По-четверте, обов'язок діяти може виникнути також із поводження
особи, що ставить у реальну небезпеку об'єкти, що охороняються законом.
Наприклад, водій автомашини, що учинив наїзд на людину, зобов'язаний
доставити потерпілого в найближче лікувальне заснування або оказати йому
іншу поміч. Невиконання особою цього обов'язку спричиняє кримінальну
відповідальність .
Як і кримінально-правова дія, бездіяльність носить кримінально-
правовий характер лише тоді, коли вона є вольовою.
Пасивне поводження, позбавлене вольового характеру, не спричиняє за
собою кримінальної відповідальності. Тому так само, як і при дії,
кримінальна відповідальність за бездіяльність не наступає, якщо вона цілком
під впливом непереборного фізичного примуса. Так, охоронець не може
відповідати за те, що не перешкодив розкраданню ввіреного під його охорону
майна, якщо злочинці зв'язали його і позбавили можливості втручатися або
звати на поміч. Психічне насильство при бездіяльності розглядається і як
пом'якшувальна обставина при призначенні покарання.
Не має кримінально-правового характеру і пасивне поводження людини,
допущене їм під впливом непереборної сили природи.
Під непереборною силою розуміється такий вплив об'єктивних чинників
(стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів), у силу котрих
людина позбавлена можливості фізично діяти. Непереборна сила виключає
кримінальну відповідальність тому, що особа не в змозі перебороти перешкоди
на шляху до виконання лежачому на ньому обов'язку діяти. Не може,
наприклад, бути визнано злочинним поводженням лікаря, що не допоміг хворому
унаслідок того, що лікар сам був тяжко хворий, або шлях до пацієнта
перепиняє ріка, що розлилася, і лікар не зміг переправитися через її.
Проте поняття непереборної сили не є абсолютно незмінним. Конкретне
рішення цього питання залежить від установлення кола обов'язку особи тих
вимог, що подаються до нього у визначеній ситуації. Наприклад, пожежа є
непереборною силою для звичайного громадянина, у зв'язку з чим його не
можна притягти до кримінальної відповідальності за залишення особи в
будинку, що горить. Проте для пожежного за професією ця обставина не може
виключати відповідальності. Така згадана уже обставина, як розлив ріки,
визнана для лікаря непереборною силою на шляху до виконання його фахових
задач, не може бути визнана такою для військового, що зобов'язаний
переборювати будь-які перешкоди, що є перепоною на шляху до виконання
відданого йому бойового наказу (навіть із ризиком для свого життя).
СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ
ПОНЯТТЯ І ВИДИ
Показником, що характеризує злочин, є наслідки. Злочинні наслідки
можуть бути класифіковані в такий спосіб : майнова, моральна, фізична й
інша шкода, що заподіюється злочинами суспільним відносинам, а також усі
витрати товариства на боротьбу з цим соціально-негативним явищем.
Існують дві основні групи злочинних наслідків:
* матеріальні ;
* нематеріальні.
У свою чергу, матеріальні наслідки підрозділяються на наслідки майнового
характеру і заподіяння шкоди для життя і здоров'я громадянина.
Нематеріальні наслідки також підрозділяються на наслідки, пов'язані з
порушенням суспільного порядку або діяльності установ і підприємств і
порушення честі і гідності громадян і їх особистих майнових прав (
наприклад, моральна шкода при обмові або образі).
Кримінальний закон виділяє:
> злочини з матеріальними складами тобто, коли наявність кінченого складу
злочину зв'язується з настанням цілком визначених наслідків.
> злочини з формальними складами.
Злочин рахується закінченим після вчинення суспільно небезпечного
діяння незалежно від настання визначених суспільно небезпечних наслідків.
У реальній дійсності будь-які злочини, у тому числі і формальні,
завжди спричиняють якісь шкідливі зміни в об’єктах, що охороняються
законом. Проте ці зміни і наслідки не включені до складу формальних
злочинів і при вирішенні питання про наявність або відсутність діяння не
приймаються в увагу. У цьому випадку наслідки можуть мати кримінально-
правове значення, але не для визначення складу злочину, а як обставини, що
пом'якшують або отягчають провину при призначенні покарання.
При конструюванні об'єктивної сторони злочину (матеріальний або
формальний склад) вибирається не довільно, а з урахуванням і в залежності
від характеру і специфічних особливостей суспільної небезпеки злочину й
особливостей кримінально-правових мір боротьби з ним.
