Смертна кара i тiлеснi покарання в перiодi козацької республiки
У нацiонально-полiтиччному жiттi українського народу напрiкiнцi XVст. видатним феноменом стала поява i утвердження нової вiйськово-полiтичної системи -козацтва. З самого початку виступаючи оборонцем Пiвденних українських поселень вiд безперервних нападiв туркiв i татр ,козацтво набувало рис нового суспiльного явища.А невдовзi перетвориося на особливий лицарський стан, що виступив творцем нової форми укрпаїнської державностi, тобто взяв пiд захистдержавнiсть та нацiонально-культурнi права українського народу. Починаючи з середини XVIст. осередком українського козацтва стала Запорiзька Сiч. Вона була не лише вiйськовим, але й особливим державно-полiтичним утворенням - Козацькою Республiкою. Демократизм i ефективнiсть управлiння, особливостi структури i подiлу влади , своєрiднiсть правового укладу вигiдно вирiзняли Запорiзьку Сiч з-помiж iнших державно-полiеичних утворень, були яскравим проявом державотворчого духу українського народу , свiдчили про живучiсть української полiтично-правової традицiї. Перебуваючи пiд верховною протекцiєю спочатку польського, згодом росiйського уряду, тимчасово пiд заступництвом турецького хана запорозькi козаки протягом усього свого iсторичного iснування мали власну, вiдмiнну вiд будь-яких iнших,судову систему. Так в судах, покараннях i стратах запорiзькi козаки керувалися не писаними законами, а ''стародавнiв звичаєм, словесним правом i здоровим глуздом''. Писаних законiв вiд них годi було сподiватися передусiм тому, що громада козакiв мала позаду надто кородке минуле, щоб виборити тi чи iншi закони, систематизували їх i викласти на паперi; а також тому, що все iсторичне життя запорiзьких козакiв було сповнене майже безнастаними вiйнами, якi не дозволяли їм надто зупинятися на влаштуванi внутрiшнього ладу свого життя; нарештi, запорiзьки козаки взагалi уникали писаних законiв, побоюючись, щоб вони не змiнили їхнiх свобод. тому самi покарання i страти у запорiзьких козакiв стосувалися найбiльше кримiнальних i наймових злочинiв; це загальне правило у всiх народiв, що стояли i стоять на перших щаблях громадського розвитку: людинi потрiбно передовсiм захистити свою особу й майно, а вже потiм думати про iншi, складнiшi ланки громадського життя. Саме тому у запорiзьких козакiв за такий злочин, як крадiжка, який у влаштованiй державi карається штрафом чи позбавлення свободи, призначалася смертна кара:''У них за едино путо или плеть вешают на дереве''. Звичай, замiсть писаних законiв, визначав як гарантiю твердого ладу в Запорiжжi й росiйський уряд: так, iмператриця Катерина II, придушуючи повстання гайдамакiв, указом вiд 12 липня 1768 рокувелiла ''поступать с ними по всей строгости запорожських огрядов''. Але при цьому не слiд ствержувати, що запорiзькi суддi, керуючись у своїй практицi включнр звичаєм, дозволяли собi сваволю чи тяганину: незначна чисельнiсть запорiзького товариства, його чисто народний устрiй i цiлковита доступнiсть кожного члена козацької громади до виших начальникiв, робили суд у Запорiжжi простим, швидким i справедливим у повному i точному розумiннi цих слiв. Сривжений i кривдник устно викладали перед суддями суть своєї справи,вислуховували їх устне рiшення й вiдразу припиняли свої чвари й непорозумiння, до тогож перед суддями всi були однаково рiвними - i простий козак i значний товариш. Акти судових козацьких справ, що дiйшли до нас, виявляють , що запорожцi визнавали: право першого займу, право договору мiж товаришами, право давностi володiнь, останне, зрештою, допускалось лише в мiзерних розмiрах, та й то в