Философия Древнего Китая
РЕФЕРАТ
За курсом “Філософія: Історія філософії”
На тему: Початок філософії у Китаї
[pic]
ВИКОНАВ:
Вступ
Історію Стародавнього Китаю можна поділити (не рахуючи неолітичних
культур Яншао і Луньшань) поділити на шість періодів:
1. Шан, або Інь (XVIII -- XII ст. до н.е.);
2. Жоу – Західне Жоу – (XVIII -- XII ст. до н.е.)
3. Жоу – Східне Жоу – Лего (тобто “відокремлені держави”, на які
розпадається Китай у період VIII – V ст. до н.е.);
4. Жоу – Східне Жоу – Жаньго (тобто “держав, що борються” – Цинь, Чу,
Ци, Хань, Жао, Вей, та Янь, що поглинули у V – III ст. до н.е.
інші, більш дрібні та слабкі, держави);
5. Імперія Цинь (221 – 206 рр. до н.е.);
6. Хань (кінець III ст. до н.е. – III ст. н.е.).
Перші два та частково третій з шести цих періодів припадає на “вік
бронзи”, наступні періоди – початок “залізного віку”. Стародавній Китай – в
основному землеробська країна
(землеробство – “корінь”, торгівля та ремесло – “гілки”). Проте після
вступу Китаю в “залізний вік”, з появою сохи з залізним сошником та інших
більш розвинених засобів праці пройшли радикальні зміни в древнє китайській
економіці. Посилився розвиток ремесла, міст, товарно-грошових відносин
(чеканка монети починається в Китаї з 524 р. до н.е.), системи каналів,
зрошуваного землеробства, висування общинної заможної “знаті”, що вступала
у боротьбу з аристократами, які землю отримували як спадок.
Стародавня китайська держава – типова “східна” деспотія з крайньою
соціальною нерівністю, окам’янілою соціальною ієрархією, абсолютною владою
голови держави, якого обожнюють. У Китаї це ван – спадковий монарх, вищий
“жрець” (жрецтва як такого не було, релігійні функції виконувались ваном,
урядовцями, главами сімейств) та єдиний землеволодар.
У давньокитайській “Книзі пісень” говориться: “Широко навкруги
простирається небо вдалині, але немає під небом ні п'яді нецарської землі”
(“Ши-Цзин”). Титул вана: “Я – єдиний серед людей”. Проте Ван – тільки
вершина ієрархічного конуса. Нижче вана стоять жухоу – спадкова земельна
аристократія, на землях якої знаходились землеволодарські селянські общини,
що складалися з шужень – простолюдин. Між жухоу та шужень на соціальній
сходинці знаходилися ши – голови великих родин. Після того, як
військовополонених перестали приносити у жертву богам і духам, з’явилися
невільники, які знаходились поза соціальною ієрархією. Втім, ніхто не був
захищений законом від сваволі вана, та кращі люди ухилялись від державної
служби: “Іти служити!” – на службі лиш брехня, єдині шипи та страх!”
Закріпачені селяни часом піднімали заколоти, які жорстоко придушувалися
воєнно-бюрократичним апаратом та армією.
Проте з часом проходили зміни. Вище згадувалася боротьба общинної
майнової аристократії та проти спадкоємної аристократії, -- боротьба, в
ході якої утворився союз вана, владі якого аристократія загрожувала, та
розбагатілих общинників. У царствах були проведені реформи. В селищі був
введений поземельний податок. Найбільш відомі пізні реформи Шан Яна
(царство Цинь – середина IV ст. до н.е.) – введення взаємного
спостерігання та кругової поруки, приватної власності на землю. У зв’язку з
відокремленням розумової праці від фізичної з’являється багато мандрівних
вчених (ши), деякі з них часом займали посаду перших радників володарів
царств. Багато з цих радників були філософами. Їх світогляд відрізнявся від
світогляду – міфології та навіть від префілософії, характерної для “віка
бронзи”. З часом у Китаї утворилося цілий стан вчених-чиновникіів – шеньши.
Воно ідеологічно виправдовувало ту соціальну ієрархію, котра залишалася
майже незмінною, не зважаючи на економічні реформи, на протязі тисячоліть
(майже до 1911 р.).
Говорячи про зовнішню сторону життя китайців, не можна не відмітити
її дуже стійкий консерватизм, традиціоналізм, складний формалізм ритуалів.
Всі відношення між китайцями були підкорені обов’язковому ритуалу взаємного
привітання та звертання, ідеологічно засноване на “сталості неба, порядку
на землі”. Усе повсякденне життя китайців було зв’язане з їх світоглядом.
Сам же світогляд був невіддільний від релігійного ритуалу – системи
уявних взаємовідносин між живими та мертвими. Для давньокитайського
міфологічного світогляду характерне анімізм (культ духів предків, різновид
анімізму), культ неба. Усе життя живих проходило як безупинний звіт перед
мертвими. Духам приносилися жертви, спочатку навіть людські
(військовополонені, діти-первістки). При цьому і тут дотримувалася
ієрархія. Глави сімейств приносили жертви своїм предкам. Тільки Ван мав
право приносити вищу жертву духам землі і неба, бути посередником між
народом та обожнюванним небом. Образи духів та богів у давньокитайській
філософії дуже неясні. Така і уява про верховного божества – Шанді. Це
“небес великих вишній государ”, нерозрізнений від неба (тянь). Зі своєї
сторони китайський Ван вважався сином неба (тяньцзи), у чому і виражається
його обожнювання. Шанді визначається як великий, вічний, жорстокий,
грізний. Воля неба – вища сила, що визначає усе що відбувається, -
невідома: “Вишнього неба діяння невідомі нам, волі небес не властиві ні
пахощі, ні звуки”.
