дуже просту і популярну в користуванні. За гроші слугували хутра куниці або
білки. Архаїчність і зручність цієї системи не викликають сумніву: шкурами,
як грошовими знаками, людство користувалося від найдавніших часів ( Спарта,
Рим, Карфаген) аж до початку XX ст. Хоча питання про реальну вартість
кунної грошової системи повністю ще не розв'язане, слід зауважити, що
починаючи з VIII - ІХ ст., деякі "Хутрові" назви переходять на металеві
гроші, які все більше захоплюють слов'янський ринок через свою практичність
та стабільність. У кінці VIII ст. на територію Східної Європи, а точніше на
землі сучасної України, хлинув потік арабських срібних монет - диргемів. На
тонких та великих кружальцях подібних грошей немає ніяких зображень, як
того вимагала мусульманська релігія. Аверс і реверс монети покрити
куфічними написами (куфастилізований арабський шрифт ), де окрім цитат з
Корана містилися імена правителів, роки та місяці карбування.
Так історично склалося, що основним грошовим металом як у Європі, так і
в Київській Русі, було монетне срібло азійського походження, що в ті часи
цінувалося набагато дорожче, ніж тепер. Карбування монет на території
сучасної України почалося в кінці X ст., спочатку в Києві, а потім у
Тмуторокані (2 - а пол. XI ст.), почали виготовляти в часи князювання
Володимира Великого. Це були золотники і срібляники. Пізніше Святополк
Окаянний та Ярослав Мудрий випускали лише срібну монету довільної маси.
Обсяг карбування був незначним (декілька тисяч штук), про що свідчать
скарби, яких на сьогодні знайдено лише близько 10 золотих та понад 250
срібних давньоруських монет X — XI ст. Археологічно-нумізматичні знахідки
свідчать про загальну суму монет в грошовому обігу того періоду і
стверджують, що кілька тисяч давньо-руських, монет в основному були
випущені в Києві протягом одного століття.
Тому стає зрозумілим, що для такої мізерної кількості примірників не
варто було влаштовувати стаціонарний монетний двір. Для виготовлення
кількох десятків монет в день достатньо було праці одного чоловіка з парою
штемпелів та ручним молотком . Чому ж тоді карбували ці монети, які аж ніяк
не складали конкуренції арабським куфічним диргемам чи візантійським
солідам? Річ у тім, що, окрім економічного значення, монета має ще й
політичне. На ній обов'язково зазначається ім'я власника., період правління
та країна, в якій вона була виготовлена. Монета є своєрідною візиткою, що
говорить про незалежність володаря і могутність держави. Наприклад, на
давньо-руських срібляниках міститься напис: "Володимир на столі (престолі)
а це його срібло". [7, c.30] Монета починає, виконувати свою основну
функцію засобу купівлі-продажу. Значну частину монет слов'яни вилучали з
обігу і переплавляли в більш зручні для користування грошово-вагові злитки,
що називалися гривнями. Меншими грошовими одиницями в Київський Русі були :
ногата, куна, вивериця, різана. За формою гривня, можливо, походить із
Греції, бо вона дещо нагадує компоненти архаїчної драхми, що складалася з
шести зв'язаних до купи чотиригранних коротких металевих паличок. Як
відомо, всі номінали кунної грошової системи Київської Русі об'єднувалися
гривнею, грошово-ваговою та грошово-рахунковою. До нашого часу дійшло три
види срібної грошово-вагової гривні: київська (140-160 г.), чернігівська
(196-204г.) та новгородська (в середньому 204 г.) Грошово-рахункова гривня,
що складалася з певної кількості монет, називалася ще кунною гривнею, бо
кожному виду хутра відповідала монета або її певна частина. Спочатку вагова
і кунна гривні були однаковими, та з початку XII ст., в наслідок
нестабільної ваги та збільшення лігатури імпортованих монет, до срібної
вагової гривні почали прирівнювати чотири гривні кун.
Роздроблена, ослаблена князівськими міжусобицями Київська Русь на
початку XIII ст. не змогла протистояти добре організованим чисельним
монголо-татарським полчищам, тому її територія, окрім Новгородщини, ввійшла
в засновану Батиєм Золоту Орду. Карбування єдиної монети для новоствореної
імперії так і не розпочалося, бо протягом XIV ст. держава пережила ряд
тяжких економічних та політичних криз і розпалася на кілька ворогуючих між
собою ханств. Період з кінця XIII до середини XIV ст. в історії прадавньої
України вчені називають "Безмонетним", бо постійні військові змагання та
систематичні грабунки місцевих жителів призвели до зубожіння слов'янських
земель, що підтверджується майже повною відсутністю монетних скарб.
Але можна зробити висновок, що перша поява гривні в Україні свідчить
про високий рівень концентрації багатства в руках панівної верхівки і
виникнення особливих форм виробничих відносин і обміну, а також це є одне з
перших свідчень про наш споконвічний державний герб — тризуб. Бо як відомо,
перші срібні Українські гроші мали такий вигляд: На одному боці монети
зображення князя Володимира на престолі, а на другому — державний герб
тризуб.