мiстах: воно стосувалось не орних земель та угiдь, якi були спiльною власнiстю козакiв, а невеликих городiв та садиб бiля будинкiв; визнавали звичай напучення злочинця облишити лихi справи й поводитися праведно, допускалися слiства ''по самiй справедливостi, зрiлим оком'' у будь-який час, крiм пiсних днiв першої седмицi; практикувалося попередне ув'язнення злочинцiв у вiйськову в'зницю чи пушкарню й суворий суд або катування; врештi дозволялася порука всього вiйська й духовних осiб за злочинцiв, особливо якщо цi злочинцi попередньо виявляли себе з вигiдного для всього вiйська боку або були йому чомусь потрiбнi. Тi самi акти та свiдчення сучасникiв дають кiлька прикладiв цивiльного й кримiнального судочинства у запорiзьких козакiв. Зi злочинцi верховного судочинства найважливiшими вважалися справи з несправедливої грошової претензiї, несплаченого боргу, взаємних сварок, рiзноманiтних збиткiв та спашiв, справи про перевищення визначеної в Сiчi норми продажу товарiв.
Iз кримiнальних злочинiв найбiльшим вважалось убивство козаком товариша, побої, завданi козаком козаку у тверезому чи п`яному станi, крадiжка чогось козаком у товариша й переховування ним крадених речей:"особливо суворими були за велику крадiжку, за яку, при двох певних свiдках, карають насмерть".Зв"язок iз жiнкою i содомський грiх, з огляду на звичай, що забороняв сiчовим козакам одруження; кривда жiнки, коли козак "хнеславить жiнку, як не належить", бо такий злочин "до знеславлення усього Вiйська Запорiзького служить"; зухвалiсть щодо начальства, особливо щодо чиновних людей росiйського уряду; насильство в самому Запорiжжi або у християнських поселеннях, коли козак вiдбирав у товариша коня, худобу й майно; дезертирство, тобто самовiльне вiдлучення козака пiд рiзними приводами у степ пiд час походу проти неприятеля; гайдамацтво, тобто крадiжка коней, худоби та майна у мирних жителiв українських, польських i татарських або у купцiв та мандрiвникiв, що проїжджали запорiзькими степами; приведення у Сiч жiнки, не виключаючи матерi, сестри чи дочки; пияцтво пiд час походу на неприяте. Останнє завжди вважалося у козакiв кримiнальним злочином i тягло за собою найсуворiше покарання. Суворi закони, як зауважив Всеволод Коховський, пояснюються у Запорiжжi трьома причинами: по-перше, тим, що туди приходили люди сумнiвної моральностi; по-друге, тим, що вiйсько жило без жiнок i не зазнавало їх пом'якшуючого вплмву на звичаї; по-трете, тим, що козаки вели постiйню вiйну й тому для пiдтримання порядку у вiйську потребувало особливо суворих законiв. Суддями у запорiзьких козакiв була вся вiйськова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, вiйськовий осавул, довбих, паланковий полковник i часом весь Кiш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскiльки мав верховну владу над усiм вiйськом; рiшення суду Коша часом повiдомлялося осоьливим документом, в якому писалось:''За наказом пана кошового отамана такого-то, вiйськовий писар такий-то''. Вiйськовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, але не затвержував своїх визначень; вiйськовий писар часом викладав присуд старшини на радi; часом сповiщав засуджених, особливо якшо справа стосувалася осiб, котрi жили не в самiй Сiчi, а в паланках; вiйськовий осавул виконував роль слiдчого; виконавця вирокiв, полiцiйного чиновника; вiн розглядав на мiстi скарги, стежив за виконанням присудiв отамана й усього Коша, збройно переслiдував розбiйникiв, злодiїв i грабiжникiв; вiйськовий довбиш був помiчником осавула й приставом при екзекуцiях, тим, кого в Захiднiй Європi звали ''Prevot''; вiн прилюдно зачитував