Cмертна кара та тiлеснi покарання в історiї України
Вступ
Тема моєї наукової роботи:"Cмертна кара та тiлеснi покарання в історiї України". Я обрав цю тему тому, що вона є не тiльки цiкавою, а й актуальною в наш час. Особливо для України, оскiльки наша держава прагне вступити до Євросоюзу, тим самим покращити своє економiчне, соцiальне та культурне становище, для чого вiдмiнила смертну кару. Лишається питання: чи є це рiшення вiрним?
Мета моєї роботи полягає в тому, щоб якомога бiльше дiзнатися про смертну кару та тiлеснi покарання, їх розвиток протягом усього творення україської iсторiї i мiсце в нашому суспiльствi, тобто як ми їх сприймаємо i як вони впливають на нас.
Для написання своєї наукової роботи, я використовував такi методи як:
¨ статистичний;
¨ метод соцiологiчного опитування;
¨ метод аналiзу;
Так, у ходi соцiологiчного опитування я проводив загальний опит людей свого мiста. Отриманi результати я аналiзував i пiдводив до статистики.
Також я використовував архiвний i докуметний метод, суть яких полягає у тому, що я вiдшуковував для своєї роботи всiлякi архiви, записи,документи, що пiдтверджують наявнiсть смертної кари та тiлесних покарань певного перiоду.
Для початку з`ясуємо, що ж являє собою смертна кара та тiлеснi покарання. Як свiдчить словник прав людини: смертна кара - знищення життя людини державою вiдповiдно з законом, пiсля винесення смертного вироку компетентним судом. В ст.24 науково-практичного коментаря кремiнального кодексу України говориться, що наявнiсть смертної кари, як мiри покарання зумовлено необхiднiстю боротьби з найбiльш небезпечними злочинами. У цiй же статтi говориться, що смертна кара є винятковою мiрою покарання. Її винятковий характер, насамперед, проявляється в тому, що вона не входить в систему кримiнальних покарань, її застосування допускається за особливо тяжкi злочини у випадках спецiально передбачених в Особливiй частинi К.К. У сучасному с втрати кровi. Iнодi стрiльба є невдалою. Вiд одного пострiлу людина падає, проте не вмирає. Смертна кара шляхом розстрiлу не втрачає популярностi в багатьох країнах, а навпаки, посилює свої позицiї. Так, наприклад, якщо в Росiї за 80 рокiв /з 1826 по 1906 рр./ було розстрiляно по вироку суду 40 чоловiк, то всього лиш за першi три роки пере будови /1985 - 1988 рр./ в СССР було розстрiляно бiльше 1000 чоловiк. Для порiвняння: за цей же перiод /1985 - 1988 рр./, по офiцiйним повiдомленням, в Алжирi було розстрiляно 12 чоловiк, в Анголi - 15, в Бенiнi - 8, в Болгарiї - 32, в Венгрiї - 2, у В`єтнамi - 3, в Габонi - 1, в Ганi - 37, в Гвiнеї - 2, в Гвiнеї-Бiсау - 7, в Iндонезiї - 19, в Iрацi i в Iранi - декiлька сотень /точнi цифри невiдомi/, в Китаї - 500, на Кубi - 4, в Румунiї – 2, в Сомалi - 50, в Тайландi - 34, у Тайванi - 17, в Чiлi - 2, в Югославiї - 4 чоловiк.
ПОВIШАННЯ
Повiшання рахувалось в минулi часи найпозорнiшим /незрозумiло чому/ видом кари. Сучасна технологiя його така: засудженого вiшають на мотузцi, обвиваючи шию; смерть настає в результатi тиску мотузки на тiло пiд дiєю сили тяжiння. Втрата свiдомостi i смерть приходила в результатi пошкодження спинного мозку або вiд здавлення трахей. Про популярнiсть повiшання говорить той факт, що воно зберiгається як єдиний вид вищої мiри покарання в законодавствi таких країн, як Бiрма, Англiя, Антiгуа i Барбуд, Багамськi острови, Барбадос, Белiз, Бермуди, Ботсвана, Бруней, Великобританiя, Вiргiндськi острови, Гамбiя, Гонконг, Гренада, Замбiя, Захiдна Самоа, Зiмбабве, Iзраїль, Iрландiя, Каймановi острови, Кенiя, Кiпр, Лесото, Маврiкий, Малавi, Малайзiя, Намiбiя, Нова Зеландiя, Папуа-Нова Гвiнея, Свазiленд, Сент-Винсент i Гренадiни, Сiнгапур, Танзнiя, Тонга, Тринiдад i Тобаго, Турцiя, Фiджi, Швi-Ланка, ЮАР, Ямайка, Японiя. Це, звичайно, не значить, що всi перерахованi країни на практицi застосовують повiшання: бiльшiсть з них, хоч i зберiгають смертну кару у законодавствi, фактично вiдмовились вiд неї. А на практицi лiдерство по повiшанню тримає Пiвденно-Африканська Республiка: тут за перiод 1985 року - перша половина 1988 року було повiшано 537 чоловiк.
