товариства, з Росії і Польщі поширюється масонство, рух декабристів.
Романтизм був направлений на пробудження народу, його нац. свідомості.
Великий вплив мав нім. романтизм Шеллінга. Романтизм стає світоглядною
основою нового українського письменства. Його ідеї під кутом зору потреб
української національної свідомості стають вихідними в творчості І.
Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненко та інш.
Найяскравіше в українському романтизмі себе виявила "філософія серця".
68. ДІАЛЕКТИЧИЙ МАТЕРІАЛІЗМ, філос. вчення марксизму. Осн. принципи Д. м.
сформульовані в 40-х рр. 19 ст. К. Марксом і Ф. Енгельсом, а в 20 ст.
розроблялися В. І. Леніним. В період існування СРСР догматизований Д. м.
був проголошений єдин. теоретич. основою науки, культури і соціального
життя в цілому, поставлений на службу ідеології і політики компартії.
Матерія, згідно Д. м. - єдин. основа світу, свідомість - властивість
матерії, рух і розвиток світу - результат його внутр. протиріч. Осн.
закони Д. м.: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості. змін
в якісні, закон заперечення заперечення.
68. ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ (матеріалістичне розуміння історії), складник
марксизму; теорія розвитку і пізнання сусп-ва. Осн. ідеї висунуті К.
Марксом, Ф. Енгельсом і В. І. Леніним. І. м. виходить з визнання
первинності матеріального життя сусп-ва - суспіл. буття по відношенню до
суспіл. свідомості; з ідеї про те, що люди самі творять свою історію, а
спонук. мотиви їхньої діяльності визначаються матеріальними умовами
суспіл. вир-ва; виділяє вироб. відношення як екон. структуру, базис сусп-
ва, визначальну надбудову; розглядає історію як закономірний прир.-іст.
процес розвитку і зміни суспіл.-іст. формацій, в результаті якого
затверджується комунізм. З 20-30-х рр. 20 ст. І. м. був догматизован і
схематизован, поставлений на службу політиці компартій.
69. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від пізднєлат. exsistentia - існування), або філософія
існування, направлення сучас. філософії, що виникло на поч. 20 ст. в
Росії, після 1-ої світ. війни в Германії, в період 2-ої світ. війни у
Франції, а після війни в ін. країнах. Ідейні витоки - вчення Кьєркегора,
філософія життя, феноменологія. Розрізняють реліг. Е. (К. Ясперс, Г.
Марсель, Н. А. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер) і атеістич. (М. Хайдеггер,
Ж. П. Сартр, А. Камю). Центр. поняття - екзистенція (людське існування);
осн. модуси (прояви) людського існування - турбота, страх, рішучість,
совість; людина розглядає екзистенцію як корень своєї суті в прикордонних
ситуаціях (боротьба, страждання, смерть). Осягаючи себе як екзистенцію,
людина набуває свободи, яка є вибір самої себе, своєї суттєвості, що
накладає на неї відповідальність за все що відбувається в світі. Виявив
знач. вплив на літ. імистецтво Заходу.
70. ПОЗИТИВІЗМ (франц. positivisme, від лат. positivus - позитивний),
філос. направлення, виходить з того, що все справжнє (позитивне) знання -
сукупний результат спец. наук; наука, згідно П., не потребує будь-якій
стоячій над ній філософії. Засн. в 30-х рр. 19 ст. О. Контом (ввів самий
термін). Розрізняють "классич." П. - Е. Літтре, І. Тен, Е. Ренан
(Франція), Дж. С. Милль, Г. Спенсер (Великобританія), В. В. Лесевич, М.
М. Троцкій (Росія); емпіріокритицизм (махізм); сучас. форма П. -
неопозитивіз. Виявив вплив на методологію прир. і суспіл. наук (особливо
2-пол. 19 ст.).
71. ПСИХОАНАЛІЗ (від психо... і аналіз), засіб психотерапії і психол.
вчення, розвинене З. Фрейдом в кін. 19 - поч. 20 ст., що ставить в центр
уваги несвід. психіч. процеси і мотивації. Витиснення з свідомості
неприйнятних для нього потягів (особливо сексуальних) і турбувань, що
травмують розглядається в П. як гол. джерело невротич. симптомів і різн.
патол. явищ (забувань, помилкових дій і т. п.). В основі психотерапії -
аналіз комплексів ,що витіснять з допомогою вільних асоціацій, тлумачення
снів і т. п. Психіч. структура особистості в П.: несвід. "Воно" (область
потягів); свід. "Я", що стримує імпульси "Воно" шляхом різн. захисних
механізмів; 'Понад-Я" (область соціальних норм і нравств. настанов). Став
вхідною основою багатообразних течій глибинної психології; виявив вплив
на літ. і на літ-ведення, мистец.-ведення і ін.гуманітарні науки.
72. ГЕРМЕНЕВТИКА (від грец. hermeneutikos -, тлумачущий), мистецтво ,що
роз'яснює тлумачення текстів (класич. Стародавності, Біблії і т. п.),
вчення про принципи їхньої інтерпретації; екзегетика. В тих, що ідуть від
В. Дильтея філос. течіях кін. 19-20 ст. - вчення про "розуміння" (цілісне
душевно-духовне переживання) як методол. основу гуманітарних наук (в
протилеж. від "пояснення" в прир. науках).
73. БУТТЯ, філос. категорія, що значить реальність, існуючу об'єктивно.
Незводиме лише до матеріально-предметного світу, Б. володіє різн.
рівнями: органіч. і неорганіч. природа, біосфера суспіл. Б., об'єктивно-
ідеальне Б. (цінності культури, загальнозначимі принципи і категорії
наук. знання і ін.), Б. особистості.
