розвитку. В першому випадку джерелом виплат процентів і погашення
облігації служить доход від об’єкта інвестування мобілізовних коштів або
певний доход емітента (наприклад податок). В другому випадку (облігації
промислового розвитку) зібрані кошти йдуть на покупку або будівництво
обладнання, яке передбачається здати в аренду на привабливих умовах. Такі
облігації дозволяють знизити коштовнисть фінансування для тих компаній, які
вирішили розмістити свої підприємства на тій же теріторії, де знаходиться
емітент.
Випускаються також і різні види короткострокових облігацій для
задоволення поточних потреб в наявних коштах. Традиційно до таких видів
відносяться векселі[8] (зі строками до надходження податків, до отримання
доходу, тощо).
Державні облігації випускаються під загальне забов’язання і
гарантуються всім майном, що є в державній власності. Це можуть бути
облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, ощадні облігації
(облігації серіїї EE I HH в США, ОВДОП), векселі, білети і облігації
Казначейства (Казначейскь забов’язання, білети Казначейства США),
безкупонні розписки Казначейства[9].
Таким чином ми визначили суть облігації як боргового цінного паперу
(цінного паперу з фіксованою ставкою доходу) і описали основні її
характеристики і розглянули основні види. Ми намагалися співставити базові
теоретичними положення з законодавчою базою нашої країні для того, щоб
показати як ця теорія практикується в України.
Розділ ІІ. Ринок облігацій – місце на ринку цінних паперів. Умови обігу
облігації.
Для більш глибокого розуміння сутності облігації і її місця серед інших
інструментів фондового ринку (money market) ми проведемо порівняльну
характеристику облігації з акцією, як дольового цінного паперу, з
банківським кредитом і іншими борговими цінними паперами (векселем,
ощадним/депозитним сертифікатом).
Облігації виражає боргові відносини і по суті має теж саме призначення,
що і банківський кредит. Проте, випуск облігацій це пряме звертання до
інвесторів на відміну від банківських позик, в яких банк – фінансовий
посередник – акумулює грошові кошти інвесторів, і лише після цього
перерозподіляє їх в якості позик. Інакше кажучи, облігаційне запозичення
коштів дешевше бо відбувається без посередників посередників. Наступною
перевагою є те, що кошти по облігаціях можуть бути запозичені на більш
тривалий термін ніж банківські позики, так як довгостроковий банківський
кредит є дуже ризикованим рішенням, навіть, в високорозвинутих країнах.
Крім того, облігації – стандартні боргові контракти, що знижує витрати на
заключення супроводження їх, в порівнянні з індивідуальним характером
банківських кредитів.
Облігації можуть обертатися на фондовому ринку, бути засобом платежу,
завдатку, а для банків державні облігації можуть формувати частину його
резервного фонду. Все це підвищує привабливість облігації як інструмента
позики.
Слід наголосити, що облігація – це дуже широка категорія і, як вже
зазначалося, деякі боргові цінні цінні папери за сутністю співпадають з
облігацією, але мають інші назви. Наприклад, векселі, білети, розписка,
забов’язання. Деякі з них, зокрема весель, являють собою форму
безготівкових розрахунків.
Ще одним борговим цінним папером є ощадний/депозитний[10] сертифікат.
Він засвідчує внесення коштів його власника в установу банку і передбачає
повернення боргу і сплату процентів по ньому. Як бачимо сертифікат є дещо
вижчою категорією. Він виражає кредитні відносини лише між банком і
клієнтом банку і, як правило має більш просту форму нарахування проценту
ніж може мати облігація. Особливістю сертифікату (взагалі) як цінного
паперу є те, що він засвідчує внесення коштів в пасив інстуціонального
інвестора і дає право на отримання частини доходу цієї компанії в тій чи
іншій формі (інвестиційний сертифікат, сертифікати на долю портфеля – GNMA-
модифіковані папери, папери PAC, гарантовані іпотечні сертифікати Freddy
Mac). Тобто цей документ стоїть на границі боргових та дольових цінних
парерів.
Особливості облігації як цінного паперу краще проглядуються при її
порівнянні з акцією. Облігація і акція відносяться до різних видів цінних
паперів: акція засвідчує право власності, а облігація - право на
позику[11]. Власник акції бере участь в управлінні емітентом, власник
облігації ні. Проте її власник отримує стабільний доход на відміну від
акціонера. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоча з іншого боку можуть
принести більший дохід. Більш висока якість (надійність) облігації
супроводжується більш низьким відсотком при виплаті по ній, і строковістю -
вона може приносити дохід лише на протязі певного періоду часу. Кожен з
цих цінних паперів має свій набір переваг. Але слід зазначити, що з
розвитком фондового ринку певні відмінності між акціями і облігаціями
стираються. Наприклад, це можна підтвердити існуванням таких гібридних
видів цінних паперів як:
- облігації , які дають право на участь в управлінні емітентом або не
мають кінцевого терміну погашення[12];
- акції (привелейовині), що мають фіксований дохід; тощо.
Навіть “термін стабільний” доход не досить вірно відображає реальне
положення речей. Точніше сказати, що емітент забов’язується виплатити
інвестору у встановлений термін визначені платежі.
