Цивільні зобов'язання
План
Вступ
1. Проблеми класифікації господарських зобов’язань
2. Недійсність господарського зобов’язання за Господарським кодексом України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Цивільні зобов'язання є найбільш поширеним видом суспільно-правових зобов'язань, їх суб'єкти вступають між собою в цивільно-правові відносини, які називаються зобов'язально-правовими . Значення таких відносин зростає в умовах ринкової економіки.
Слід відзначити, що всі майнові відносини прийнято поділяти на дві основні групи: речові і зобов'язальні. Звідси і поділ цивільного права на дві галузі: на речове право і зобов'язальне. Речове право розглядається при вивченні форм власності, основний зміст якого визначається регулюванням питань володіння, користування і розпорядження майном.
Стаття 173 Господарського кодексу України господарським визначає зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником у сфері господарської діяльності, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну господарську дію на користь іншого суб'єкта або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
1. Проблеми класифікації господарських зобов’язань
Прийняття Господарського кодексу (далі -ГК) України започаткувало новий інститут зобов'язальних правовідносин - господарські правовідносини, яким безпосередньо присвячено розділ 4 ГК України. У цьому розділі окремі глави присвячено загальним положенням про господарські зобов'язання, господарські договори, ціни та ціноутворення у сфері господарювання, виконання та припинення господарських зобов'язань, визнання суб'єкта підприємництва банкрутом.
Згідно з ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає, між суб'єктом господарювання й іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно із ст. 173 ГК основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. У статті 175 надається визначення суб'єктів майново-господарських зобов'язань. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом (далі ЦК) України з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною й управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Статтею 176 ГК визнається поняття та суб'єктивний склад організаційно-господарських зобов'язань. Так, організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати: між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств; між суб'єктами господарювання, у разі, якщо один із них є щодо іншого дочірнім підприємством; в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.
Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети без утворення єдиного суб'єкта господарювання на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення загальних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками. Окрім зазначених різновидів зобов'язань, ст. 177 ГК передбачені соціальна-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання. Так, суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю й організовувати їх професійну підготовку.
Суб'єкти господарювання відповідно до ч. 4 ст. 175 ГК можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, надавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, у виконанні робіт щодо комплексного економічного та соціального розвитку територій.
Однак, ці зобов'язання не є різновидом господарських зобов'язань, бо це не відповідає змісту господарських зобов'язань, зазначеному у ч. 1 ст. 175 ГК, де до предмета господарських зобов'язань відносять дії господарського чи управлінсько-господарського характеру. Навряд чи можна дії, пов'язані із створенням спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, віднести хоча б до однієї із вказаних складових предмета господарських зобов'язань.
Заслуговує також на увагу визначення публічних зобов'язань суб'єктів господарювання. Так, згідно із ст. 178 ГК України суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом. Кабінет Міністрів України може у передбачених законом випадках визначати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, у тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними. Однак у ній нормі так і не надано визначення публічних зобов’язань. Це господарське зобов'язання, розраховане на необмежене коло осіб, відмова у здійсненні якого суб'єктом господарювання за наявності можливості їх здійснення або надання переваг одному споживачеві перед іншими є неправомірною.
Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, регулює господарську діяльність; з акта управління господарською діяльністю;з господарського договору й інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення суб’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Отже, з огляду на підстави виникнення зобов’язань та за аналогією Із цивільним законодавством, можна виділити такі різновиди господарських зобов'язань, як договірні та позадоговірні. Ця класифікація є найдавнішою та традиційно цивілістичною, яка закріплена ще в Інституціях Гая. Деякі автори вважають більш зручним поділ цивільних зобов'язань за критерієм правомірності: регулятивні (договірні та інші зобов'язання правомірного характеру) та охоронювані (і заподіяння шкоди, що власне є різновидом цивільно-правової відповідальності).
У ЦК України збережено загальний підхід формування розділу, присвяченого зобов'язанням, хоча їх перелік та опис значно розширено. До договірних зобов'язань, що складають підрозділ 1 розділу 3 «Окремі види зобов’язань», віднесено такі групи окремих видів зобов’язань:
· купівля-продаж; поставка; контрактація сільськогосподарської продукції; забезпечення енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу; міна (бартер); дарування; довічне утримання;
· зобов'язання з передачі майка у користування, прокат, найм (оренда) земельних ділянок, найм (оренда) будівель та інших капітальних споруд; найм (оренда) транспортних засобів; лізинг; найм житла; позичка;
· зобов'язання про виконання робіт; виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт;
· договір про надання послуг;
· перевезення;
· зобов'язання щодо зберігання;
· договір страхування;
· договір доручення;
· договір комісії;
· договір управління майном;
· договори позики, кредиту, банківського вкладу. Ця група зобов'язань об'єднує в собі також і договір банківського рахунку;
· договір факторингу;
· розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, ліцензійний договір;
· договір комерційної концесії (франчайзинг);
· спільна діяльність, договір про спільну діяльність, договір простого товариства.
Підрозділ 2 розділу 3 складають позадоговірні зобов'язання. До цієї групи законодавець відносить публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу; публічну обіцянку винагороди за результатами конкурсу, ведення чужих справ без доручення; рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб, а також їх майну та майну юридичних осіб; завдання шкоди; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
До глави під загальною назвою «Розрахунки» ввійшли глави про форми та види розрахункових операцій. Оскільки в даному випадку немає всіх належних елементів зобов'язання — сторін, предмета, ця глава хоч і необхідна для виведення систематизації розрахункових документів, проте не може бути рівноправною у розділі «Окремі види зобов'язань».
Страницы: 1, 2