Наслідки лежать за межами складів таких небезпечних злочинів, як
розбій (ст. 86 КК України), вимагательство ( ст. 86-2 КК України).
ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ
Причинний зв'язок є ознакою об'єктивної сторони матеріальних
злочинів. Мова про відповідальність особи за суспільно небезпечні наслідки
, що наступили (при наявності, зрозуміло, провини) може йти тільки тоді,
коли вони знаходяться в причинному зв'язку суспільно небезпечною дією або
бездіяльністю, що відбулися. При відсутності причинного зв'язку кримінальна
відповідальність за настання шкідливих наслідків виключається.
Причина - це філософська категорія, яка відображає одну з форм
загального об'єктивного зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості
предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі й у суспільстві.
Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньою
необхідністю породжує інше явище, яке розглядається як слідство. Це
філософське розуміння причинності є загальним для всіх галузей знань, і
тому воно застосовується і до причинного зв'язку в кримінальному праві.
Об'єктивний характер причинних зв'язків має важливе значення і для
кримінального права. Слідчі органи і суд при розслідуванні і судовому
розгляді кримінальної справи встановлюють не якийсь уявлюваний зв'язок між
суспільно-небезпечним поводженням особи і шкідливих наслідків цього
поводження, а об'єктивний, істотну причинний зв'язок, існуючий поза
свідомістю слідчого і суду.
Найбільшою загальною ознакою наявності причинного зв'язку в карному
праві варто назвати багатозначність - у реальній дійсності рідко бувають
випадки, коли один наслідок породжується одною причиною. Причинний зв'язок
частіше усього не взаємодія двох явищ, а сукупність ряду явищ.
При рішенні питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між
суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком при
розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи, не обмежуючись
установленням того, чи наступили в реальній дійсності суспільно небезпечні
наслідки, необхідно встановити, чи відбулося при цьому суспільно небезпечне
діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину. Цю обставину
необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакою
об'єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил або
інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера наступила смерть
пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного
зв'язку між дією шофера (наїздом) і наслідком , що наступив, (смерть
потерпілого). Необхідно з'ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні
правила (правила безпеки прямування й експлуатації транспортних засобів),
тому що смерть пішоходу могла наступити і не в результаті порушення цих
правил. В усіх таких випадках порушення відповідних правил входить в
об'єктивну сторону злочинного діяння, і при відсутності такого порушення
відповідний склад злочину також відсутний.
ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ
ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ
Інші ознаки об'єктивної сторони факультативні, тобто для одних складів
злочинів вони є ознаками їх об'єктивної сторони, а для інших - не є.
Наприклад, для складів заподіяння шкоди здоров'ю байдуже місце вчинення
злочину, і кримінальна відповідальність за ці злочини наступає незалежно
від того, де вони зроблені. Проте ця ознака (місце) є обов'язковим для
встановлення, наприклад, складу незаконного видобутку водяних тварин і
рослин.
Варто мати на увазі і те, що факультативні ознаки об'єктивної
сторони завжди мають важливе доказове значення по кримінальній справі. Всі
вони є необхідною фізичною характеристикою будь-якого злочину. Кримінальна
справа не може рахуватися розкритою, якщо, наприклад, не встановлене місце
і час учинення злочину (хоча стосовно до окремого складу вони можуть і не
мати значення для кваліфікації). Тому всі ознаки об'єктивної сторони
злочину незалежно від своєї «обов'язковості» або факультативності» у
кримінально-правовому змісті входять у предмет доведення по будь-якій
кримінальній справі.
Місто вчинення злочину - це певна територія , де було почате і
закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів
місце їх вчинення є обов’язковою ознакою, Наприклад, місцем вчинення
злочину, передбаченого ст. 163, є континентальний шельф України, ст. 204 –
море.
Час вчинення злочину як ознака складу злочину - це визначений
тимчасовий період, протягом якого може бути зроблений злочин. Час є
обов’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його
зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби.
Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161
(Незаконне полювання).
Обстановка вчинення злочину – це сукупність передбачених законом
зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) певних
подій.
Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді
безпосередньо зазначаються в законі. Так у ст. 189 ідеться про прилюдну
образу представника влади або громадськості, який охороняє громадський
порядок.
