б ) формою інвестування капіталу на короткий строк з
метою отримання доходу, тобто перетворилися в особливий вид
цінних паперів у повному фінансовому розумінні цього терміну.
3. МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В РЕГУЛЮВАННІ ВЕКСЕЛЬНОГО
ОБІГУ
важливою умовою запобігання негативних явищ у області
грошового обігу є постійне регулювання умов та порядку
косвеного банківського кредитування з боку центральних банків.
Регулюючі функції Національного банку виконуються таким
чином. По-перше, обмеженням представлення вексельних суд у
вигляді кредитів під комерційні та фінансові векселя чи
рівнозначні їм боргові зобов’язання, що виникли в результаті
вже здійсненної товарної чи грошової угоди.
По-друге, введенням повсякденного чи відбіркового
контролю з боку банківських установ другого рівня за
обов’язковим товарним забезпеченням комерційних векселів.
По-третє, представленням жорстких гарантій, що з боку
комерційних банків будуть ліквідовані усі форми економічних
взаємовідносин, виконавцями фіктивних вексельних угод.
Національним банком ретельно регулюються умови обліку та
переобліку комерційних векселів, передбачаються деякі вимоги
до їх якості, тобто здійснюється так звана якісна дисконтна
політика.
У більшості розвинених країн центральні банки
переобліковують лише першокласні комерційні векселя (
виставлені на основі реально здійснених угод купівлі-продажу і
по яким відповідають як мінімум три особи, яких знають у банку
як безперечно грошово- та кредитоспроможних. Але строк
векселя, що залишається після його купівлі банком, не повинен
бути більше трьох місяців.
З іншого боку, центральні банки встановлюють для
комерційних банків лімітування контингенту переобліку
векселів, здійснюючи так звану кількісну переоблікову
політику. Коли центральному банку необхідно стимулювати,
наприклад експорт, то у першу чергу право на переоблік
отримують експортні векселя. У деяких країнах, наприклад у
Японії, здійснюють різноманітні облікові ставки, для
комерційних та зовнішньоторгових векселів та для державних
платіжних паперів. Якщо необхідно “загальмувати” підвищення
курсу векселів, скажімо, у будівництві, то центральний банк
забороняє облік векселів підприємств цієї галузі. Аналогічна
заборона може бути покладена і на операції з векселями
неперспективних галузей.
Межі ліміту по обліку векселів для деяких банківських
операцій були встановлені після другої світової війни у
Франції, ФРН, та деяких інших країнах. У Японії за
понадлімітний переоблік векселів з банків стягується штраф.
Національний банк рахує, що у даних умовах переоблік має
бути мінімальним. Розрив у обігу між сферою виробництва та
бюджету, з одного боку, та споживання ( з другого, відсутність
у країні гарно розробленого вексельного права та кредитних
історій векселедавців не дають змоги Національному банку
приймати на себе кінцевий ризик по вексельних угодах, так як у
кінцевому рахунку погіршення якості його активів загрожує
надійності грошовій системі країни. Для вирішення цієї
проблеми необхідна сумісна робота з формування бази даних о
векселедавцях, особливо о фактах неповертання виданих банками
великих кредитів. Поки що вона не створена, практика отримання
забезпечених кредитів себе оправдує.
4. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ І ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ
У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють
комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної
недовіри до державних цінних папірів намір НБУ пожвавити ринок
банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль
банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом
банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме
комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для
започаткування вексельного обороту.
Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930
року та згідно з українськими нормативними актами комерційні
банки мають право:
- емітувати векселі;
- виступати векселедавцем простого векселя;
- акцептантами переказного векселя;
- виступати одночасно векселедавцями і акцептантами
переказного векселя;
- векселедавцями переказного векселя, який заперечує
можливість його пред’явлення для акцепту;
- векселедавцями неакцептованого переказного векселя.
До цього слід додати й можливість включати власні векселі
комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових
резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку
України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові
відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий
рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а
вексель є високоліквідним активом, який формує частину
обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.
Операції з векселями в Україні здійснюються згідно з
вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”
(19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про
порядок проведення банками операцій з векселями”, Постанови
КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у
господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від
22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами.
Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало
їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за
векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя.
Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних
платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування
векселів ( це банківська розрахункова операція, за допомогою
якої комерційний банк за дорученням свого клієнта
векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення
векселів платникові та отримання в указаний строк належних
платежів за відвантажені на його адресу товарно-матеріальних
цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього
клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з
відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель
до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль
банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого
клієнта.
Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк,
облікуючи вексель, терміново сплачує його вартість
пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказаного у
векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в
достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку
і перетворенні комерційного кредиту в банківський.
Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що
продавець продукції, ставши векселедержжателем, досить часто
під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі
своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну
потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб
розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, не
чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку
організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання. Таким
покупцем боргів і виступає комерційний банк.
Сукупність операцій комерційних банків з обліку і
переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий
(дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать
НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до
комерційних банків, може здійснювати рефінансування даних
банків. Водночас купівля-продаж векселів не тільки дає
відповідні доходи, а й забезпечує високу ліквідність
вексельного кредиту. Адже куплений банком вексель практично
негайно можна продати іншому банку (комерційному чи НБУ). Тому
дисконтні операції відіграють важливу роль у регулюванні
ліквідності балансу банку для його наступного рефінансування
шляхом переобліку векселів.
Облік векселів ( це купівля комерційним банком, іншим
кредитним закладом векселів до настання строків платежу за
ними. У даному процесі банк, купуючи вексель у свого клієнта (
векселедержателя, отримує зобов’язання третіх осіб і стає
отримувачем тих коштів, що мають надійти при настанні строку
погашення, чим достроково повертає позичені кошти. Такий
процес погашення позички за допомогою обліку векселів
називається рефінансування.
Операція, за допомогою якої Національний банк облікує
векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки,
носить назву переобліку векселів. Його механізм майже
цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних
банків з клієнтами. Переоблік векселів використовується
