Філософські поняття
1. СВІТОГЛЯД - система узагальнених поглядів на світ і місце людини в
ньому, на відношення людей до навколишньої дійсності і самих себе, а
також зумовлені цими поглядами їхнього переконання, ідеали, принципи
пізнання і діяльності. Виділяють три осн. типи С.: життєвий (буденний)
С., в якому відбиваються подання здравого сенсу, традиц. погляди на світ
і людину; реліг. С., зв'язаний з визнанням надприр. світового початку;
філос. С., в якому узагальнюється досвід духовного і практич. засвоєння
світу. На основі раціонального осмислення культури філософії виробляє
нові світогляд. орієнтації. Носій С. - особистість і соціальна група, що
сприймають дійсність крізь призму певн. системи поглядів. Має величезний
практич. сенс, впливаючи на норми поведінки, життєві прагнення, інтереси,
працю і побут людей.
2. МІФОЛОГІЯ (від грец. mythos - віддання, сказання і... Логія),
1) сукупність міфів. найб. відомі образи М. Ін. Греції, Ін. Індії.
2) Наука, що вивчає міфи (їхнє виникнення, зміст, розповсюдження).
3. РЕЛІГІЯ (від лат. religio - набожність, святиня, предмет культу),
світогляд і світосприйняття, а також відповід. поведінка і специфіч. дії
(культ), засн. на вірі в існування бога або богів, надприродного. Іст.
форми розвитку Р.: племенні, нац.-держ. (етнічні), світові (буддизм,
християнство, іслам).
4. ФІЛОСОФІЯ (від філ... і грец. sophia - мудрість), форма суспіл.
свідомості, світогляд, система ідей, поглядів на світ і на місце в ньому
людини; досліджує пізнав., соціально-політ., цінносне, етич. і естетич.
відношення людини до світу. Історично склалися осн. розділи Ф.:
онтологія (вчення про буття), гносеологія (теорія пізнання), логіка,
етика, естетика. В рішенні різн. філос. проблем виділилися такі
протистоячі одне одному напрямки, як діалектика і метафізика, раціоналізм
і емпіризм (сенсуалізм), матеріалізм (реалізм) і ідеалізм, натуралізм і
спіритуалізм, детермінізм і індетермінізм і ін. іст. форми Ф.: філос.
вчення Ін. Індії, Кітая, Єгипта; ін.-грец., антич. Ф. - класич. форма Ф.
(Парменід, Геракліт, Сократ, Демокріт, Епікур, Платон, Аристотель); сер.
сторіччя. Ф. - патристика , з якої виросла схоластика; Ф. епохи
Відродження (Г. Галілей, Б. Телезіо, Ніколай Кузанський, Дж. Бруно); Ф.
нового часу (Ф. Бекон, Р. Декарт, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Дж.
Берклі, Д. Юм, Г. Лейбніц); франц. Матеріалізм 18 ст. (Ж. Ламетрі, Д.
Дідро, К. Гельвецький, П. Гольбах). Классич. філософія (І. Кант, І. Г.
Фіхте, Ф. В. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель); Ф. марксизму (К. Маркс, Ф.
Енгельс, В. І. Ленін); рос. реліг. ф. 19-20 ст. (В. С. Соловйов, С. Н.
Булгаков, С. Л. Фрак, П. А. Флоренський, Н. А. Бердяєв, Л. Шестов, В. В.
Розанов); Ф. рос. космізма (Н. Ф. Федоров, К. Е. Циолковський, В. І.
Вернандський); осн. напрямки Ф. 20 ст. - неопозитивізм, прагматизм,
екзистенціалізм, персоналізм, феноменологія, неотомізм, аналітич.
філософія, філос. антропологія, структуралізм, філос. герменавтика. Осн.
тенденції сучас. Ф. зв'язані з осмисленням таких фундам. проблем, як світ
і місце в ньому людини, долі сучас. людської цивілізації, розмаїття і
єдність культури, природа людського пізнання, буття і мова.
