Контрольная по уголовному праву
Варіант №2.
Задача 1.
На мою думку рішенням суду буде застосована стаття 101, частина 3 КК
України.
Частина перша статті 101 КК визначає як умисне тяжке тілесне
ушкодження таке, яке є небезпечним для життя людини на момент заподіяння,
або таке, що спричинило втрату будь якого органу або втрату його функцій,
душевну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний з стійкою втратою
працездатності не менш ніж на одну третину, або переривання вагітності чи
незгладиме знівечення обличчя.
Небезпечними для життя згідно з Правилами вважаються такі тілесні
ушкодження, яки самі загрожують життю потерпілого в момент їх завдання або
при звичайному перебігу закінчується смертю. Своєчасна медична допомога,
яка привела до швидкого одужання потерпілого, не виключає відповідальності
винного за ч.1 ст. 101 КК, якщо ушкодження в час заподіяння було
небезпечним для життя.
Правила до небезпечних для життя тілесних ушкоджень відносять
проникаючі поранення черепу, хребта, глотки, гортані, трахеї, поранення
грудної клітки, проникаючі до плевральної порожнини, поранення живота,
проникаючі в порожнину брюшини, пошкодження великих кровоносних судин,
аорти, сонної, підключичної, стегнової артерії, тяжкі опалення, здавлення
органів шиї та інші види механічної асфіксії, які супроводжуються розладом
мозкового кровообігу, втратою свідомості.
Частина 3 ст. 101 КК встановлює відповідальність за умисне тяжке
тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, а так само
вчинене особливо небезпечним рецидивістом. Для застосування ч.3 ст.101 КК
необхідно обов’язково встановити наявність умислу на завдання тяжкого
тілесного ушкодження і необережної вини щодо смерті потерпілого. Зрозуміло,
що якщо смерть потерпілого є результат тяжкого тілесного ушкодження,
завданого з необережності, то про відповідальність за ч.3 ст.101 КК не може
бути мови.
Тілесне ушкодження – це противоправне, винне (навмисне чи необережне)
посягання на здоров’я іншої особи, тобто об’єктом тілесного ушкодження є
здорові людини.
Об’єкт цього злочину є здоров’я будь-якої людини, незалежно від її
фізичного та психічного стану. Об’єктивна сторона тілесного ушкодження – це
дія або бездія винного. Дія може бути як фізичною, так і психічною
(загроза, переляк, яки викликали психічне захворювання). Якщо йдеться про
завдання тілесного ушкодження шляхом бездії, то мається на увазі, що винна
особа не виконала дії, яки б попередили завдання шкоди чужому здоров’ю за
умови, що вона повинна була виконати ці дії і мала можливість їх здійснити.
Склад тілесного ушкодження матеріальний. Злочин буде закінченим з
моменту настання злочинного наслідку – завдання шкоди здоров’ю людини. При
цьому необхідно встановити причинний зв’язок між діяннями винного і
наслідками, які настали – заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.
Для настання відповідальності за тілесне ушкодження необхідне, щоб
завдання шкоди здоров’ю було протиправним. Тобто коли йдеться про
заподіяння шкоди здоров’ю за обставин, які виключають протиправність
діяння, то відповідальність за це не настає. Згода потерпілого на
заподіяння йому тілесних ушкоджень не звільняє особу, яка їх завдала, від
відповідальності.
Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень полягає у вині, навмисній чи
необережній.
У тих випадках, коли намір винного був спрямований на заподіяння
невизначеної шкоди здоров’ю, відповідальність настає за фактичне заподіяння
тілесного ушкодження. Якщо ж завдано більш легке тілесне ушкодження, ніж
те, на яке спрямований намір, то відповідальність настає за замах на
заподіяння тілесного ушкодження, яке хотів винний завдати.
Суб’єктом тілесних ушкоджень може бути особа, яка досягла 14 років. За
ступенем тяжкості тілесні ушкодження поділяються на: тяжкі, середньої
тяжкості і легкі. Для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень
постановою слідчого, прокурора, дізнавача, суду призначається судово-
медична експертиза.
Також варто застосувати статтю 183-3 УК України.
Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправно-
трудової установи або інша протидія адміністрації у здійсненні її
функцій особою, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, якщо
ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання піддавалася
протягом року стягненню у вигляді переведення в приміщення камерного типу
(одиночну камеру) або переводилася в тюрму.
Об’єкт – нормальна, яка грунтується на законі діяльність органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, а також органів, які
виконують покарання, в деяких випадках – інтереси окремих громадян.
З об’єктивної сторони злочини проти правосуддя скоюються в основному
шляхом дії, можливо бездії.
Більшість злочинів проти правосуддя, – злочини з формальним складом
злочину, але є злочини, які належать до матеріальних складів злочину. З
суб’єктивної сторони всі злочини проти правосуддя скоюються з прямим
умислом.
Суб’єктом злочинів проти правосуддя можуть бути службові особи,
працюючі в сфері правосуддя, засудженні особи, втягнуті до цієї сфери.