КАРА НА ЕЛЕКТИЧНОМУ СТIЛЬЦI.
Вперше вона була введена в США i полягає в наступному: надiйно прив`язавши засудженого до спецiального стiльця, виконавець закрiплює вологi мiднi електроди на його головi i нозi, якi передчасно обриваються для забезпечення тiсного торкання електродiв i шкiри. На короткий промiжок часу пщдається електричний струм великої напруг. Смерть наступає в результатi зупинення серця й паралiча дихання. При карi електрострумом вiдбувається видима руйнуюча дiя, так як обвуглюються внутрiшнi органи; часто пiсля включення рубильнка формально вже мертвi, cтрiманi ремнями,кидаються вперед;можуть мати мiсце дифiкацiї,мочспускання,рвота кров`ю.Свiдки кари завжди вiдмiчають запах паленого м`яса.
Проте як i iншi види покарання,екзекуцiя електричним струмом також не має абсолютної надiйностi.Хоча до цих пiр в США електричний стiлець є найбiльш популярним способом приведення вироку в дiю.
КАРА В ГАЗОВIЙ КАМЕРI.
Цей вид кари застосовується в США ,недивлячись на його явну аналогiю "душегубками" нацистiв. Технологiя кари така. Засудженого прив`язують до крiсла в герметичнiй камерi. На груди закрiплюють статоскоп, з`єднаний з навушниками в сусiдньому примiщеннi для свiдкiв . Його також використовує лiкар для спостереження за ходом кари. В камеру подається газ цианiд, який отруює засудженого при вдиханнi.
ГIЛЬОТИНУВАННЯ /вiдрубування голови/.
Цей вид покарання, будучи в минулому столiттi найпоширенiшим, зараз застосовується тiльки в Саудiвськiй Аравiї, а також закрiплений в законодавствах Йменської Арабської Республiки i Об`єднаних Арабських Емiратiв. Здiйснюється вiн шляхом вдсiчення голови вiд тiла ударом меча. Завдання ката - миттєво досягти гострим лезом спинного мозку. Тут все залежить вiд сили i вмiння палача. Коли Велика Французька революцiя прийшла до iдеї масового терору, з`явилась хронiчна нехватка катiв i необхiднiсть постiйно гострити тупi мечi. Тодi на ешафотi iсторiї з`явився доктор Жозеф Гiльотен /1738 - 1814 рр./ депутат нацiонального збору, котрий винайшов механiзм, вiдсiкуючий голови тяжким лезом /приблизно 160 кг./, падаючий зверху направляючим пазом.
ЕВТАНАЗIЯ /введення смертельної iн`єкцiї/.
Якщо людство ще не дозрiло до вiдмiни смертної кари у всесвiтньому масштабi, то в крайньому разi воно намагається зробити цей процес менш болiсним. Саме тому i з`явилась на свiт iдея введення iн`єкцiї засудженому смертельної речовини. Суть кари полягає в безперервному внутрiшньовенному вливаннi смертельної дози швидкодiючого барбiтурата в комбiнацiї з паралiзуючим хiмiчнм препаратом. В Техасi, в одному з 19 штатiв США, де способом виконання кари являється смертельна iн`єкцiя, використовується комбiнацiя трьох речовин: натрiя теопентала, брому i хлористого калiю.
Крiм цих видiв смертної кари, якi в iсторiї мали назву простi /звичнi/, iснували i квалiфiковаi. До них належали: спалення, четверування, колесування, саджання на кiл, закопування живим у землю, пiдвiшання на гак за ребро, розп`яття, кастрацiя. Слiд додати, що нарiвнi з вищезгаданими видами окарань за злочин використовувались i "екзотичнi" види смертної кари. Вiками смертельна кара з мучеництвом прагнула взяти поверх над злочином. Та i це не допомогло. Так, наприклад, римський iмператор Камiгула примiняв перепилювання людини пилою.