5. МЕТОД (від грец. methodos - шлях дослідження, теорія, вчення), метод
досягненнябудь-якої. мети, рішення конкретної задачі; сукупність прийомів
або операцій практич. або теоретич. Засвоєння (пізнання) дійсності. В
філософії М. - метод побудови і обгрунтування системи філос. знання.
6. МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і... логія), вчення про структуру, логіч. орг-
цію, методи і методи діяльності; М. науки - вчення про принципи побудови,
форми і засоби наук. пізнання.
7. ОНТОЛОГІЯ (від грец. on, рід. П. ontos - що визнає і... логія), розділ
філософії, вчення про буття (в відзнаку від гносеології - вчення про
пізнання), в якому досліджуються загальні основи, принципи буття, його
структура і закономірності; термін введений філософом Р. Гокленіусом (R.
Goclenius, 1613).
8. ГНОСЕОЛОГІЯ (від грец. gnosis - пізнання і... логія), те ж, що теорія
пізнання.
9. АКСІОЛОГІЯ (від грец. axia - цінність і... логія), вчення про цінності.
10. ПРАКСЕОЛОГІЯ (грец. praktikos- дійовий)- область соціологічних
досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій з
т. з. встановлення і ефективності. Заснов. президентом Польші Тадеушем
Котрабинським і є одним з методів сучас. соціолог. досліджень. П. вивчає
взаємодію індивіда і колективу у процесі виробництва.
11. МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний), філос. направлення, яке
виходить з того, що світ матеріальний, існує об'єктивно, незалежно і поза
свідомостю, що матерія первинна, ніким не створена, існує вічно, що
свідомість, мислення - властивість матерії, що світ і його закономірності
є пізнаваємими. М. протилежний ідеалізму; їхня боротьба складає зміст
іст.-філос. процесу. Термін "М." вживається з 17 ст. Гол. обр. в сенсі
фіз. уявлень про матерію, а з поч. 18 ст. в філос. сенсі для
протиставлення М. ідеалізму. Іст. форми М.: антич. М. (Демокріт, Епікур),
М. епохи Відродження (Б. Телезіо, Дж. Бруно), метафізич. (механістич.) М.
17-18 ст. (Г. Галілей, Ф. Бекон, Т. Гоббс, П. Гассенді, Дж. Локк, Б.
Спіноза; франц. М. 18 ст. - Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, П. Гольбах, Д.
Дідро), антропологіч. М. (Л. Фейербах), М. (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І.
Ленін).
12. ІДЕАЛІЗМ (франц. idealisme, від грец. idea ідея), загальна позначка
філософських вчень, що затверджує, що дух, свідомість, мислення, психічне
первинно, а матерія, природа, фізичне вторинне, похідне. Основні форми
ідеалізму об'єктивний і суб'єктивний. Перший затверджує існування
духовного першопочатку поза і незалежно від людської свідомості, другий
або заперечує наявність будь-якої реальності поза свідомістю суб'єкту,
або розглядає її як щось таке, що повністю визначається його активністю.
Розрізняють різноманітні форми ідеалізму в залежності від того, як
розуміють духовний першопочаток: як світовий розум ( панлогізм) або
світову волю (волюнтаризм), як єдину духовну субстанцію (ідеалістичний
монізм) або безліч духовних першоелементів (плюралізм), як розумний,
логічний початок (ідеалістичний раціоналізм), що осягається як чуттєве
розмаїття відчуттів (ідеалізм і сенсуалізм, феноменалізм), як
незакономірний, алогічний початок, що може бути об'єктом наукового
пізнання (іраціоналізм). Найбільші представники об'єктивного ідеалізму:
в античній філософії Платон, Греблі, Прокл; в новий час Г. В. Лейбніц, Ф.
В. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель. Суб'єктивний ідеалізм найбільш яскраво
висловлений у вченнях Дж. Берклі, Д. Юма, раннього І. Г. Фіхте (18 ст.).
В побутовому слововживанні «ідеаліст» (від слова «ідеал») часто означає
безкорислива людина, що прагне до піднесеної мети.
