Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладом.
Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Це виготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування тощо.
В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери – на умовах договору купівлі-продажу акцій.
Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об’єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.
Товариство стає власником майна на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, кредитних та інше).
Особливості порядку створення відкритих акціонерних товариств у
процесі корпоратизації та приватизації, полягають у тому, що засновником
таких товариств виступає лише одна особа - орган, уповноважений управляти
державним (комунальним) майном – за корпоратизації чи орган приватизації
(орган місцевого самоврядування – щодо відчуження комунального майна) – за
приватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, держава
чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів.
Єдиним установчим документом такого товариства є статут.
Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділене на
фонди. В обов’язковому порядку створюється статутний і резервний
(страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов’язковим є
фонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.
Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України або установчими документами товариства.
Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладів учасників у майно при створенні товариства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.
Для окремих видів господарських товариств законодавець встановив визначені розміри і порядок створення статутного капіталу.
Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариств
становить суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, а для
товариств з обмеженою відповідальністю - 100 мінімальним заробітним платам
(ст.ст.24 і 52 Закону України “Про господарські товариства).
Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством (частини 3 і 4 ст.13 Закону України “Про господарські товариства”) встановлюються певні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний фонд (забороняється для цього використовувати бюджетні кошти, кошти одержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юридичних осіб – засновників відкритих акціонерних товариств (АТ) (їх фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторська фірма).
Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст.14 Закону України “Про господарські товариства” він не може бути меншим 25% статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5% суми чистого прибутку і використовується для покриття непередбачених витрат і збитків.
Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасники зобов’язані внести вклади в порядку, розмірах, способами і в терміни, які передбачені статутними документами.
Статутний фонд поділяється на частки учасників і відповідно розподіляються прибутки і збитки товариства.
Такі частки можуть у встановленому законом і статутом порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самому товариству.
При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу.
На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування повертаються в натуральній формі без винагороди..[5].
Частки учасників у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю переходять до спадкоємців (у зв’язку зі смертю) і до правонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмові правонаступника (спадкоємця) вступити до товариства або відмові товариства прийняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видаються у грошовій чи натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.[6]
У період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду.
Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма членами своїх вкладів (оплати акцій). Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальною. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.
Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об’єднання майна засновників і учасників, а ще й в результаті власної господарської діяльності інших дій, не заборонених законом.
Акціонерне товариство не має права випускати акції для покриття збитків, пов’язаних з його господарською діяльністю.
Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.
Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше як через 6 місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.
Акціонерне товариство відшкодовує власникові акцій збитки, пов’язані із змінами статутного фонду.
Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення змін до державного реєстру.
Відповідно до ст.41 ЗУ “Про господарські товариства” нині вищим органом акціонерного товариства є загальні збори.
Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді та організовує виконання їх рішень.[7]
Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія . Відкритим акціонерним товариством може створюватись рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контрольні функції.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Також, створюються виконавчий орган – колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).
Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників з їх числа в кількості не менше 3 осіб.
Ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.[8]
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.
Якщо в товаристві є тільки один учасник, управління справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товариств з управління справами товариства.[9]
2.3. Право власності господарських об’єднань.
Закон України “Про підприємства в Україні” (ст.3) надає підприємствам
право об’єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну та
інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству
України.
Підприємства можуть об’єднуватись в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Об’єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують їх засновники або власники. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об’єднання зберігають права юридичної особи.
Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.[10]
Отже, господарське об’єднання являє собою складну організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.
Будучи юридичною особою, господарське об’єднання є власником майна, яке юридично відокремлене від майна його членів. Власність господарських об’єднань виникає на основі власності їх членів. Об’єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність.
Право власності господарського об’єднання закріплює належність майна, добровільно переданого юридичній особі його засновниками – іншими юридичними особами.
Отже, суб’єктами права власності виступають господарські об’єднання як новостворені юридичні особи.
Об’єктом права власності об’єднання є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підприємствах, не заборонених законом.[11] Оскільки підприємства, які входять до складу об’єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об’єктів права власності господарського об’єднання.
Щодо відповідальності, то об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а члени не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного.
Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила.
За рахунок майна засновників, отриманих доходів об’єднання може не тільки набувати майно, а й створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об’єднання залежно від установчих документів об’єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об’єднання.
Об’єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження, закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна.
Після припинення діяльності об’єднання, майно, яке залишається, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.[12]
2.4. Власність кооперативів.
Кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об’єднання майна його членів.
Кооператив, як первинне об’єднання громадян, виступає суб’єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг.
Врегульовані нормами права ці відносини набувають форми правових.
Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів
(засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які становлять
економічну основу його діяльності.