2. Внесок київських князів в розвиток фінансових відносин
Олег. Князювання Олега в Києві (882-912) почалося, як про те свідчить
"Повість временних літ", зі створення опорних пунктів центральної влади
(міст) у племінних княжіннях, зі встановлення попервах приблизного порядку
стягнення данини на підвладних князеві землях. Далі поступово поширюється
влада Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь: "Почав Олег
воювати древлян і примучив (підкорив) їх, збираючи з них данину по чорній
куниці". [8, c.30] По тому до складу держави, що формувалася, ввійшла
більшість південно-руських племінних княжінь: спочатку сіверян і радимичів,
потім уличів. Давньо-руська держава почала складатися на Півдні. Землі
інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них
поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так формувалася державна
територія Давньої Русі, в якій проживало понад 20 різних народів. Давньо-
руська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою.
Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом
формальною, а системи управління, стягнення данини й судочинства
примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва.
Та країна була, як на свій час, економічно-розвинутою й мала велику
військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення грандіозного
воєнного походу Русі на Візантію 907 р. Завдяки переможному походові Русі
на Царгород Олег підписав вигідний для своєї держави мир з імператором.
Візантійському урядові довелося сплатити русам велику контрибуцію й надати
особливі пільги руським купцям і послам, яких не мала жодна інша країна.
Зокрема, греки повинні були протягом шести місяців годувати купців,
постачати їм вітрила, снасті й інше корабельне спорядження на зворотний
шлях. А в 911 р. русько - грецька угода була суттєво доповнена. В ній було
окреслено правові норми взаємин, правило розв'язання конфліктів.
Отже, Князь Олег сформував державу Київську Русь, запровадив дієвий
механізм фінансового забезпечення потреб, який на той час хоча і базувався
на застосуванні сили, але в тодішніх умовах забезпечував стабільність
надходжень до казни, як із внутрішніх так із зовнішніх джерел.
В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства.
Будівництво держави було продовжено за наступника Олега - Ігоря, який знову
приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після
звістки про загибель Олега. Ігор також підписав з Візантією союзну угоду,
але вона виявилася менш вигідною для Русі, ніж русько - візантійські
договори 907-911рр. Великі і малі війни приносили славу та багатство князям
і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці людей, що
послаблювало економіку держави. Тому головним джерелом зброї, харчів,
коней залишалося стягнення данини, яке було особливо жорстоким. Саме за те,
що князь Ігор зібрався в друге стягнути данину з древлян, він був забитий
повстанцями данниками. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку
державності на Русі.
Ольга. Єдиний відомий із літопису син Ігоря - Святослав - був ще
хлопчиком, і на князівський престол сіла дружина вбитого князя Ольга. Вона
виявила себе розумним, енергійним і далекоглядним діячем. Ольга жорстоко
придушила повстання древлян навесні 945 р., разом із тим вона розуміла, що
необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, тому і
впроваджує перші в Київський Русі "реформи". Суть їх полягала в тому, щоб
чітко встановити землі, з яких мала збиратися данина, розмір данини, який
міг би забезпечити достатні надходження до казни і не обтягувати племена.
"Повість временних літ" розповідає: " І пішла Ольга по Древлянській землі з
сином своїм і дружиною, встановлюючи устави й уроки; й існують становища її
й ловища.". І далі пішла Ольга до Новгорода й встановила по Мсті погости й
данини, й по Лузі Оброки й данини, ловища її є по всій землі". [8, c.32]
Є підстави розглядати державні нововведення Ольги як регламентування
повинностей залежного населення (запровадження "уроків"), створення
уставів, що ними керувалися княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи
адміністративні й судові функції. Все це було, напевно, пов'язано з
переходом від системи полюддя до нового порядку стягнення данини через
спеціально посланих людей, що приймали її від населення в укріплених
пунктах - "становищах": Ольгою були також влаштовані опорні пункти
центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені
практично на всі підвладні Києву землі племінних княжінь. Щоб забезпечити
себе постійним притоком прибутків, Ольга закріпила за княжою казною права
на багаті хутровим звіром землі. З князюванням Ольги можна пов'язувати
настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності
Володимир Великий (980-1015). Зійшовши на київський престол у 980 р. і
зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову
добу в історії Київської Русі.
Володимир взяв під свою тверду руку Давньоруську державу ще не досить
консолідованою, на відміну від попередників у центрі його уваги був
добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Володимир успішно
вирішив три основні завдання.
Перше полягало в тому, що він повертає до складу Русі землі племінних
княжінь хорватів і дулібів (981 р). Протягом 981-984 р.р., була відновлена
влада Києва над княжіннями радимичів і вятичів. Близько 988 р. Володимир