Задача №2.
На мою думку рішенням суду буде застосована стаття 117, частина 1 КК
України.
Безпосереднім об’єктом згвалтування є статева свобода жінки, а якщо
остання не досягла статевої зрілості, то її статева недоторканість.
Потерпілою під час згвалтування може бути лише жінки. При цьому ні її
моральний склад (порочний спосіб життя, аморальна поведінка) ні характер
відносин з винуватим (сімейні відносини, наявність передуючого
згвалтуванню, добровільного статевого зв’язку тощо) не виключають
відповідальності за згвалтування.
З об’єктивної сторони згвалтування полягає у статевих зносинах з
жінкою з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням її
безпорадного стану. Таким чином, такі статеві зносини скоюються проти волі
потерпілої. Фізичне насильство або погроза пригнічують волю потерпілої, а
використання безпорадного стану передбачає ігнорування її волі.
Для відповідальності за ст. 117 достатньо, щоб статеві зносини з
жінкою супроводжувались хоча б однією з цих ознак.
Злочин вважається закінченим з моменту початку статевих зносин. Дії ж,
що безпосередньо були спрямовані на вчинення статевого акту, але не
доведені до його початку з причин, що не залежали від волі винуватого,
становлять замах на згвалтування (спроба подолати опір потерпілої шляхом
застосування фізичного насильства, погроза невідкладної фізичної розправи,
зривання одягу і інші дії). Придбання, наприклад, наркотиків для приведення
жінки до безпорадного стану, заманювання її в певне місце, створення групи
для вчинення згвалтування тощо становлять готування до даного злочину.
Добровільна відмова від згвалтування відповідно зі ст. 18 КК виключає
кримінальну відповідальність за готування або замах на цей злочин.
Фізичне насильство – це фізичне переборювання опору, що чинить
потерпіла, який зумовлений небажанням жінки вступити з винуватим в статевий
зв’язок. Фізичне насильство повинне бути таким, щоб перебороти дійсний, а
не удаваний опір жінки.
Застосування погрози являє собою різного роду психічне насильство, що
застосовується до потерпілої з тим, щоб подолати її опір. Тим самим така
погроза немовби прирівнюється до фізичного насильства, тобто вона є
безпосередньою і може бути невідкладно здійснена суб’єктом злочину.
Характер погрози і можливість її здійснення в той же момент ставлять жінку
в безвихідний стан, примушують поступитися вимогам гвалтівника.
Погроза може бути виражена словами (“вб’ю”, “заріжу” тощо), у
демонструванні зброї або інших предметів, якими можливо завдати жінці
тілесні ушкодження.
З суб’єктивної сторони згвалтування скоюється з прямим умислом, при
якому винна особа усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або
використовує безпорадний стан потерпілої для вступу з нею у статевий
зносини і бажає цього.
Мотив згвалтування складається з бажання задовольнити статеве почуття,
тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватись з іншими побічними
мотивами – хуліганськими мотивами, бажанням осоромити, принизити жінку,
помститись їй. Але домінуючими у цьому злочині залишається сексуальні
спонукання.
Суб’єктом згвалтування (безпосереднім виконавцем злочину) може бути
особа чоловічої статі, що досягла 14-річного віку. В якості співучасника
може виступати і жінка (наприклад, жінка, що заманила потерпіла в глибину
парку з тим, щоб скориставшись відсутністю людей, винуватий вчинив
згвалтування, є посібником у скоєні злочину).
Задача №3.
На мою думку рішенням суду буде застосована стаття 166, частина 3 КК
України.
Перевищення влади або посадових повноважень.
Перевищення влади або посадових повноважень, тобто умисне вчинення
посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і
повноважень, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським
інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи
юридичних осіб, – карається позбавленням волі на строк від двох до
п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, з
позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років.
Перевищення влади або посадових повноважень, якщо воно
супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або болісними і такими,
що ображають особисту гідність потерпілого, діями, –карається позбавленням
волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права займати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.
Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони
спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п'яти
до дванадцяти років з позбавленням права займати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.
З об’єктивної сторони перевищення влади або службових повноважень
характеризується сукупністю наступних ознак:
а) скоєння дій, які явно виходять за межі наданих службовій особі прав
і повноважень;
б) настання наслідків у вигляді істотної шкоди державним чи
громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих
громадян.
Злочин, передбачений ст. 166 КК скоюється тільки шляхом активних дій.
Вихід за межі прав і повноважень шляхом бездій неможливий.
При перевищенні повноважень службова особа явно виходить за межі
наданих їй прав і повноважень.
Злочин, передбачений ст. 166 КК – матеріальний.
Суб’єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом.
Мотиви злочину можуть бути різними.
Література:
1. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання для
курсантів Київського училища міліції МВС України./ Київ, Наукова думка, –
1995 р.
2. Уголовный кодекс Украины./ Одесса, изд. «Черноморье», – 1995г.
3. Сборник задач по советскому уголовному праву: особенная часть. – К.,
1981 г.
