7. довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;
8. довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;
9. оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);
10. свідоцтва про державну реєстрацію.
Для скасування державної реєстрації підприємця-громадянина необхідна наявність таких документів:
1. особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (арбітражного суду) у випадках, передбачених законодавством;
2. довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;
3. довідки установ банків про закриття рахунків;
4. довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;
5. оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.
Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Реєстраційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку.
2.2 Ліцензування підприємницької діяльності
Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприємництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 p., зазначено, що ліцензування - є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері і впроваджується відповідно до Конституції України, щодо права кожного на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.[12]
Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.[15, ст. 245]
З липня 1998 p. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності. Це Положення визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу.[11]
Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву, у якій зазначаються:
а) відомості про заявника (для громадянина-підприємця - прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів; для юридичних осіб - найменування);
б) місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;
в) вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;
г) термін дії ліцензії.
Суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою до заяви додаються копії свідоцтва про державну реєстрацію та установчих документів. Підприємцями-громадянами - копії документів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження відповідного виду діяльності, копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі протягом не більш як ЗО днів з дня одержання заяви та відповідних документів. У разі необхідності проводиться перевірка відомостей, які містяться у цих документах, та спроможності виконання заявником ліцензійних умов провадження певного виду підприємницької діяльності.
Ліцензія видається за встановленою формою і є документом суворої звітності. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом із забезпеченням їх захисту від підробки та несанкціонованого тиражування.
У ліцензії зазначаються:
1. найменування та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію;
2. прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів або найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи;
3. вид діяльності, на яку видається ліцензія;
4. місце провадження діяльності;
5. особливі умови та правила провадження даного виду діяльності;
6. номер реєстрації ліцензії;
7. дата видачі і термін дії ліцензії.
Ліцензія скріплюється підписом відповідальної за видачу ліцензій посадової особи і печаткою органу, що її видав.
Якщо підприємницька діяльність, вид якої підлягає ліцензуванню, провадиться у кількох територіальне відокремлених підрозділах суб'єкта підприємницької діяльності, у ліцензії зазначаються їх адреси.
Передача ліцензій іншим юридичним і фізичним особам забороняється.
Термін дії ліцензії встановлюється органом, що її видає, але не менше ніж на три роки і може бути продовжений за заявою суб'єкта підприємницької діяльності в порядку, встановленому для її видачі.
Ліцензія видається не пізніше трьох днів з дня прийняття рішення про її видачу за умови подання заявником до органу, що видає ліцензію, документа про внесення плати за її видачу.
У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості провадження заявником певного виду підприємницької діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії, яка видається заявнику у письмовій формі у термін не пізніше ЗО днів з дня одержання заяви, зазначаються підстави відмови.
Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.
Продовження дії ліцензії провадиться у порядку, встановленому для її отримання.
Орган, який видає ліцензії, має право зупинити дію ліцензії, а також анулювати ліцензію.
Підставами зупинення дії ліцензії є:
1. порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов;
2. невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або органу, що видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійних умов.
У разі своєчасного усунення порушень, що привели до зупинення дії ліцензії, орган, який видав ліцензію, приймає рішення про поновлення її дії.
Підставами анулювання ліцензії є:
1. виявлення недостовірних відомостей у заяві на видачу ліцензій чи в документах, що додаються до неї;
2. передача суб'єктом підприємницької діяльності ліцензій іншій особі;
3. повторне або грубе порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.
Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення про її анулювання або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться у письмовій формі до відома суб'єкта підприємницької діяльності у 5-денний термін.
2.3 Патентування
Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 18.06.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Патент - Свідоцтво на право займатися торгівлею або промислом. [17, ст. 149] Патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг[6, ч. 1 ст. 1]. Метою торгового патенту є тільки засвідчення права суб’єкта підприємницької діяльності здійснювати визначені Законом певні види підприємницької діяльності. ГК визначає патентування як засіб державного регулювання, правові основи якого визначаються, виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності.
2.4 Квотування
Квотування експорту та імпорту здійснюється відповідно до Закону України від 04.02.2009 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Квотування - встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг, які дозволено експортувати з території України (або імпортувати на її територію) протягом встановленого строку, та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях [5]. В Україні діють такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квот. Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню і на які встановлюються квоти, затверджуються Кабінетом Міністрів України щорічно.
2.5 Стандартизація та сертифікація
Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов’язковим для: суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифікована щодо вимог стандартів [14, ч.2 ст.15]. Правові засади стандартизації визначаються Законом України від 01.12.2005 р. «Про стандартизацію». Нормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств [3, ч. 1 ст. 4]. Державні стандарти містять певні обов’язкові та рекомендовані вимоги. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Технічні умови містять умови, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Стандарти підприємств розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві. Отже, стандарти застосовуються не для того, щоб дозволити певні дії, але вони є умовою здійснення, зокрема, підприємницької діяльності, яка пов’язана із виробництвом, переробкою та іншою діяльністю, яка вимагає їх застосування. Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних
принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров’я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки. Сертифікація - це підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів (державних стандартів; кодексів усталеної практики; технічних умов; міжнародних, регіональних та національних стандартів інших країн, які застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України)[3].
Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами, організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;
сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції;
створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництву та міжнародній торгівлі [3, ст. 13].
