються податковими та іншими пільгами.
Кошти, що залишаються після перелічених відрахувань, утворюють чистий прибуток. З нього здійснюються нагромадження (тобто розширення виробництва, збільшення фондів невиробничого призначення).
За рахунок прибутку забезпечуються охорона навколишнього середовища, підготовка кадрів, створюються соціальні фонди (рис. 2).
[pic]
Рис. 2. Розподіл валового прибутку
Частина прибутку може розподілятися за власним бажанням підприємця.
Зауважимо, що нормальний прибуток, який становить матеріальну винагороду
підприємця, вже вилучений з облікового (бухгалтерського) прибутку, і є
частиною витрат виробництва. Проте певна частина економічного прибутку може
розподілятися на різні цілі за бажанням підприємця.
У кожній країні є певні особливості розподілу прибутку. Наприклад, якщо
в Україні відсотки за кредит сплачуються за рахунок валового прибутку, то у
США вони входять до складу витрат виробництва. Для підприємців такий
порядок більш вигідний. По суті за користування позикою платять покупці
товарів і послуг. Крім того, витрати виробництва — більш надійна
матеріальна база для сплати відсотків за кредит. Як відомо, прибуток є
тоді, коли виручка від реалізації продукції за ринковими цінами перевищує
витрати виробництва. Якщо ринкові ціни різко знизяться, то прибуток
зменшується або ж його немає зовсім. У цьому разі платити за кредит важко
або зовсім неможливо.
У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.
Прибуток, що залишається після оподаткування – чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:
1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;
2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.
Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.
Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.
3. (60) Оплата праці як головний стимулюючий чинник.
Заробітна плата, як основне джерело задоволення матеріальних і духовних потреб працівників та членів їх сімей, являється важливою економічною та юридичною категорією, оплата праці як юридична категорія, як важливий елемент трудових правовідносин характеризується наступними ознаками:
V вона виплачується у відповідності з кількістю і якістю вкладеної праці, з врахуванням особистого трудового внеску працівника і кінцевих результатів праці підприємства;
V вона виплачується на підставі централізованих і локальних норма, що встановлені попередньо;
V вона виплачується в грошовій формі.
V вона виплачується з відповідних джерел (прибутку підприємств з бюджету).
V вона виплачується в розмірі, що не обмежується максимальним.
Таким чином, оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, яка правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці (заробітна плата) – це винагорода в грошовій або натуральній формі, яка повинна бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за виконану ним роботу. Розмір цієї винагороди визначено трудовим договором між працівником і власником або уповноваженою ним особою.
Однак витрати підприємства, пов’язані з використанням найманої робочої
сили, не обмежуються тільки виплатою заробітної плати працівникам, що
перебувають у трудових відносинах з підприємством і включені до його
облікового складу. З одного боку, підприємство для виконання певних робіт
за потребою може залучати фізичних осіб (що не перебувають у трудових
відносинах з підприємством і, відповідно, не включені до його облікового
складу) й оплачувати їхню працю за договорами цивільно-правового характеру.
З іншого боку, крім власне заробітної плати, працівникам можуть виплачувати
різні види надбавок і доплат, премій, компенсацій тощо. Крім того, деякі
види компенсаційних виплат, що фінансує держава або відповідні фонди,
виплачують громадянам через підприємства, на яких вони працюють. У свою
чергу, підприємство зобов’язане утримувати із заробітної плати працівників
прибутковий податок і збори (внески) на пенсійне та всі види соціального
страхування, а також деякі інші суми, встановлені законодавством або угодою
між працівником і роботодавцем.
Отже, між підприємством і його працівниками постійно здійснюються розрахунки, більшість з яких пов’язані з оплатою праці. Як і будь-які інші господарські операції, ці розрахунки повинні бути відображені в бухгалтерському обліку.
