Сертифікація поділяється на обов’язкову і добровільну.
Обов’язкова сертифікація - сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів і проводиться виключно в державній системі сертифікації шляхом проведення перевірок та випробувань продукції.[17, ст. 151] Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, обов’язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, мають підтверджуватись сертифікатом або свідоцтвом про визнання іноземного сертифікату.
3. Ліцензійна палата
Контроль за дотриманням суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов здійснюється органом, що видає ліцензії, та Ліцензійною палатою.
Контроль за дотриманням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій здійснює Ліцензійна палата.
Ліцензійна палата України діє згідно із положенням про неї, що затверджено Указом Президента України від 27.11.1997 p. Вона є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва.[8] Ліцензійна палата підпорядкована Державному комітету України з питань розвитку підприємництва.
Основними завданнями Ліцензійної палати є:
1. узагальнення практики застосування законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;
2. методичне керівництво роботою, пов'язаною з ліцензуванням підприємницької діяльності та державною реєстрацією суб'єктів підприємництва;
3. координація роботи органів, що здійснюють ліцензування підприємницької діяльності та державну реєстрацію суб'єктів підприємництва;
4. ведення Єдиного ліцензійного реєстру;
5. ведення Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
6. контроль за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та здійснення державної реєстрації суб'єктів підприємництва органами, що виконують ці функції.
Ліцензійна палата відповідно до покладених на неї завдань:
1) розробляє та подає в установленому порядку проекти актів законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, вносить пропозиції щодо впорядкування системи ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, зокрема щодо доцільності ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;
2) бере участь у підготовці проектів актів законодавства з питань запровадження ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
3) затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-методичні матеріали щодо умов і правил здійснення видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню, та контролю за 'їх дотриманням;
4) координує роботу представництв Ліцензійної палати України та органів, які здійснюють ліцензування підприємницької діяльності та державну реєстрацію суб'єктів підприємництва;
5) сприяє адаптації системи ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, до міжнародних норм і стандартів;
6) здійснює контроль за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та контроль за проведенням державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
7) контролює додержання суб'єктами підприємницької діяльності вимог нормативно-правових актів з питань ліцензування відповідного виду діяльності;
8) здійснює аналітичні та наукові дослідження у сфері ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
9) інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва в Україні;
10) роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
11) веде Єдиний ліцензійний реєстр та Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності;
12) здійснює обмін інформацією з відповідними органами та організаціями України та іноземних держав з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
13) сприяє створенню відповідної нормативно-довідкової літератури, публікує у вітчизняних та іноземних друкованих засобах масової інформації відповідні дані стосовно ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, видає "Вісник Ліцензійної палати";
14) проводить конференції, у тому числі міжнародні, семінари, виставки тощо з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
15) організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які займаються питаннями ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
16) бере участь в організації та проведенні відповідних конкурсів, а у випадках, передбачених законодавством, - міжнародних торгів (тендерів) щодо одержання ліцензій;
17) надає консультації українським та іноземним учасникам міжнародного економічного співробітництва з питань, що належать до компетенції Ліцензійної палати;
18) забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контролю за її збереженням у центральному апараті Ліцензійної палати та її представництвах;
19) створює Єдину інформаційну систему ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
20) здійснює інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.
Ліцензійна палата має право:
1. представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;
2. вживати відповідно до чинного законодавства заходів у разі порушення підприємцем зазначених у ліцензії особливих умов і правил здійснення відповідного виду підприємницької діяльності;
3. створювати групи координації та супроводження відповідних програм і проектів з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;
4. залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до її компетенції;
5. створювати за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади комісії, робочі групи, брати участь у роботі урядових, галузевих та інших комісій, а також залучати на контрактній основі вітчизняних та іноземних вчених, фахівців і експертів для консультацій з питань, пов'язаних з діяльністю Ліцензійної палати;
6. скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до її компетенції;
7. одержувати в установленому законодавством порядку безплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію, документи, матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.
Рішення Ліцензійної палати, прийняті у межах її компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та підприємцями-громадянами.
Важливим напрямом організаційно-правового забезпечення державою підприємницької діяльності стало вжиття заходів до ліквідації різного роду обмежень і бар'єрів. Найбільш характерними у даному розумінні є Укази Президента України від 24.04.2004 року "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" і від 25.05.2004 року "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності".
Указ "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" прийнятий з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва, забезпечення економічного зростання України.
Дерегулювання є одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою, а також визначається, що під дерегулюванням слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва заходів, які включають:
1. спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;
2. скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;
3. лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;
4. спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій;
5. забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності[10].
Важливою рисою Указу є визначення шляхів, якими забезпечується дерегулювання.