Проте в сфері безпосереднього життя накопичуються і реальні знання,
без яких стало б неможливим і саме усе ускладнюючеся життя. Вже в
шань’інський період з’являється примітивне ієрогліф-фічне письмо, що дійшло
до нас у вигляді ворожильних підписів на кістках великої рогатої худоби та
на щитках черепах. Спочатку потрібно було записати питання, потім
підігрівали носій запису. Відповідь знаходили по тріщинах, що з’являлися в
матеріалі. Ускладнювалася уява про число: вже у шань’їньський період уміли
рахувати у межах 4-го порядку. Систематичні спостерігання за небом у
зв’язку не тільки з його культом, але також з землеробством, привели до
появлення астрономії (пророкування затемнень...) та до появи
світоглядницького рахування – літочислення, календаря. Розвиток знання та
мислення, особливо у зв’язку з математикою відображалося у сфері
світогляду. З’явилися далекі від суті уявлення – первісні категорії, що
потім складалися у префілософські утворення.
Префілософія також включає в себе як зачатки науки, так і відвернену
міфологію. У Китаї світоглядницька філософія погано збереглася. У центрі
уваги китайців -- суспільство, його історичні відношення між людьми.
Проте, були і далекі від цього космогонічні міфи, за якими до початку світу
існував суцільний хаос, з якого з’являються два божества – Янь та Інь. Вони
розділяють хаос на небо та землю, створюють з грубих часток звірів, а з
легких – людей. У іншому варіанті префілософської космогонії організація
першохаосу зв’язана з діяльністю Пан-гу – космічної людини, що народилася у
першопочатковому світовому яйці. Пан-гу розколює його на небо та землю.
Космос виникає з частин тіла вмерлого Пан-гу.
Давньокитайська філософія у значній ступені зв’язана з давніми
книгами, які складалися ще в період Лего. Це “П’ятикнижжя” (“У-цзин”), яке
включає в себе “Книгу пісень” (“Ши-цзин”), “Книгу історії” (“Шу-цзин”),
“Книгу змін” (“І-цзин”), “Книгу дійств” (“Лі-цзин”), пізніше створений
літопис “Чунь-цю”. В “І-цзин” входить також виниклий пізніше коментарій
“Сіцічжуань”. “П’ятикнижжя” було основою освіченого китайця на всьому
протязі давньо- і середньовічної історії Китаю.
Проте “П’ятикнижжя не збереглося у своєму першопочатковому вигляді.
“Ши-цзин” та “Шу-цзин”, мабуть, були опрацьовані першим китайським мудрецем
Кун Фуцзи. Згідно з традицією, у епоху бурних соціальних змін у період
імперії Цинь вони були спалені та відновлені по пам’яті. Проте “І-цзин”
зв’язана з ворожильною практикою уникнула спалення.
Цікава китайська префілософія історії, намічена у “Шу-цзин”. Тут
говориться про розмову, з якою звернувся до народу правитель династії Шань-
Інь Пан Ген, що задумав переселити народ на іншій берег ріки Хуанхе. Він
протиставить волю народу, на основі якої діє сам Пан Ген, тій народній
волі, яка перешкоджає народові зрозуміти свою вигоду та користь.
Представникам цієї волі Пан Ген загрожує відрізати носи та вбити з усіма їх
сімействами.
У префілософії янь та інь уособлюють відповідно світло та тінь, тепло
та холод, впертість та податливість, чоловіче та жіноче начала та
здобувають все більш віддалені форми. Світобудова представляє собою арену
безкінечної боротьби цих протилежних початків. Така первісна “діалектика”
китайської світобудови. Взаємодія інь та янь породжує п’ять елементів. У
книзі “Шу-цзин” говориться, що “перший початок – вода, другий – вогонь,
третє – дерево, четверте – метал та п’яте – земля”. З цих початків
з’явилося все, що існує. У іншому варіанті -- “небо створило п’ять
елементів”. Тісний зв’язок, нерозрізненість фізичного та морального,
природного та людського, характерний для міфологічного світогляду з його
антропоморфізмом, коли, наприклад, землетрус пояснюється образою, нанесеною
чоловікові жінкою (але не навпаки), зберігається, таким чином, і в пре
філософії. Разом з тим у ній зароджуються префілософські уяви про деяку
пневме “ци” – цієї первісної субстанції, станом якої є інь і янь. Так,
наприклад, у книзі “Цзо-жуань” названі такі шість станів “ци”: інь, янь,
вітер, дощ, морок, світло. Сама “ци” приймає дві головні протилежні форми:
яньци, іньци, як легка та важка субстанції. Зароджується і уява про
безособовий світовий закон – “дао”, що означає “шлях”. Це і моральний, і
космічний закон.
Поряд з прославлянням неба , його могутності (“Небо, народжуючи на
світ людський рід, тіло та правила життя усім людям дає”), у “Ши-цзин”
великі також і сумніви у справедливості неба, його могутності, навіть
образа на небо: “Нехай ті, хто зле скоїв, за зло те несе відповідь. Але хто
ні у чому не винний – за що вони у безодні бід ?”. Ставиться питання про
джерело зла.
Перші пояснюють це традиційно – гнівом жорстокого неба, інші,
намагаючись реабілітувати небо, знаходять джерело зла в людях: “Залежать
суперечки тільки від людей”. Така давньокитайська примітивна теодицея,