13. АГНОСТИЦИЗМ (від грец. agnostos - недосяжний пізнанню), філос. вчення,
що заперечує можливість пізнання об'єктивного світу і досягненість
істини; обмежує роль науки лише пізнанням явищ. Послідовний А.
представлений у вченнях Дж. Берклі і Д. Юма; агностич. тенденції
характерні для Канта і сучас. бурж. філософії.
14. МОНІЗМ (від грец. monos один, єдиний), засіб розгляду розмаїття явищ
світу в світлі єдиної основи (субстанції) всього існуючого. Протилежність
монізму дуалізм (що визнає два незалежних початка) і плюралізм (виходячий
з безлічі початків).
15. ДУАЛІЗМ (від лат. dualis подвійний), філософське вчення, що виходить з
визнання рівноправності двох початків духу і матерії. Протистоїть
монізму, різновид плюралізму. Термін введений Х. Вольфом. Один з
найбільших представників Р. Декарт.
16. ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis множинний),
1) філософське вчення, згідно якого існує декілька (або безліч)
незалежних початків буття або підстав знання. Термін «плюралізм»
введений Х. Вольфом (1712).
2) Характеристика демократичної політичної системи суспільства, при якій
соціальні групи мають органічні (інституційні) можливості для вираження
своїх інтересів через своїх представників (політичні партії, профспілки,
церковні і інші організації).
17. ПОЛІТЕЇЗМ (від пол. і грец. theos бог) багатобожжя, віра в багатьох
богів.Протилежність монотеїзм.
18. МОНОТЕЇЗМ Віра в одне єдине божество, в єдиного бога, єдинобожність;
протилежність політеїзм. В богословській літературі до монотеістичних
релігій відносять іудаїзм, християнство і іслам.
19. БУДДИЗМ. Розповсюджена в багатьох країнах Сходу одна з трьох світових
релігій, виникла в Давній Індії в 65 ст. до н. е. на основі культу Будди
як втілення найвищого духовного розвитку.Основні напрямки: хинаяна і
махаяна. Розквіт буддизму в Індії 5 ст. до н. е. На початку 1-го тис. н.
е.; розповсюдився вПівд.-схід. і Центр. Азії, частково в Ср. Азії і
Сибірі, асимілювавши елементи брахманізму, даогсизму та ін. В Індії до 12
ст. розчинився в іудаїзмі, сильно вплинув на нього. Виступив проти
властивого брахманізму домінування зовнішніх форм релігійного життя (в т
ч. ритуалізму). В центрі буддизму вчення про «4 шляхетні істини»: існують
страждання, його причина, стан звільнення і шлях до нього. Страждання і
звільнення суб'єктивні стани і водночас деяка космічна реальність:
страждання стан неспокою, напруженості, еквівалентне бажанню, і водночас
пульсація дхарм; звільнення (нірвана) стан незв'язаності особистості
зовнішнім світом і водночас припинення заворушення дхарм. Буддизм
заперечує потусторонність звільнення; в буддизмі немає душі як незмінної
субстанції, людське «я» ототожнюється з сукупним функціонуванням певного
набору дхарм, немає протиставлення суб'єкту і об'єкту, духу і матерії,
немає бога як творця і безумовно вищої суті. В ході розвитку буддизму в
ньому поступово склалися культ Будди і бодхісатв, ритуал, з'явилися
сангхі (монашенські общини) і т. д. Буддизм ніколи не знав ані єдиної
церковної організації (навіть в рамках однієї держави), ані інших
інститутів ,що централізують соціальних. Єдиним загальним для всіх
буддистов правилом є право зберігати три Драгоценности (три-ратна):
Будду, Дхарму і сангху, що і передавалося з ґенерації в ґенерацію
практичні по всім країнам Південної, Східної і Центральної Азии, а в 20
в. Північної Америки, Європи, Росії. Згідно цьому правилу,
1) Є Будда просвітлена, усеведуча сутність, що досягла духовних вершин