Знаряддя і засоби вчинення злочину - це ті знаряддя і пристосування,
за допомогою яких був зроблений злочин. Використання злочинцем тих або
інших засобів також може істотно впливати на ступінь суспільної небезпеки
діяння. У тих випадках, коли відповідні засоби і знаряддя підвищують його
суспільну небезпеку, вони включаються законодавцем у число ознак
об'єктивної сторони складу злочину.
Під способом учинення злочину розуміються ті прийоми і методи, що
використовував злочинець для вчинення злочину.
Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення
злочину. Наприклад, поняття “ бою” означає не лише певний проміжок часу, а
й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються
терміном “місце вчинення злочину” такі ситуації, як “поле бою”, “район
воєнних дій” тощо).
У тих випадках, коли місце, час, обстановка, засоби і знаряддя, а також
засіб учинення злочину не є ознаками об'єктивної сторони складу злочину,
вони, як було відзначено, не байдужі для кримінальної відповідальності,
тому що можуть враховуватися як зм'якшуючі або обтяжуючі відповідальність
обставини при призначенні покарання або мати важливе доказове значення по
кримінальній справі.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
За Конституцією Україна є суверена і незалежна, демократична,
соціальна, правова держава (ст.1). Але це тільки загальні конституційні
засади, а насправді таку державу необхідно ще розбудовувати і наближатися
до її принципів та ідеалів. Поки що цього не вдалося досягти жодній
цивілізованій високодемократичній, розвинутій державі, оскільки і у цих
державах є злочинність, порушення прав людини, безробіття, невпевненість у
завтрашньому дні, несправедливість, жорстокість, наркоманія та інші
негативні явища.1
Поняття справедливості ніколи не було однозначним. У жодній країні ,
ні у які епохи не був створений суспільний устрій, що сприймався би як
справедливий абсолютно всіма громадянами. За своєю природою держава більшою
чи меншою мірою відображає інтереси переважно приватновласницьких пануючих
класів і верств, обмежуючи більшою чи меншою мірою інтереси переважної
більшості населення. У самій ідеології держави закладена суперечність, яка
породжує соціальну нерівність, з якою певна частина громадян не бажає
миритися, і яка є глибиною першопричиною злочинності.
Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або
думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості,
суспільства або держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує
кримінально правові норми. При розслідуванні або судовому розгляді
кримінальної справи в першу чергу встановлюється об'єктивна сторона злочину
і тільки на її основі суб'єктивна. Без ознак об'єктивної сторони не виникає
самого питання про суб'єктивну сторону злочини. У такий спосіб створюється
серйозна гарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по
кримінальних справах.
Про соціальну природу протиправного поводження. Головне в цьому
поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам,
заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян,
колективів і товариства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку
суспільства. Злочини розрізняють по своїй спрямованості, по можливості
настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, по характеру їхніх мотивів, по
цілям правопорушень. Незважаючи на всі ці розходження, злочини складають
одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину
сутність і подібні юридичні ознаки.
Вітчизняна наука вивчає правові явища в соціально-історичному
аспекті, підкреслюючи, що злочинність - це масове, історично мінливе,
соціальне явище , що має кримінально-правовий характер , класового
суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, що чиняться у
відповідній державі у визначений період часу" .2
У своїй принциповій основі це положення ставиться і до інших видів
правопорушень.
На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені
нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону",
протиправні дії повинні бути чітко сформульовані чинними правовими нормами.
З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції
закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного або
іншого правопорушення, а нерідко й встановлюючого точний перелік
протиправних діянь. Такого роду "формалізм" противоправності забезпечує
ясність і єдність вимог, запропонованих до всіх громадян і організацій.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінальний кодекс України.
2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України:
Спеціальний випуск. , К: “Юрінком”, НВФ “Агуст”, 1994.
3. За редакцією професора Матишевського П.С., доцентів АндрушкаП.П,
Шапченка С.Д. Кримінальне право України.Підручник для студентів
юридичних вузів і факультетів.-Київ: Юрінком Інтер, 1999.
4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України:
Підручник.-2-ге вид., перрероб. і доп.-Київ:Либідь, 1999.
5. Кузнецова Н.Ф.,Злочин та злочинність, М.,1976.
6. За ред.акад. АПрН Украхни, док.юр.наук проф. Копєйчикова В.В.
Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.- К.: Юрінком
Інтер, 1998.
1 Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової
держави.//Право України.-1998-№8-с.43
2 Кузнецова Н.Ф.//Преступление и преступность.-1996-с.17
Страницы: 1, 2