Система оцінки заслуг – передбачає оцінювання зусиль і поведінки працівника за низкою чинників. Для кожного чинника визначається система балів, а для розрахунків оцінки встановлюються відповідні норми. Періодично розраховується показник ефективності діяльності працівника. Підсумкові результати показують відповідний рівень додаткової зарплати.
Система стимулювання конкретних обсягів продукції найуспішніше можна
застосувати в тих структурах, які мають завершений виробничий цикл. Такі
структури мають власний бюджет, що є пропорційним обсягу продажу продукції.
Персонал відчуває прямий зв’язок між ефективністю праці та успіхом
підприємства, тобто його процвітанням та прибутковістю.
Система розподілу прибутку, зумовленого зростанням продуктивності праці, проектують у такий спосіб, щоб зменшити питомі витрати через заохочування до більш високої результативності праці без підвищення постійних витрат. Ця система базується на визначенні “загального коефіцієнта”, який обчислюється як співвідношення сукупних витрат та обсягу продукції. Це співвідношення береться за базовий коефіцієнт. Використовуючи цей коефіцієнт і враховуючи обсяг продукції знаходять припустимим витрати на робочу силу. Потім ці витрати порівнюють з фактичною зарплатою.
Система преміальних виплат базується на тому, що розмір премії узгоджується з конкретними досягненнями підприємства, тобто внеском кожного працівника в загальну справу. Така система поширена в Японії. Окрім щомісячних премій працівник отримує двічі на рік (може і більше) так званий бонус.
Система колективного стимулювання використовується тоді, коли заохочення працівників через їхню участь у прибуток є можливим тільки на груповій основі.
Більш стійка зацікавленість працівників виникає у діяльності
підприємств, особливо коли відбувається участь у прибутках через власність.
Вона реалізується через подання працівникам акцій “своїх” підприємств.
Організація системи винагородження персоналу має спиратись на стиль управління, передбачає створення гнучких структур, методів мотивації відповідно до розвитку технічних, економічних і соціальних процесів у суспільстві в цілому та на кожному підприємстві зокрема.
Визначаючи розмір оплати праці як ціни робочої сили, необхідно враховувати єдину міру праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім`ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.
Як елемент ціни виробництва оплата праці має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. При формуванні цієї частки важливо не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв`язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективним використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.
Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору. Ефективність використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників значною мірою залежить від наукової обґрунтованості застосованих на підприємстві форм і методів оплати праці, відповідності заробітку працівників їх кваліфікації, змісту виконуваної роботи, в умовах, в яких вона здійснюється.
Перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних означає підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів. Матеріальне стимулювання в цих умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов`язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професіонально-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Як важлива соціально-економічна категорія - оплата праці в ринковій економіці має виконувати такі функції:
> відтворювальну - як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;
> стимулюючу - установлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;
> регулюючу - як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон`юнктури;
> соціальну - забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.
Заробітну плату з практичної точки зору можна охарактеризувати як
плату, яка надається за використання праці, або як ціну затраченої праці.
Вона може набирати форм премій, гонорарів, місячних окладів тощо.
Використана література :
1) Власова В.Н. Основы предпринимательской деятельности. М.: Финансы и статистика, 1994.
2) Экономика /под ред. А.Булатова. М. БЕК, 1997.
3) Калина А.В. Організація та оплата праці в ринкових умовах. – К.: МАУП,
1998.
4) Примак Т.О. Економіка підприємства . – К.: ”Вікар”, 2002.
5) Основи економічної теорії / за ред. проф. С.В.Мочерного Т.: ”Тарнекс”,
1993.
6) Бобров В. Я. “Основи ринкової економіки” Київ “Либідь” 1995 р.
-----------------------
+
+
-
Собівартість продукції
(робіт, послуг)
прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)
прибуток від іншої реалізації
прибуток від позареалізаційних операцій
Загальний (балансовий) прибуток
виручка від реалізації продукції в діючих цінах без ПДВ та акцизного збору
Страницы: 1, 2
