операції в сфері державного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього
надання, з одного боку, і розміри погашення й виплачуваних відсотків, з
іншої.
Отже призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому,
що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових
ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково одержані
фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними
витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо, одержані за
допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фінансування
економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи
засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим
фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.
Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників
цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати
відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це
повною мірою відноситься і до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цінні
папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для
проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть
розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи
під час погашення облігацій позик.
У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних
формах :
1. державні позики ;
2. перетворення частини внесків населення в державні позики ;
3. запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду ;
4. казначейські позички ;
5. гарантовані позики .
Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою
мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для
фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як
правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються й
гасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти.
Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими
органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних
осіб. Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позик
центральним урядом. Заборгованість місцевих органів влади є як правило,
незначна.
Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на:
. Процентні. - За процентними позиками власники облігацій одержують
твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації.
. Виграшні. - При виграшних позиках увесь дохід власники облігацій
одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма
облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш.
. Безпроцентні (цільові). - Безпроцентні позики не передбачають
виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не
задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації
дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора,
холодильника тощо).
. Безпрограшні. - Безпрограшні позики випускаються з умовою, що
протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації.
. Процентно-виграшні. - Умовами випуску процентно-виграшних позик
передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини -
у формі виграшів.
Місцеві органи влади можуть також проводити цільові позики на
будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлено населення регіону.
Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними.
Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави.
Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також
шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час
безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.
Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове
зобов'язання і дає право її власнику по закінченню визначеного терміну
одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава
зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи
виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування
позичковими коштами, а після закінчення терміну повернути і суму
боргу.Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що
відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і вільним
обігом. Кошти від продажу облігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні
фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань
направляються тільки на поповнення бюджету. Доход від облігацій може бути
виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По
казначейських зобов'язаннях доход виплачується у вигляді відсотків.
Облігації можуть бути з вільним чи обмеженим обмеженим кругообігом.
По термінах погашення позики поділяються на:
. а) короткострокові позики - термін погашення до 1 року;
. б) середньострокові позики - термін погашення до 5 років;
. в) довгострокові позики - термін погашення більш 5 років.
По методу розміщення позики підрозділяють на:
. а) добровільні позики;
. б) позики розміщені по підписці;
. в) примусові позики.
Кожному методу розміщення позик відповідає свій спосіб реалізації.
Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими
установами. Примусові позики поширюються серед кредиторів у силу постанови
уряду, що передбачає строгу відповідальність за відхилення від покупки
облігацій. Позики, розташовувані серед населення по підписці з розстрочкою
платежу, формально є добровільними. Однак їхня реалізація супроводжується
такою масово-політичною компанією, що робить їх власне кажучи
обов'язковими. Це можливо лише в умовах тоталітарного режиму. В даний час у
нашій країні діють тільки добровільні позики.
У тісному зв'язку з державними позиками знаходиться і інша форма
державного кредиту, функціонування якої здійснюється системою ощадних
установ (банків, кас і т.і ) і є важливим каналом формування фінансових
ресурсів держави - застосування частини внесків населення в державні
позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і
юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних
коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позичкових коштів.
Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і
надання позики останніми державі за рахунок позичкових коштів без відома
реального власника (населення), дозволяє виділити ці відносини як особливу
форму державного кредиту. Ця форма кредитування здійснюється через купівлю
особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) чи
ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також
оформлення безоблігаційних позик. Безоблігаційні позики є, власне кажучи,
безстроковими. Вони оформляються державою не випуском цінних паперів, а
шляхом безпосереднього обліку сум на рахунках відповідних установ і в книзі
державного боргу. Терміни погашення таких позик заздалегідь не
обумовлюються, але держава залишає за собою право викупу позики і
зобов'язується виплачувати відсотки за весь період її дії. Очевидно, що
відсоток по вкладах, що зберігається в ощадних установах, не може бути
нижче офіційного рівня інфляції. Для більшої активізації ощадної справи
відсоток, що нараховується, повинний перевищувати цей рівень з метою
забезпечення одержання вкладником хоча б мінімального доходу. У нашій
країні зараз це досягається на основі покупки Ощадбанком боргових
зобов'язань держави.
Запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду, як форма
державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи
безпосередньо ( не підмінюючи ці операції купівлею державних цінних паперів
) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма
державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє
розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах жорсткого
контролю за емісією грошових знаків з боку демократично обраних органів.
Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить
на шляху визнання неможливості прямого займання позичкових засобів для
покриття бюджетного дефіциту.
Казначейські позички виражають відносини надання фінансової допомоги
підприємствам і організаціям органами державної влади і керування за
рахунок бюджетних засобів на умовах зворотності, терміновості і платності.
В даний час у нашій країні ця форма активно не використовується. Однак при
корінній реформі відносин власності супроводжуваної роздержавленням і
приватизацією господарських структур, держава не може нести
відповідальність за фінансові результати діяльності підприємств і
організацій замість правомочних власників. Але при необхідності державні
органи можуть надавати фінансову допомогу господарським суб'єктам, у
стабільній роботі яких вони зацікавлені, але на умовах зворотності,
терміновості, платності. Відносини по лінії казначейських позичок не є
аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від банківських
структур органи державної влади і управління надають фінансову допомогу на
інших умовах, з інших причин і в інших цілях. Казначейські позички
видаються на пільгових умовах за термінами і нормою відсотка, вони можливі
у випадку фінансових утруднень підприємств і господарських організацій у
зв’язку з їх особливим стану на ринку, не мають комерційної мети, а є
засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних
структур.
По гарантованих позиках уряд реально несе фінансову відповідальність
тільки у випадку неплатоспроможності платника. В нашій країні створені
умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим
органам влади, а так само окремим господарським структурам права проводити
операції по наданню позик.
Державний кредит покликаний мобілізувати фінансові ресурси для
фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва
"Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б
назва "Державний борг". Ефективність використання державних запозичень
значною мірою залежить під системи управління боргом. Управління державним
