країни, а й виробляли продукти харчування та сировину на експорт. Міста,
особливо великі, були заселені переважно ремісниками, вироби яких мали
добрий збут на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків
причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни
між князями, хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного
життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди
відзначалися працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін
у виробництві.
1.2. Бюджетні відносини.
У Київській русі в період раннього феодалізму (IX - XII ст.) основними
джерелами доходів казни були данина від населення, торговельна діяльність
князя, різні мита, збори, що мали суть податкових платежів, а також плата
за надання послуг органами судочинства, надання позик.
Розглянемо ці джерела детальніше:
1) Данина з населення.
Організацією збору данини займалися самі князі або їхні підлеглі.
Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою
і збирали її із власного люду, а також з підкорених у війнах народів.
Збирали її з усього, з чого тільки можна було. Варто вдатися до історичних
фактів, аби пересвідчитися, в далекі часи народ ніс на собі важке ярмо
данини. "Так, у полян, які вже були землеробами й скотарювали, знаходимо
перші сліди земельної податі, вони платили данину хозарам від рала (плуга)
по шелягу за рало... " [4, c.105] Вперше згадується данина в " Повісті
временних літ" як воєнна контрибуція, накладена на підкорені племена. Перші
руські князі по відношенню до своїх сусідів вели себе як завойовники,
збирали данину з вигодою для себе, не піклуючись про долю своїх підданих.
Потім, коли, почалась розбудова Києва, потреби зростали, що призвело до
збільшення розміру данини і викликало незадоволення племен, з яких
збиралась дань.
Історія залишила чимало прикладів непокори платників данини, коли
розміри її виходили за рамки здорового глузду. Саме порушення князем Ігорем
традиційної норми данини викликало в 945 р. повстання у Древлянській землі.
Князь Ігор, зібравши звичайну данину, вирішив, за домовленістю з
дружинниками, повернутися, щоб зібрати додаткову данину. В результаті
спалахнуло повстання, і князя Ігоря було вбито.
2) Торгівельна діяльність князя.
Розвиток торгівлі мав велике значення для Київської держави. Якщо знать
західноєвропейських країн була зацікавлена в розвитку торгівлі, то київські
князі та їхнє оточення докладали чимало зусиль для її процвітання. Чому
київські князі прагнули розвивати торгівлю? Розміри данини, яку вони
отримували, перевищували їхні потреби, тому більша частина її мала
реалізовуватися на ринку. Внутрішній ринок був недостатньо розвинений, щоб
поглинути велику кількість меду, воску, хутра та інших товарів, їх можна
було продати на ринках сусідніх країн. В умовах досить нерозвиненого
торгового капіталу можливо передбачити, що торгівля здійснювалась на
комерційних початках, а саме частина грошей від продажу товарів купців йшла
до казни. Вже починаючи з середини X ст. князі почали розвивати власні
господарства, які приносили їм певний дохід.
3) Різні мита, збори, що мали суть податкових платежів.
Про податки кажуть: це та реальність, на яку, хочемо ми того чи ні, а
зважати треба. Якщо перевернути сторінки тлумачного економічного словника і
знайти це слово, то можна прочитати: "Податки - форма платежу, що
стягується з доходів або майна юридичних та фізичних осіб і
характеризується обов'язковістю, регламентацією розміру і строків
внесення".
Податкові платежі поступали в різних формах - дань, подать (урок, дари,
оброк), поклони, корми, побори. Величина податків залежала від різних умов.
Племена або селища, що провинилися перед князем, платили більші податки.
Наприклад Ольга збільшила данину древлянам за те, що вони вбили її мужа
князя Ігоря.
Данина в Україні надходила двома шляхами: або підвладні племена
привозили її до Києва, або князі самі їздили за даниною до племен. Перший
шлях збору данини називався повозом, другий -- полюддям. Поїздки князя (чи
князів) до підвладних племен називалися кружлянням, бо князь об'їжджав свої
володіння по кордонах. Ці поїздки були тривалими: з кінця осені (листопад)
і до весни (квітень). Дань була характерною ознакою платежів до казни князя
в ІХ - на початку X ст. Подать - збірний термін, під яким розумілись уроки,
дари, оброки. Уроки - будь-яка повинність, яка визначалась по розміру і яку
потрібно було виконувати до певного календарного терміну. Оброки
стягувались з певного предмета. Згодом розвинулась складніша система
оподаткування, що включало кожне господарство (яке називалося "дим" або
"соха"). Розмір господарства і його економічні можливості спочатку не
враховувались. Потім основою стало обкладання по чисельності жителів. В
окремих князівствах об'єктом обкладання була земля. Платили натурою (
хутром, шкірами, медом, худобою, збіжжям) і грішми. З розвитком феодальних
відносин відбувалася еволюція данини. Вона перетворювалася частково на
державні податки або феодальну ренту на користь феодала.
Мита. Князі одержували також доходи у вигляді торгових мит. Вже в
перших договорах, які були укладені з Візантією особливо обумовлювались і
регламентувались правила торгівлі з метою забезпечення надходжень в казну
торговельного мита. Збір мита проводився в основному грошима. Мита можна
поділити на дві групи: заставні (збирались до початку торгівлі і за проїзд)
і торгові (стягувались окремо із людей і окремо із товару, за зберігання
товару). Князь тримав значну армію чиновників, які збирали всякі податки.