присуди старшини й усього вiйська на мiсцi страти чи на вiйськовiй радi; курiннi отамани, якi досить часто виконували серед козакiв роль суддi, у власних куреннях мали таку силу, що могли розглядати суперечки сторiн i тiлесно карати за якiсь провини; врештi, паланковий полковник зi своїми помiчниками - писарем та осавулом, який жив далеко вiд Сiчi, вiдав прикордонними роз'їздами й керував козаками, що сидiли в степу в окремих хуторах i слободах, у багатьох випадках, за вiдсутностi сiчової старшини, виконував також i роль суддi у своїх володiннях. З покарань застосовувалися: прив`язування до гармати на площi за зневагу начальства й особливо за грошовий борг: якщо козак заборгує козаковi й не захоче чи не зможе сплатити йому борг, винного приковують ланцюгами до гармати й залишають до того часу, поки або вiн сам не заплатить свого боргу, або хтось iнший не поручиться за нього; подiбний спосiб покараня, але тiльки не злодiйство, iснував у татар, тож можна припускати, що козаки запозичили його у мусульманських сусiдiв; шмаганя нагаєм пiд шибеницею за злодiйство й гайдамацтво; "були самi великими злодiями з погляду стороннього, вони жорстоко карають тих, хто й найменшу рiч украде у свого товариша; пошкодження членiв "изломлениєм одной ноги на сходке" за поранення ножем у п`яному станi; "за большiя вины переламливали руку и ногу"; розграбування майна за самовiльне перевищення такси - встановленої у Сiчi норми продажу товарiв, харчiв i напоїв; заслання у Сибiр, яке, зрештою, стало застосовуватися лише в останнiй час iсторичного iснування запорiзьких козакiв, за iмператрицi Катерини III; перекази столiтнiх дiдiв вказують також на покарання рiзками, але документiв про це немає, тому слiд вважати, що таке покарання допускалося лише як поодиноке явище, мало спiввiдносне з честю запорiзького "лицаря"; нарештi, при взаємнiй сварцi, за переказами, допускалася й дуель. Страти, як i покарання, у запорiзьких козакiв призначалися рiзнi, залежно вiд злочину, вчиненого тiєю чи iншою особою. Найстрашнiшою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша – вбивцю клали живим у труну разом з убитим i обох закопували в землю. Зрештою, якщо вбивця був хорошим воїном i добрим козаком, його звiльняли вiд цiєї страшної страти, замiнюючи її штрафом. Але найпопулярнiшою стратою у запорiзьких козакiв було забивання киями бiля ганебного стовпа: до цього засуджували осiб, що вчинили крадiжку або сховали украденi речi, дозволяли собi перелюбство, содомський грiх, побої, насильство, дезертирство. Ганебний стовп стояв на сiчовiй площi бiля дзвiницi, бiля нього завжди лежала в`язка сухих дубових палиць з голiвками на кiнцях, званих киями й схожих на палицi, що їх прив"язують до цiпа. Киї замiнювали запорозцям великоруськi батоги. Якщо один козак украде в iншого якусь дрiбницю, чи то в самiй Сiчi, чи поза нею, а потiм його викриють, то його приводили на площу, приковували до ганебного стовпа i тримали звичайно протягом трьох днiв, а часом i бiльше, поки вiн не сплатить грошей за вкрадену рiч. Протягом цього часу повз злочинця проходять товаришi, причому однi мовчки дивляться на прив`язаного; iншi, напившись, лають i б`ють його; третi пропонують йому грошей; четвертi, прихопивши з собою горiлки й калачiв, поять i годують його, й хоча злочинцевi не хотiлося нi їсти, нi пити, вiн усе-таки мусив це робити. "Пий, скурвий сину, злодiю! Як не будеш пити, то будемо тебе, скурвого сина, бити!" - кричали козаки. Але коли злочинець вип`є, то козаки, що причепилися до нього, кажуть:"Тепер же, брате, дай-но ми тебе трохи попоб`ємо". Даремно тодi злочинець буде