Вищезгадані особливості облігації допомогли зайняти їй чинне місце на
фінансовому ринку[13], і це можна підтвердити кількісними даними. Якщо
світове фінансове багатство прийняти за 100%, то готівка (і прирівняні до
неї фінансові ресурси) складуть 14%, акції - 40%, а облігації – 46%[14].
Облігації прочно зайняли перше місце серед інструментів мобілізації
грошових ресурсів. Практично в усіх країнах спостерігається зростання
внутрішнього державного боргу (облігації внутрішньої державної позики є
формою внутрішнього державного боргу[15]). Так, в США в 1992 році державний
борг, в порівнянні з 1946, виріс в 16 раз. Причому якщо, 60-ті роки
щорічний приріст боргу складав близко $18 млрд., то в період 1988-1992
років – 217 млрд доларів.
Емісія цінних паперів взагалі характеризується швидкими темпами, а
облігацій – особливо. Вартість випущених в США цінних паперів перевищила
аналогічний показник 1980 року в 5 разів. І, що цікаво: випуск акцій
збільшився в 3 рази, а випуск облігацій – в 7 разів, що пояснюється більшою
популярністю облігацій у інвесторів. В Україні ж дещо деформована ситуація
на фондовому ринку. Обсяг зареєстрованих емісій акцій склав 12257 млрд.
грн., що складає 50% від емісій всіх цінних паперів (не включаючи державні
забов’язання) за період 1996-98 років (24508 млрд. грн.)[16]. А обсяг
ОВДП, що знаходився в обігу на 1.10.98 складав 11,9 млрд. гривень за даними
Мінфіну (13,3 – за даними НБУ), враховуючи те, що ОВДП випускаються з 1995
року (31 трлн. карбованців – близько 304 млн. гривень)[17].
Багатогранність такого цінного паперу під назвою облігація дозволяє
підібрати той її різновиж, який найбільш повно відповідає можливстям і
інтересам суб’єктів фондового ринку – держави, інвесторів, емітента і
посередника. Для групування облігацій і формування їх різновидів існує
багато класифікаційних ознак. Кожна з цих ознак певним чином впливає на
особливості обігу того чи іншого цінного паперу. Наприклад такі ознаки як:
форма існування, строки погашення (обігу), характер володіння, коло обігу,
яким чином формується і виплачується доход по облігаціях, наявність фонду
погашення, можливість відзиву облігації емітентом або пред’явлення до
погашення влісником, тощо визначаються на стадії прийняття рішення про
емісію і багато в чому визначають майбутнє “життя” облігації.
Як вже зазначалося, облігації можуть існувати в документарній формі і у
вигляді записів на рахункух ( в касових книгах). В останньому випадку
усуваються можливості підробки, втрати документа власником, а також видатки
на перевезення. Облігації під час обігу залишаються в депозитарії на
рахунках їх власників. Обіг відбувається шляхом списання облігацій з одного
рахунку на інший. В документарній формі облігації пердаються безпосередньо
“із рук в руки”.
За строками облігації розділяють на корткострокові, середньострокові,
довгострокові, безстрокові (“вічні”). Існують різні критерії щодо поділу
облігацій за цією ознакою. Найбільш прийнятою є:
( корткострокові – до трьох років (у нас до 1 року);
( середньострокові – від 3 до 7 (10) років (у нас 1-5 років);
( довгострокові – від 7 до 30 (40) років (у нас 5-10 років[18]).
Строк погашення впливає на умови обігу прямо і опосередковано. Прямо
вони визначають скільки облігація буде обертатися взагалі, а
опосередковано, впливають на те хто буде їх власниками. Як правило,
власниками короткострокових забов’язань стають інстиційні інвестори, а
довгострокових як фізичні так і юридичні особи.
До строків погашення облігації можна віднести і таку характеристику як
можливість дострокового відзиву облігацій емітентом за завчасно визначеною
в умовах випуску ціною. Це вигідно емітентові, так як при неспрятливій
ситуації на фондовому ринку (наприклад, падіння процентних ставок) він
залишає за собою право викупити свої облігації і випустити нові з нижчими
ставками або просто скоротити борг. Тобто емітент ніби продає облігаціїї
інвестору і одночасно покупає у нього опціон кол на купівлю своїх
облігацій.
Недивно, що у інвесторів, як правило існує зовсім інша думка з цього
приводу. Можливість емітента викупати облігації достроково породжує нову
форму невизначеності. Тому для відшкодування інвесторові ризику, що
пов’язаний з таким операціями ціна такої облігації робиться меньшою за ціну
такої ж облігації без можливості відзиву. Вона складає різницю між ціною
аналогічною невідзивною облігацією і ціною опціону кол. Також для захиту
інвестору в умовах випуску може бути по-перше,призначена премія за
дострокове погашення облігації, а по-друге час, на протязі якого емітент не
має права відзивати облігації. Наприклад, перші 5 років облігацію відзивати
неможна, наступні 5 з обов’язковим рефінансуванням (випуском нових
облігацій), останні 5 років можна відзивати за заздалегіть визначеною
ціною.
Іноді в умовах випуску облігацій вказується право емітента достроково