74. МАТЕРІЯ (лат. materia), речовина; субстрат, субстанція; зміст. В лат.
філос. мову термін введений Цицероном як переклад грец. hyle. Поняття М.
як субстрата речовинного світу було вироблене в грец. філософії в вченнях
Платона і Аристотеля, при цьому М. розумілася як неоформлене небуття
(meon), чиста потенція. Сформулюване Декартом поняття М. як тілесної
субстанції (в протилежність "мислячій" субстанції), що володіє простір.
довжиною і подільністю, покладено в основу матеріалізму 17-18 ст. М. -
центр. категорія діалектич. матеріалізму.
75. СВІДОМІСТЬ, одне з осн. понять філософії, соціології і психології, що
значить людську спроможність ідеального відтворення дійсності в мисленні.
С. - вищ. форма психіч. відбивання, властива суспільно розвиненій людині
і зв'язана з промовою, ідеальна сторона цілепоглинаючої діяльності.
Виступає в двох формах: індивідуальній (особистій) і суспільній.
76. МИСЛЕННЯ, вищ. сходинка людського пізнання. Дозволяє одержувати знання
про такі об'єкти, властивості і відношення реального світу, які не
можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання. Форми і
закони М. вивчаються логікою, механізми його протікання психологією і
нєйрофізіологією. Кібернетика аналізує М. в зв'язку з задачами
моделювання деяких мисл. функцій.
77. РУХ (філос.), засіб існування матерії, в самому загальному вигляді -
зміна взагалі, всяка взаємодія об'єктів. Р. виступає як єдність
мінливості і тривалості, перервності і безперервності, абсолютного і
відносного.
78. РОЗВИТОК, направлена, закономірна зміна; в результаті Р. виникають нові
якості стану об'єкту - його складу або структури. Розрізняють дві форми
Р.: еволюційну, зв'язану з поступовими кількіс. змінами об'єкту;
революційну, що характеризується якіс. змінами в структурі об'єкту.
Виділяють висхідну лінію Р. (Прогрес) і нисхідну ( Регрес). В сучас.
науці розробляються спеціально-наук. теорії Р., в яких, напротивагу від
класич. природознавства, що розглядало гол. обр. зворотні процеси,
описуються нелінійні, скачкообразні перетворення.
79. ПІЗНАННЯ, процес відбивання і відтворення дійсності в мисленні
суб'єкту, результатом якого є нове знання про світ.
80. ІСТИНА, відповідність знання дійсності; об'єктивний зміст емпірич.
досвіду і теоретич. пізнання. В історії філософії І. розумілася як
відповідність знання речам (Аристотель), як вічне і незмінне абс.
властивість ідеальних об'єктів (Платон, Августин), як відповідність
мислення відчуттям суб'єкту (Д. Юм), як згода мислення з самим собою, з
його апріорними формами (І. Кант). В сучас. логіці і методології науки
класич. тлумачення І. як відповідності знання дійсності доповнюється
поняттям правдоподібності - міри істинності і відповідно ложності гіпотез
і теорій.
81. ЗАКОН, необхідне, істотне, тривке, відношення ,що повторюється між
явищами в природі ісусп-ві. Поняття З. споріднено поняттю суттєвість.
Існують три осн. групи З.: специфічні, або приватні (напр., З. додавання
швидкостей в механіці); загальні для більших груп явищ (напр., З.
збереження і перетворення енергії, З. прир. відбору); загальні, або
універсальні, З. пізнання. З. складає задачу науки.
82. ПЕРЕХІД КІЛЬКІСНИХ ЗМІН В ЯКІСНІ, один з законів діалектики,
викриваючий найбільш загальний механізм розвитку. Досягнувши певн.
порогової величини (т. зв. кордони міри), кількості. Зміни об'єкту
призводять до перебудови його структури, в результаті чого утвориться
якіс. нова система. Сформульований Гегелем і розвинутий в марксизмі.
83. ЄДНІСТЬ І БОРОТЬБА ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ, один з осн.законів діалектики, що
розкриває джерело саморуху і розвитку об'єктивного світу і пізнання.
Виходить з положення, що основу всякого розвитку складає протиріччя -
боротьба (взаємодія) протилежних сторін і тенденцій, що знаходяться разом
з тим в внутр. єдності і взаємопроникненні.
84. ЗАКОН ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ - один з основних законів діалектики.
Вперше сформульований в ідеалістичній системі Гегеля. З З. З. виражає
зв'язок нового зі старим, півторюваність ні вищій стадії розвитку деяких
якостей нижчої стадії, пояснює прогресивний характер розвитку. У
діалектиці категорія заперечення має на увазі перетворення одного
предмету на інш. при одночасній "ліквідації" першого. Але це така
"ліквідація", яка відкриває простір для подальшого розвитку і виступає як
момент зв'язку з утриманням всього позитивного змісту сходинок, що
пройдені. Діалектичне заперечення породжується внутрішніми закономірними
явищами, виступає як самозаперечення. Із сутності діалектичного
заперечення витікає і особливость розвитку, що виражається подвійним
запереченням або запереченням заперечення.
85. ОДИНИЧНЕ І ЗАГАЛЬНЕ - філософські категорії, що виражають різноманітні
об'єктивні зв'язки світу, а також сиупені пізнання цих зв'язків. Об'єкти
дійсності своєрідні, от чому вони відрізняються одне від одного. Тому
кожний об'єкт сприймається як щось О. О. виявляється таким, що має і
спільні риси. Коли спільні риси притаманні тільки вузькій групі об'єтів,
то вони виступають як О. Коли ж усім предметам і явищам, то як З. О. і З.
знаходяться у нерозривному зв'язку, єдності, різиця між ними відносна,
вони взаємно переходять одне в одне.
