Адміністративно-правовий статус Президента України
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання
Житомирське відділення
Курсова робота
з предмету: “Адміністративне право”
Тема: Адміністративно-правовий статус Президента України
студентки 2-го курсу Житомирського відділення
навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання КНУВС
Карпінської Ніни Вікторівни
Житомир -- 2009
План
Вступ
1 Природа інституту Президента в Україні
1.1 Формування та сьогодення інституту президентства. Секретаріат Президента України
1.2 Огляд нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Президента України
2 Повноваження Президента у сфері виконавчої влади
3 Рада національної безпеки і оборони України
3.1 Поняття, функції РНБО
3.2 Президент як голова РНБО
4 Інститут представників Президента України
4.1 Представництво Президента України у Верховній Раді
4.2 Представництво Президента України у Кабінеті Міністрів України
4.3 Представництво Президента у Конституційному Суді України
4.4 Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Глава держави -- Президент України. Інститут президентства було введено Законом України “Про заснування поста Президента України і внесення змін і доповнень до Конституції України”. Конституційні зміни, що стосуються інституту президентства, свідчать, що цей інститут постійно розвивається, на нього впливають трансформаційні процеси в суспільстві. Змінюються й уявлення політиків, вчених про місце й роль Президента України в системі влади, йде пошук встановлення його нового конституційно-правового статусу. Для чіткішого визначення повноважень гілок влади і, зокрема, Президента України, потрібне удосконалення конституційної реформи.
Метою написання курсової роботи є всебічне вивчення та аналіз адміністративно-правового статусу Президента України контексті змін, внесених до Конституції України та інших нормативно-правових актів.
Структура курсової роботи складається з чотирьох розділів. У першому з них проаналізовано природу інституту Президента України. В ньому досліджено процес формування та сьогодення інституту президентства, розглянуто такий орган як Секретаріат Президента України. Перший розділ наводить огляд нормативно-правових актів, що регулюють діяльність цього інституту. У другому розділі розглянуто повноваження, яким наділений Президент України у сфері виконавчої влади. Третій розділ характеризує координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України -- РНБО, а саме, його склад, функції та роль Президента у керівництві ним. Четвертий розділ присвячений інституту представників Президента України. В ньому розглянуто повноваження та права чотирьох основних представництв Президента України: Представництва Президента України у Верховній Раді, Представництва Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представництва Президента України у Конституційному Суді України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.
1
Природа інституту Президента в Україні
1.1 Формування та сьогодення інституту президентства. Секретаріат Президента України
Заснування і розвиток інституту президента в сучасній Україні не спиралися на належні теоретичні розробки, не враховували відповідну державно-правову практику розвинених зарубіжних країн, відбувались переважно шляхом "спроб і помилок" та некритичного сприйняття відповідних моделей США, Франції та Росії. Як наслідок, інститут президента б Україні в період до вступу в дію конституційних поправок від 8 грудня 2004 р. демонстрував гіпертрофію. Президент України б поточній діяльності значно виходив за межі своїх і без того широких повноважень, фактично виконуючи функції вищого органу виконавчої влади. Надмірний контроль Глави держави над Кабінетом Міністрів України спричиняв ситуацію, за якої Уряд міг бути відправлений у відставку залежно від політичної кон'юнктури і незалежно від результатів його діяльності [28, 80].
У відповідності з концепцією раціоналізованого парламентаризму глава держави не утворює окремої гілки влади й не є складовою традиційних гілок влади (хоча сама практика раціоналізованого парламентаризму засвідчує функціональне тяжіння президента до виконавчої гілки влади). Запропоноване концепцією раціоналізованого парламентаризму тлумачення принципу поділу влади не розглядає інститут глави держави окремою гілкою влади ні з огляду на його статус, ні з огляду на сутність.
Оскільки принцип поділу влади передбачає виокремлення законодавчої, виконавчої й судової влади за функціональними та сутнісними ознаками, природу президентської влади неможливо жорстко прив'язати лише до одного з класичних елементів тріади поділу влади. Адже статус президента не пов'язаний ні зі здійсненням законодавчої функції, ні з виконанням законів і здійсненням виконавчої влади, ні з судочинством.
Беручи до уваги той факт, що в Україні запроваджена змішана форма правління (тобто раціоналізований парламентаризм), а змішана республіка за змістом первинної редакції Конституції України виявляла очевидну схожість із Французькою П'ятою Республікою, є очевидним і те, що оцінка положення Президента України в системі стримувань і противаг має здійснюватися саме з позицій французької конституційно-правової концепції раціоналізованого парламентаризму.
