У 1873 р. в Україні було видано 625 купецьких свідоцтв першої гільдії
і 17,4 тис. свідоцтв другої, що становило 21,4 % загальної кількості
гільдійських посвідчень, виданих на території Європейської Росії. Хоча ці
цифри досить умовно визначають зростання чисельності купців-підприємців
(один власник міг придбати декілька патентів), проте дані промислової
статистики засвідчують розмах, глибину і нерівномірність розміщення
підприємництва, певні співвідношення між великою і дрібною буржуазією.
Посвідчення першої гільдії та 1 і 2 класів другої, що давали купецтву
право на підприємницьку діяльність, стосувалися великих торговельних і
промислових закладів. Таких в Україні було видано у 1873 р. 4,2 тис. (або
18 % від частки Європейської Росії). Посвідчення від 3 до 5 класу включно
отримували купці - власники дрібних і середніх підприємств. Ця категорія
отримала 13,8 тис. свідоцтв (23 % Європейської Росії), насамперед у
губерніях Півдня України та на Правобережжі. Дещо слабкіше, як свідчать
статистичні дані, купецьке підприємництво було розвинуте на Лівобережжі,
зокрема на Полтавщині. У цілому ж у всьому гільдійському підприємництві
лідером виступав Південь, на який припадало 42,6 % посвідчень. Частка
Правобережжя і Лівобережжя становила відповідно 32,1 і 25,3 %. Проте на
Лівобережжі й Правобережжі, де існувала соціальна основа дрібного
підприємництва, користувались великим попитом посвідчення на право дрібних
промислів, хоча останні не давали права на ведення торговельних операцій,
що залишалися монополією об’єднаного в гільдії купецтва.
Проте наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. чисельність купецтва вже не була у прямому взаємозв’язку зі ступенем промислового чи торговельного розвитку країни. На цей час купецька корпоративна організація об’єднувала лише порівняно невеликий прошарок маєтних людей, багато з яких взагалі не були зв’язані з підприємництвом. У цьому стані залишались представники родин, що традиційно, протягом ряду поколінь, носили купецькі звання, та ті, хто шляхом приписки до купецтва, до цього міського середнього розряду, здобував можливість зменшити адміністративні утиски. Набуває поширення і придбання купецьких станових свідоцтв для “звання”, що зумовлювалось соціальною психологією тогочасних заможних верств, яка формувалася в умовах ієрархічного суспільства. Чисельність таких “умовних купців” була досить значною, особливо в другій гільдії33. Зокрема, це стосувалось обмежених у правах представників єврейської національності.
Історія українського купецтва приховує у собі багато цікавого і ще до кінця не пізнаного. У жодній державі підприємництво не зазнавало таких труднощів, як в Російській імперії, особливо у радянський період її історії. Ототожнене з капіталістичною експлуатацією, антигромадянськими проявами “приватновласницьких пережитків”, воно вважалося віджилим елементом господарського устрою, що підлягав обов’язковому знищенню. Проте досвід соціалістичного будівництва в СРСР свідчив якраз про зворотне - про невмирущість завжди притаманної людині жаги до самостійного економічного творення. Реальне життя радянського суспільства показало, що, не зважаючи на пряму фізичну ліквідацію представників підприємницького класу та інші засоби придушення будь-яких проявів підприємницької ініціативи, весь післяжовтневий період вітчизняної історії відзначений існуванням специфічних, сурогатних, потворних, але все ж не менш підприємницьких у своїй основі зразків економічної поведінки.
Ці нетипові для доби соціалізму зразки економічної поведінки можна
відшукати не лише у роки непу, але й у тіньовій економіці застійного
періоду, у здійснюваних в радянські часи економічних експериментах, де
просто неможливо було обійтися без новаторства та підприємницької жилки.
Навіть у сувору сталінську добу режиму не вдалося повністю покінчити з
дрібним ремеслом і торгівлею, що на мікрорівні теж було зразком
приватнопідприємницької діяльності у жорстких рамках тоталітарного режиму.
27. Створення товариства з обмеженою відповідальністю й порядок його реєстрації.
Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ).
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. За своїми правовими характеристиками ТзОВ належить до об’єднань капіталів, але має деякі елементи особових (персональних) відносин між учасниками.
ТзОВ може складатися з двох і більше учасників. Закон не обмежує
максимальну кількість його учасників, але практика діяльності подібних
товариств свідчить, що число їх учасників не повинно перевищувати 50 осіб.
В середньому ж кількість членів ТзОВ коливається від 2 до 5 осіб.
ТзОВ діє на підставі установчого договору і статуту. Однією з особливостей змісту установчих документів товариства є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб’єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до тимчасового розрахункового рахунку в банку не менше 30 % зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше 1 року після реєстрації товариства.
Одною з відмінностей товариства з обмеженою відповідальністю від акціонерного товариства є те, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю може передати свою частку (чи її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам лише за згодою інших учасників. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі.
Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі сплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.
Учасник також може бути виключеним з товариства за рішенням зборів учасників, якщо систематично не виконує свої обов’язки або якщо його дії суперечать досягненню цілей товариства.
Управління ТзОВ здійснюється за допомогою системи органів, які
формують учасники товариства. Функції з управління товариством поділяються
між його органами:
. вищим – зборами учасників;
. виконавчим – дирекцією (директором);
. контролюючим – ревізійною комісією.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори
учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників.
До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю
належить:
V визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
V внесення змін до статуту товариства;
V обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;
V затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;
V створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;
V винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;
V затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури;
V встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;
V вирішення питання про придбання товариством частки учасника;
V виключення учасника з товариства;
V визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;
V затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства;
V прийняття рішення про припинення діяльності товариства.
Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.
Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства.
Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.
Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".
Одночасно із Законом Право господарської діяльності, тобто з 1 січня
2001 р. введено в дію закон від 20 серпня 1997 р. про Державний Судовий
Реєстр (Вісник Законів з 2000 р., №60, поз. 702, №114, поз. 1193).
Державний Судовий Реєстр включає: 1) реєстр підприємців, 2) реєстр
товариств, інших громадських і професійних організацій, фондів та
загальнодоступних осередків охорони здоров'я і 3) реєстр безнадійних
боржників.
Реєстр ведеться на підставі формальної (кожний має право ознайомитися з даними реєстру) та матеріальної прозорості (не можна прикриватися незнанням реєстрових даних), а також достовірності записів. Підприємці зобов'язані подавати актуальні дані до реєстру. Реєстр підприємців включає м. ін. такі складові: фізичні особи, що здійснюють господарську діяльність, товариства (відкриті, партнерські, командитні, з обмеженою відповідальністю, акціонерні), кооперативи і державні підприємства, науково- дослідні структури, іноземні підприємства і відділи іноземних підприємств і товариства взаємного страхування.
