одержувачів фіксованого
прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є
літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які
забезпечують фіксований щомісячний розмір номінального прибутку.
Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують
фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці,
які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі
«білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких
визначається фіксованою тарифною сіткою, а також ті, які живуть на
фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні
прибутки сім'ї.
Люди, що проживають на нефіксований прибуток, намагаються виграти від
інфляції. Номінальний прибуток таких сімей намагаються обігнати рівень цін
чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться.
Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені
потужними профспілками, намагаються добитися, щоб їх номінальна зарплата
йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.
З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті,
хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки
сильних, бойових профспілок, намагаються опинитися в такій ситуації, коли
зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.
Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірми, інші одержувачі
прибутку. Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі
зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень,
відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується
реальна вартість термінових вкладів в банк страхових полісів. щорічної
ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись
вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи
забезпечити спокійний вихід на пенсію.
ІІІ.Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією
Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити
антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі
так і непрямі.
Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш
кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і
центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.
III. 1.Непрямі засоби
Непрямі засоби включають:
1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними
центральним банком.
2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків
через управління ними центральним банком.
З.Обов'язкові резерви комерційних банків.
4. Операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.
5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління
ними центральним банком.
Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну
потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок
цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а
відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-
продаж цінних паперів.
Ш.2.Прямі засоби
Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто
боротьби з інфляцією, включають в себе:
1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим -
грошової маси.
2. Державне регулювання цін.
3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним
капіталом і валютного курсу.
Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на
заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні
товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам
західної Європи для початку лібералізації цін, та навіть неповної. Франція
повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф.
Рузвельт виводив США із найглибшої кризи ЗОх шляхом жорсткого державного
регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що
обмежують прибуток від торговельного посередництва.
Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для
припинення усіляких нееквівалентних міжнародних торговельних операцій.
Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок
інтервенцій центрального банку, треба сказати, що надій на успіх такої
політики практично не існує. Очевидно, що курс долара зростає стрибками -в
деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і
його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився
використовувати кризові політичні моменти для таких стрибків.
До тих пір, поки іноземна валюта не буде використовуватися лише для
задоволення імпорту і інших поточних платежів, політика "ігри на пониження"
приречена на поразку.
В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому становищі
реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання
кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої
торгівлі. Проте схожі до цього дії уряду не є можливими, вони ще більше
похитнули би положення і без цього, зазнавши поразки на виборах, "урядову"
партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між
стримуванням грошової емісії і роздачею кредитів після чергового виступу
промисловості.
III. 3. Першочергові антиінфляційні засоби
Збивати темпи інфляції - скорочувати різницю між грошовою і товарною
масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть
економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться такі:
1. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це
найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування
продовольчої справи в країні слід надати державну фінансову допомогу
сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку
реформу колгоспів і радгоспів:
а) встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським
підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;
б) встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси,
що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що
забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи
контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську
продукцію.
2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного
господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. З цією
метою слід передусім відтворити амортизаційні суми шляхом індексування на
банківських рахунках підприємств і власні оборотні грошові кошти, загублені
через різке зростання цін і знецінювання карбованця.
3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами.
Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в
основному через систему
великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в
рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному
масштабі.
4. Замість податку на додану вартість, що стимулює в сучасних умовах
господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється
податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на
прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і
зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання
маси, а не тільки норми прибутку.
5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни,
маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками
директив Центрального банку по пріоритетності і пільговості кредитування
регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів
документообігу.
6. Для стабілізації споживчого ринку доцільно:
а) створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері
виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих
приміщень і лізинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю
послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих
підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо
великий;
б) створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою
системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по
місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових
товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по
безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко
розвинений в багатьох індустріальних країнах. Без нього неможливо уявити їх
економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза
кооперативного сектору.
7. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну
державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної
експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через
кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують
експортні операції на комісійних податках.
IV. Висновок
Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного
господарства як першого кроку в здійсненні переходу до ринкової економіки
тільки посилили тяжкість фінансового положення країни. Ідея, закладена в
основу більшості "оздоровчих" програм, укладалася в приводженні матеріально-
речовинних й цінових пропорцій у відносно
рівноважне становище та здійсненні на цій основі лібералізації цін.
Припускалося, що вдасться уникнути їх навального зростання.
Проте, в основу вищезгаданої ідеї була покладена помилкова передумова,
оскільки рівновага при командно-адміністративній і ринковій економіці
досягається в різноманітних точках економічного простору. Саме в цьому
вбачаються причини невдалих мір по фінансовому оздоровленню і тому
погіршення загальноекономічної і фінансової ситуації, яка мала місце в 1989-
1991рр., і виразилось в найбільшому зростанні інфляції.
Джерела інфляційних явищ коріняться в складних і постійно
відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеній в
адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель
ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних
рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової
політики. Розподіл глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і
монетарні є дуже умовним, оскільки всі вони тісно взаємопов'язані і
взаємозумовлені, між ними існують численні прямі і зворотні зв'язки.
Макроекономічна структура визначає характер механізму управління і виявляє
істотний вплив на фінансові пропорції й відносини.
Необхідно відзначити, що засоби регулювання інфляції будуть ефективні
лише в разі їх адекватної відповідності її сутнім причинам. Оскільки
інфляція в нашій країні носить, по-перше, структурно-системний характер,
тобто породжена структурою економіки і системою управління господарством, і
тільки по-друге, традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання
цього процесу повинні базуватися на знятті всіх бар'єрів на шляху дії
ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки і
включати в себе широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових
регуляторів.
Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі
кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому
більшість дослідників розглядають кризи як переломний момент в науково-
технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні
ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує
переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам
вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому
використовуватися стосовно до конкретної ситуації.
Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого
виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити альтернативи
виходу з ситуації, що склалася.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу - М.: Преса, 1992.
2. Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності"
//Гроші і кредит №5, 1993.
3. Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" //Фінанси №9, 1992.
4. Пинзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та
проблеми першого року" //Питання економіки №2, 1996.
5. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.