Запропонований аналіз поняття "президент -- глава держави", принаймні, дає підстави вважати, що констатація статусу президента як глави держави не повинна тлумачитися як визнання факту його зверхності стосовно інших елементів владного механізму.
Для України, яка за роки своєї незалежності зазнала істотних змін форми правління -- від радянської моделі організації влади до президентської республіки, а потім до напівпрезидентської та парламентарно-президентської -- була характерна зміна уявлень політичної еліти про сутність функцій Президента України. У контексті сказано важливо наголосити, що в державному механізмі України, побудованому на принципі поділу влади. Глава держави має виступати лише одним із вищих органів державної влади, поряд із Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Конституційним Судом, Верховним Судом. Термін "глава держави" тому має означати, що Президент стоїть не над гілками влади (фактично всім апаратом держави), а між ними, забезпечуючи єдність державної влади та координацію у взаємодії її структурних елементів (гілок) [28, 82].
Гарантування верховенства Основного Закону України Президентом і України має досягатись не шляхом безпосереднього впливу на громадянське суспільство, оскільки такий вплив мають здійснювати "традиційні" гілки влади, а шляхом впливу на інші вищі органи державної влади з метою координації, узгодження й консолідації. Саме в цьому мала полягати сутність природи інституту президента в умовах змішаної форми правління, запровадженої Конституцією 1996 р. в Україні і саме таке розуміння природи Глави держави простежується у змісті конституційних поправок від 8 грудня 2004 р. Аналіз повноважень, які реально здійснюються Президентом України в механізмі влади, засвідчує, що функції Глави держави фокусуються у сферах забезпечення зовнішньополітичного представництва, національної безпеки, арбітражу та конституційної законності.
Роль Президента України як гаранта дотримання принципу єдності державної влади в умовах її поділу, узгодженого функціонування та взаємодії органів державної влади набуває особливої значущості. Для цього він і наділений повноваженнями, які уможливлюють його функціональне проникнення у сферу компетенції інших владних структур.
Внаслідок концентрації влади й механізмів управління в одній особі інститут президента має особливі можливості оперативно попереджувати, обмежувати, швидко та ефективно вирішувати суперечності, кризи, що можуть нести небезпеку для суспільства. У такому контексті, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини, Президент України покликаний виконувати стабілізуючу роль у функціонуванні державного механізму Республіки. Для цього він має забезпечити таке становище, за якого всі органи держави виконують свої функції, не виходячи за межі своєї компетенції [28, 83].
З огляду на специфіку (особливості) політичної системи України, зокрема такі її характеристики, як усталена практика конфліктних взаємовідносин між органами влади та низька здатність партійно-політичних сил до співробітництва, виникає необхідність за змістом подальших конституційних коректив закцентувати увагу на потребі виконання Главою держави повноважень представницького та арбітражного характеру, які не допускають функціональної інтеграції Президента України до виконавчих структур, при одночасному збереженні його повноважень у галузях управління, що за своєю функціональною суттю та необхідністю прийняття оперативних рішень потребують активного здійснення принципу одноосібного керівництва. Насамперед такими галузями є сфера забезпечення національної безпеки і суверенітету держави, зокрема, сфера керівництва Збройними силами та сфера забезпечення конституційної законності (захисту прав людини). Це цілком обумовлюється статусом Глави держави в Україні які гаранта територіальної цілісності України, прав та свобод людини і громадянина [28, 85].
Секретаріат Президента України (далі - Секретаріат) є постійно діючим органом, що; утворюється Президентом України відповідно до пункту 28 статі 106 Конституції України для здійснення його повноважень.
Основним завданням Секретаріату є забезпечення виконання Президентом України його конституційних обов'язків та повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості. Для виконання основного завдання Секретаріат здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та інші види забезпечення ефективної реалізації Президентом України визначених Конституцією України повноважень Глави держави.
Секретаріат координує роботу з підготовки, розстановки, підвищення кваліфікації та оцінювання кадрів центральних та місцевих органів державної влади, які призначаються та звільняються Президентом України.
Указ Президента України “Про деякі заходи щодо забезпечення скорочення видатків Державного бюджету України на утримання органів управління” від 04.11.2008 № 997/2008 затверджує граничну чисельність працівників Секретаріату Президента України у кількості 550 штатних одиниць [10, 1].
Секретаріат для виконання покладених на нього завдань має право:
1) одержувати в установленому порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
2) користуватися в установленому порядку інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;
3) скликати наради, організовувати конференції, семінари;
4) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, створювати відповідні робочі групи;
5) виступати замовником проведення наукових досліджень з питань, віднесених до повноважень Президента України [8, 3].