Такими шляхами є:
а) аналіз законодавства України з питань про регулювання підприємницької діяльності з метою підготовки пропозицій щодо внесення до нього відповідних змін та доповнень;
б) експертиза проектів нормативно-правових актів з питань підприємницької діяльності щодо відповідності їх основним принципам дерегулювання;
в) систематичний контроль за належним виконанням відповідних нормативно-правових актів щодо дерегулювання.[16, ст. 175]
У нормах Указу, адресованих Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади викладені конкретні завдання щодо забезпечення дерегулювання:
1. максимальне скорочення витрат суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаних з виконанням нормативно-правових актів;
2. створення рівних умов захисту суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності;
3. спрощення змісту нормативно-правових актів, механізму їх впровадження та прозорості контролю за їх виконанням;
4. адекватність відповідальності суб'єктів підприємництва характеру вчинених правопорушень та розміру заподіяної шкоди;
5. відповідальність органів державної влади, їх посадових і службових осіб за прийняття незаконних рішень, дії чи бездіяльність, що призвели до заподіяння шкоди суб'єктам підприємницької діяльності, порушення прав підприємців, встановлених законами.[10]
4. Перевірка фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності контролюючими органами.
Указ "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" регламентує питання перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами.
Органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності проводять лише планові та позапланові виїзні перевірки.[10]
Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу. Вона проводиться:
1. за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності,
2. тільки за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу,
3. не частіше одного разу на календарний рік,
4. у межах компетенції відповідного контролюючого органу.
Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.
Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення.[15, ст. 251]
Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;
б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;
в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;
г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;
д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;
е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові виїзні перевірки з цієї підстави проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень.
Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.
Вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.
Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.
Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, є:
а) органи державної податкової служби. Здійснюють перевірки стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів;
б) митні органи. Здійснюють перевірки стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в момент перетинання митного кордону;
в) органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції. Здійснюють перевірки стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштам бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.
Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Рішення про вилучення документів первинного обліку, зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, а також заборону відчуження майна суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з порушенням податкового, бюджетного або валютного законодавства можуть прийматися лише органами державної податкової служби, а у випадках, визначених митним законодавством, - митними органами.
Установити, що нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, погоджуються з Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва.
Позапланові перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди. У такому разі шкода, завдана третім особам у зв'язку з порушенням суб'єктом підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки, компенсується в повному обсязі страховою компанією.
Державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.
Скарга споживача повинна подаватися в .письмовому вигляді і містити відомості про його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серію і номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, а також дані про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати зазначені відомості про споживача, який подав скаргу.
Висновок
Дослідивши проблеми адміністративно-правового регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності, я акцентували увагу на необхідності розв’язання проблеми визначення міри і ступеню державного втручання до названої сфери. Ось мої пропозиції про використання першочергових механізмів адміністративно-правового регулювання: - відкритість формування державної політики щодо підтримки та розвитку підприємництва шляхом узгодження інтересів усіх заінтересованих сторін, використання механізмів зворотного зв’язку; - гнучкість системи пріоритетів і різнобічність форм державної підтримки національного підприємництва; - урахування національних та історичних особливостей, особливо на регіональному рівні; - спрощення державних регулюючих процедур, особливо для малого бізнесу; - обов’язкове визначення і закріплення постійного джерела державних бюджетних асигнувань, спрямованих на розвиток підприємницької діяльності; - координація діяльності і чітке розмежування повноважень і відповідальності органів державної влади, які безпосередньо займаються питаннями підтримки та розвитку національного підприємництва на державному, регіональному та місцевому рівнях; - використання майна неефективних і неплатоспроможних підприємств, які перебувають у державній власності як джерела ресурсного забезпечення малого і середнього бізнесу; - покращення системи обліку і державної статистики підприємництва; - узгодженість і несперечливість заходів щодо підтримки та розвитку підприємницької діяльності; - організація систематичних наукових досліджень та ефективної пропагандистської кампанії, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності в Україні.
Список використаної літератури
1. Конституція України - Київ «Велес»- 2008 р.
2. Закон України «Про підприємництво» від 23 лютого 2006 р.
3. Закон України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 08 вересня 2005 р.
4. Закон України «Про стандартизацію» від 01 грудня 2005р.
5. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 04 лютого 2009 р.
6. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 18 червня 1996 р.
7. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р.
8. Указ Президента України «Про ліцензійну палату» від 27 листопада 1997 р.
9. Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» 24 квітня 2004 р.
10. Указ Президента України «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності» від 25 травня 2004 р.
11. Постанова КабМіну України «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» від 03 серпня 2000р.
12. Постанова КабМіну України «Концепція розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності» від 25 серпня 1998 р.
13. Положення «Про державну реєстрацію суб’ єктів підприємницької діяльності» від 11 жовтня 2002 р.
14. Господарський кодекс України від 24 липня 2009 р.
15. Битяк Ю. П. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - Харків «Право», 2000 р.
16. Кузьменко О. В., Колпаков В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - Київ «Хрінком Інтер», 2003 р.
17. Шишка Р. Б. Підприємницьке право України: Підручник. - Харків: «Еспада», 2000 р.