Говорячи сучасною мовою, то були своєрідні податкові інспектори. Зокрема
В.І. Сергєєвич у своєму досліджені "Віче і князь" (1867 р.) пише:
" Управління фінансами перебувало в безпосередньому віданні самого
князя. Для збирання мита і данини він призначав особливих чиновників-
митників, данщиків, пятенщиків та інших митників, які не залежали від
намісників і волостелів... Різного роду урядові розпорядження робилися
князем безпосередньо на їхнє ім'я, гроші, які вони збирали, вносилися
самому князеві або тому, кому він наказував; скарги на їхні неправильні дії
подавалися безпосередньо князю."[4, c.107]
Князь, скарбниця якого не була відділена від державної, мав великі
видатки і утримання свого двору, дружини (війська), будівництво палаців та
культових споруд, будівництво міст, укріплень, мостів, гребель, доріг,
ведення війн, спорядження флоту при торгівельних відносинах із Грецією
(Візантією) тощо. Тому прямого податку (данини) зазвичай на всі ці потреби
не вистачало. На населення накладалися різні повинності, а також не примі
податки. До непрямих податків належали різні мита (торгові та судові) в
солеварнях, у миті срібла, доходи від утримання корчем, а також штрафи.
В основу церковних та монастирських прибутків лягли так звані
"десятини". Вперше десятину своїх доходів віддав на церкву князь Володимир
(Десятинна церква). Йшли ті десятини від "данини, вирів і продажу й взагалі
від усього, що йде княжий двір. Із прийняттям християнства в Україні брали
плату за церковні треби, що достали в міру маєткової спроможності вірних"
(Голубець М. Велика історія України від найдавніших часів. 1993 р.)
4) Плата за надання послуг органами судочинства, надання позик.
Кожне князівство в Україні підрозділялося на адміністративні округи, на
міські та на сільські товариства. Ці товариства, зв'язані круговою порукою
жителів у сплаті податків князеві і в оберіганні суспільної безпеки,
називалися верв’ями. У ХII ст. сільські округи мали назву погостів.
Військовим управителям головного міста був воєвода, або тисяцький, які
поділялися сотні і десятки із сотниками й десятниками. У другорядних містах
порядкували намісники (посадники), тіуни або вирники, які збирали вирі
-пені за вбивство.
У "Руській правді" — першому збірнику законів України княжої доби - є
статті, за якими ті, хто вчинив убивство, мали сплачувати залежно від того,
хто був убитий, а також відповідно до величини завданої шкоди людині різні
штрафи (вирі)*. Отже, як зазначено в "Руській правді", були встановлені
різні величини вирі. Винагорода на користь родичів вбитого називалася
головничеством. Вира, була трояка. Найбільша (або подвійна) - 80 грн. — за
вбивство княжого мужа або члена старшої княжої дружини, проста — у розмірі
40 грн. - за вбивство простої вільної людини (ізгоя) половинна (або панів -
вира) - 20 грн. За вбивство жінки і важкі ушкодження, за відрубання руки,
ноги, носа, за пошкодження ока, а за вбивство смерда - 5 грн. Якщо хтось
украв чи загубив і ні на кого не падала підозра, про втрату оголошувалося
на громадському торзі. Після чого той, у кого знайшли загублену річ, мусив
не тільки повернути її, а й заплатити 3 грн. За покару. За недоведену
провину й арешт без вини смерда платилося 3 грн., за боярина -12 грн. [5,
c.338] Частина грошей за вбивство поступала в казну. І ще одна важлива
деталь величини штрафів. За підпалення і конокрадство покарання було важче,
ніж за тілесні пошкодження, що свідчило про безпеку капіталу і
гарантованість його державою. Кредити на той час надавались під 25% - 50%
річних. Купці збували товар в кредит. За ці послуги кредитори - купці,
сплачували суму, яка іноді дорівнювала 50% боргу. В цих кредитних операціях
безпосередню участь брали князі. Якщо купець ставав банкрутом, право
передусім захищало інтереси князя, потім іноземних інвесторів і лише потім
торговців. Поява у 1113р. "Статуту про різи (проценти)" є свідченням того,
що товарно-грошові відносини в Київській Русі досягли найвищого ступеня в
своєму розвитку. [6, c.93]
1.3. Грошова система.
Розширення міжнародних зв'язків, торгівлі в Київський державі призвели
до появи грошей універсального товару - посередника, який охоче брали на
обмін власники всіх інших товарів. Гроші мали постійну вартість. Та
найголовніше, що цей товар міг ділиться на однорідні частини, які не
змінювали своєї купівельної спроможності, що особливо було зручно при
здійснені дрібних торгових операцій. Перші монети на території України
відносяться до II —ІІІ ст. Це були римські монети, але вони не набули
поширення в Україні. У VI - VII ст. з'явилися сасанідські монети.
Давньоруська держава мала свою грошову систему в формі "кунних" грошей,
