боргом — одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива
умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька
етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата
відсотків.
Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в
контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на
відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії
його повернення. Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект
від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних
труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.
Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї
системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні
використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При
цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх
потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної
валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не
буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої
частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні
кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування
країни.
Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається
двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-
друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи
платежів. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як
короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного боргу.
Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і
пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.
Що стосується зовнішніх запозичень, то вони повинен використовуватися
виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але
недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути
також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен
перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які
інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність
зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише
протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту
невеликий.
Існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним
для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням
державного боргу. Це неспроможність контролювати дефіцит державного
бюджету.
Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс
заходів щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентів за
ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик
здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава
вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості
шляхом випуску нових позик. Виплата процентів, виграшів, коштів із
погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування
державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і
реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів
погашення і деякі інші витрати.
Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація,
уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення
погашення і анулювання позики. Конверсія — це зміна дохідності позики.
Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за
позиками. Збільшення сгроків дії випущеної позики називають консолідацією.
Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація
позик — це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених
кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В деяких випадках може
здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли
декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод
економічних обгрунтувань не має.
Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли
випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик
використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені
методи застосовують і щодо внутрішнього боргу. Відстрочення погашення
боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до
внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено
фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними
мотивами.
Управління державним внутрішнім боргом держави здійсняється
міністерством фінансів у порядку, погодженому з національним банком. Слід
зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення
внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий
потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив
капіталу з держави.
Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється
Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком
України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій
від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством
фінансів України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України,
його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою
України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний
рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням
державного внутрішнього боргу України. Обслуговування державного
внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України
через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню
облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і
виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.
Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На
сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній. Кількісна оцінка
зовнішнього боргу проводиться в іноземній валюті, як правило, в доларах
США, внутрішнього — в національній валюті.
На 31 січня 2001 року державний зовнішній борг України становив 7,877
млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД — 1,65 млрд. доларів США (20,9
%), міжнародним фінансовим організаціям — 3,08 млрд. доларів США (39,1 %),
іншим некомерційним кредиторам (Європейському союзу, Японії) — 0,34 млрд.
доларів США (4,3 %), за іноземними кредитними лініями — 0,68 млрд. доларів
США (8,7 %), за комерційними та деякими іншими кредитами — 2,12 млрд.
доларів США (27 %).
Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, але слід
враховувати й те, що ця заборгованість сформувалася протягом останніх семи
років.Внутрішній борг на 31 січня 2001 року становив 42,691 млрд.
В Україні в 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрішній борг
України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові
боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім
майном загальнодержавної власності.
До складу державного внутрішнього боргу України належать позики уряду
України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення
фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України
складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла
за борговими зобов'язаннями уряду України. До боргових зобов'язань уряду
належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі,
гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.
Боргові зобов'язання уряду України можуть бути коротко (до 1 року),
середньо- (1—5 років) і довгостроковими (5 і більше років).
У деяких випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових
боргових зобов'язань. Характер й умови таких зобов'язань у кожному
конкретному випадку визначає уряд України за погодженням із НБУ. Умови й
порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу
визначаються відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову
біржу".
Розміщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантій від
його імені провадиться за його дорученням Міністерством фінансів. Граничні
розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела й
строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із
затвердженням державного бюджету України на наступний рік.
Із 1996 року основний вплив на динаміку державного внутрішнього боргу
мав випуск облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), які відповідно до
законів України про державний бюджет України на 1996, 1997 та 1998 роки
поступово заміщували прямі кредити Національного банку як джерело
фінансування дефіциту державного бюджету України.
Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках,
складна ситуація з надходженням податків та обмеження Національним банком
своєї участі на ринку облігацій спричинили у червні 1998 р. різке
підвищення дохідності з ОВДП до 75 % річних, незважаючи на те, що приріст
боргу в державних облігаціях за перше півріччя 1998 року становив лише 11,3
відсотка.
Завершення процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з
обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою
такої політики є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів
на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх
здешевлення За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс
взаємопов'язаних завдань:
— скорочення темпів зростання заборгованості за внутрішнім боргом;
— зменшення видатків з обслуговування державного боргу;
— подовження середнього строку погашення державних боргових
зобов'язань;
— зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку
нерезедентів.
Ознайомившись з данною темою, ми бачимо основна ознака державого
кредиту — неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних
рівнів. Здійснюючи функції кредитора, держава через НБУ робить
кредитування:
конкретних галузей чи регіонів, що потребують особливої потреби в
фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування уже вичерпані,
а позички комерційних банків не можуть бути притягнуті в силу дії факторів
кон'юнктурного характеру;
комерційних банків у процесі аукціонного чи прямого продажу кредитних
ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.
У ролі позичальника держава виступає в процесі розміщення державних
позик чи при здійсненні операцій на ринку державних короткострокових цінних
паперів (облігації внутрішньої державної позики).
Основною формою кредитних відносин при державному кредиті є такі
відносини, при яких держава виступає позичальником засобів.
Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду держкредит повинен
використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й
ефективного інструмента централізованого кредитного регулювання економіки.
Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує
безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит сприяє економії
витрат обігу. Це досягається за рахунок:
а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню
грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівки виявляється
непотрібною;
б) прискорення обігу коштів, багаторазове використання вільних коштів;
в) скорочення резервних фондів.
Також ми бачимо, що роль кредиту в різних фазах економічного циклу не
однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної
стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні
грошові і товарні маси, кредит підтримує підприємства додатковими
ресурсами. Його негативний вплив може, лише виявитися в умовах
надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції.
Нові платіжні кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і
без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу.
Література
1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС.-2000.
2. Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и
биржи, ЮНИТИ, 1997.
3. Заблоцький Б.Ф. Економіка України. – Львів: Львівський банківський
коледж Національного банку України, 1997.
4. Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес-
об’ява», 1998.
5. Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник / За ред.
Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994.
6. Вавилов Ю.А.,Государственный кредит: прошлое и настоящее.- М.: Финансы и
статистика,1992.