- За царя Iвана Грозного застосовували заливання в горло розплавленого свинцю, кипiння злочинця у маслi, водi чи винi.
- Деякi зразки екзотичних видiв смертної кари дожили i до нашого часу: в Iран в 1987 р. трьох чоловiк стратили, кинувши їх iз скелi.
Цей вид смертi їм запропонували на вибiр: нещаснi вибрали стрибок униз. Отже, як ми бачимо, смертна кара має чимало рiзновидностей, кожна з яких, на мою думку, лишила чорний слiд в iсторiї людства. Ще одним рiзновидом вищої мiри покарання, крiм смертної кари, звичайно, були тiлеснi покарання. Тiлеснi покарання - в експлуататорських державах вид покарання, що полягає в заподiяннi засудженому тiлесного ушкодження або болю.
Тiлеснi покарання широко застосовувались в рабовласницьких та феодальних державах i мали рiзнi види. Зокрема, найпоширенiшими серед них були побиття батогами, рiзками, кончуками, нагаями тощо, "наличкування", нацикування, на шельмуваня, вiдрiзання кiнцiвок рук, нiг, iнодi носа i вуха. На територiї України проiснували аж до I-ї свiтової вiйни. А найбiльшого поширення набули у XVII - XIX ст. Зараз, фактично, тiлеснi покарання в свiтi не застосовуються, проте вони є. Так, у Саудiвськiй Аравiї 2000 р. ампутували правицi за обвинуваченням у злодiйствi. Вiдповiдно до сурових законiв шарiату, таке покарання чекає на кожного, хто зазiхнув на чужу власнiсть. У заявi мiнiстерств внутрiшнiх справ країни сказано, що екскурсiя була здiйснена на Пн. заходi столицi Ель-Рiяд.
Факт смертної кари та тiлесних покарань - це аргументи, на яких побудована моя наукова робота. Проте суть полягає не в тому, щоб показати, що вони дiйсно були i є, а в тому, як ми їх сприймаємо, як вони впливали й впливають на суспiльство i особу зокрема, яку роль вони вiдiгравали для України, i як вони здiйснювали норми нашого спiвiснування, проходячи крiзь призму перiодiв українського державотворення, якi я дослiджував у такому порядку:
- давнi часи /стародавнi держави VII ст. д.н.е. - IX ст. н.е./
- перiод Київської Русi
- перiод Козацької Республiки
- перiод козацько-гетьманської держави /XVII - XVIII ст./
- перiод незалежної, суверенної Української держави.
Отож, ми з вами пронесемося над смутними сторiнками iсторiї України, уявно роздiливши її на вище наведенi часовi етапи. Прораналiзувавши кожен з цих перiодiв, розглянемо становище смертної кари України на сучасному етапi i ставлення народу до неї.
Аналітична частина
Смертна кара та тiлеснi покарання у стародавнiх державах
На територiї України, починаючи з VII ст. до н.е. i зокiнчуючи утворенням Київської Русi, розвивалось декiлька держав. Так, вiд V ст. до н.е. до III ст.н.е. проiснувала така держава, як Скiфiя. Вона займала степову смугу України на пiвнiч вiд Чорного моря. Протягом 3-х розпадiв, а потiм знову об"єдналась, ця держава дещо змiнювала "кордони" своєї територiї. Для Скiфiї були характернi рабовласницькi вiдносини з пережитками первiснообщинного ладу. Подiл скiфських племен на скiфiв царських, скiфiв-орачiв, скiфiв-землеробiв i скiфiв-скотарiв, а також кочовий побут багатьох з них, збереженням патрiархальних звичаїв не могли затримати процес розкладу родового ладу i появу майнової нерiвностi. Приватна власнiсть зосереджувалася передусiм у руках племiнних вождiв i старiйшин племен, їх родин. Решта населення - це вiльнi общинники, якi несли вiйськову службу, сплачували данину i виконували рiзнi повинностi. При розпадi первiснообщинного ладу рабство втратило патрiархальний характер. Посилення експлуатацiї викликало повстання рабiв, що жорстоко придушувалися.
За свiдченням Геродота, повсталих рабiв розпинали на христах.У скiфiв iснувала деспотична царська влада. Однак кандидатура царя i його наступникiв затверджувалася народними зборами. Вони, також Рада старiйшин i племiнних вождiв розв`язували важливi державнi питання, або важливi судовi справи. Правова система грунтувалася головним чином на звичаях, рiшеннях народних зборiв, а також постановах царiв. У кримiнальному правi основними i водночас найпоширенiшими видами покарань були смертна кара, тiлеснi покарання (вiдрубування рук за крадiжку), екзотичнi види покарання та вигнання. Найнебезпечнiшими злочинами вважались злочини проти царя. Каралося не тiльки скоєння злочину, а й замах. Самостiйним злочином була фальшива присяга, що, запереконанням скiфiв, могла спричинити хворбу царя i каралася стратою. Таке ж покарання застосовувалося за порушення звичаїв i вiдступ вiд вiри предкiв. Тяжкими злочинами вважалися вбивство, крадiжка, обмова невинного, перелюб тощо. У скiфiв iснувала кривава помста, за якою батько йшов за сина, племiнник за дядька, дiд за онука. Справи, якi не стосувались царської влади та iнтересiв держави, розглядалися змагальним порядком, але iснував i слiдчий процес для найнебезпечнiших, складних за скоєнням i наслiдками злочинiв. Другою державою, яка iснувала на територiї України, було Боспорське царство найбiльша з античних держав пiвнiчного Причорномор"я. Боспорське царство з центрому Пантiкапеї виникло внаслiдок об"єднання античних мiст-держав на початку V ст. до н.е. (480 р. до н.е.) й об"єднувало територiю Керченського i Таманського пiв-в, а також пiвденне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Ця держава не була суто грецькою, до неї входили i мiсцевi племена. За iсторичним зразком Боспорське царство, як i iншi грецькi колонiї, було рабовласницькою державою, за формою правлiння - аристократичною республiкою.Вищим органом державної влади вважалися народнi збори. Брати участь у них мали право усi чоловiки, якi досягли 25 рокiв. Народнi збори обирали раду мiста, до складу якої входив суд присяжних, а також головний жрець мiста - базилевс, котрий вiдав релiгiйними культами. Рада була постiйно дiючим органом влади, готувала законопроекти, перевiряла кандидатiв на виборнi посади, здiйснювала контроль за виконавчою владою. Номофiлаки контролювали додержання законiв i в разi їх порушення притягували до вiдповiдальностi. Першi 3 ст. н.е. у Боспорськiй державi спостерiгалося прагнення до централiзацiї влади. На чолi держави стояв спадковий цар. Функцiї виконавчої влади здiйснювали призначенi царем придворнi чини: мiнiстр двору, особистий секретар, охоронець царських скарбiв, спальник, управляючий селами. Зокрема, останнiй видав судочинством своєї адмiнiстративної частини. Iнодi сам проводив суди надсвоїми людьми.Боспорське право, як i право скiфської держави та грецьких мiст-колонiй, частина яких увiйшла до складу Боспорського царства, ретельно захищало iнтереси рабовласникiв. Найнебезпечнiшими злочинами вважалися: змова проти життя царя,повстання проти царської влади,державна зрада,вiдносини з полiтичними емiгрантами тощо.За iх вчинення передбачалося смертна кара з конфiскацiєю майна засудженого.Виконання судових рiшень проводилося судовими виконавцями. Ще однiєю державою,яка iснувала на територiї України,i народ якої, вважається, нашим предком,була держава схiдних слов'ян.Вiрнiше не одна держава,їх було де-кiлька.Проте судова система мало чим вiдрiзнялась одна вiд одної. Як i у Скiфiї та Боспорського царства основним покаранням у слов'янських державах була смертна кара. Так, у 4ст., за свiдченням годського iсторика Йордана, жив антський цар Бож, котрому довелося вести тяжкi вiйни з готами (племена схiдних германцiв ), якi претендували на панування у Схiднiй Європi. У 385р. готський король Вiнiта намагався пiдкорити антiв, але зазнав поразки.Трохи пiзнiше йому вдалося захопити Божа у полон. За наказом Вiнiтара вiн був розiп'ятий разом синами i сiмдесятьма своїми прибiчниками. Отже, як ми бачимо, смертна кара та тiлеснi покарання були не просто поширеними видами покарань. Вони були основними покараннями у державах старо давнього часу.