благати про помилування; на всi його прохання козаки вперто вiдповiдають:"За те ми тебе, скурвий сину, й горiлкою поїли, що нам тебе треба попобити". Пiсля цього вони завдавали кiлькох ударiв прив`язаному до стовпа й iшли; за ним з`являлися iншi. В такому положеннiзлочинець залишався добу, а то й п`ять пiдряд, на розсуд суддiв. Але звичайно бувало так, що вже за одну добу злочинця вбивали насмерть, пiсля чого його майно вiдбирали на вiйсько; траплялося, зрештою, що декотрi зi злочинцiв не лише залишалися жити, а й отримували вiд своїх п`яних товаришiв грошi. Iнодi покаранням киями замiняли смертну кару: в такому разi у покараного вiдбирали худобуй рухоме майно, причому одну чпстину худоби вiддавали на вiйсько, другу -паланковому старшинi, третю частину i все рухоме майно винного - його дружинiй дiтям, якщро вiн був жонатим. Крiм ганебного стовпа у запорiзьких козакiв використовували шибеницю й залiзний гак: до них засуджували за "велику" або неодноразову крадiжку. Шибеницi ставили в рiзних мiсцях запорiзьких вольностей над великими дорогами чи шляхами; вони мали вигляд двох стовпiв з поперечкою нагорi i з мотузяним сильцем або петлею на перекладинi. Щоб виконати страту, злочинця садовили верхи на коня, пiдводили пiд шибеницю, накидали на його шию петлю, швидко вiдганяли коня, i злочинець лишався висiти в петлi. Переказують, що вiд шибеницi, за козацьким звичаєм, можна було врятувати, коли якась дiвчина виявляла бажання вийти за злочинця замiж; якщо цей переказ вiрний, то цей звичай допускався, очевидно, з погляду на постiйне прагнення запорожцiв всiляко збiльшити свою чисельнiсть за iснуючого парубоцтва сiчовикiв, але за звичного родинного життя у паланковиз козакiв. Щодо цього очевидцi наводять такий випадок. Одного разу вели якогосьзлочинця на страту; назустрiч йому вийшла дiвчина пiд бiлим покривалом i виявила бажання вийти за нього замiж. Злочинець, наблизившись до дiвчини, почав просити її зняти з обличчя покривку. Дiвчина зняла. Тодi злочинець, побачивши перед собою потворуЕ подзьобану вiспою, привселюдно заявив:"Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, лiпше на шибеницi дати дубу!" Залiзний гак (вiд нiмецького Haken) - та сама шибениця, але з замiною петлi мотузкою iз гострим залiзним гаком на кiнцi. Злочинця, засудженого на гак, пiдводили до шибеницi, застромляли пiд ребра гострий гак i залишали його так висiти до того часу, поки його тiло не розкладалося й не розсипалися кiстки, на пострах злодiям i злочинцям; зняти труп iз шибеницi не дозволялось нiкому пiд загрозою смертної кари. Залiзним гаком користувалися поляки i, звичайно вiд них його перейняли й запорiзькi козаки. Вийнятковою мiрою покарання було вiдрубування голови i аджання на кiл.Iсторiї козаччини були вiдомi випадки застосування першого виду покарання запорожцями ,проте їх було дуже мало.Один з них можна навести для прикладу: Кошовий отаман Iван Гусак наказав вiдрубати голови козаку Матвiївцю i його товаришу Остаповi .Першому вiдрубали голову одразу ,а другому кат кiлька разiв вдаряв по шиї сокирою,але так i не змiг. Гостра паля або гострий кiл - це високий дерев`ний стовп iз залiзною шпицею нагорi; для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, кiлька чоловiк пiднiмали його по круглiй драбинi й садовили на кiл; гострий кiнець кола протикав усi нутрощi людини й виходив серед хребцiв нв спинi.Саме так за наказом царя було прилюдно страчено запорожця , який привiз листи,що вiддiслав гетьман Скоро Зрештою, запорожцi рiдко застосовували таку страту, i про її побутування розповiдають лише перекази старезних дiдiв; зате поляки дуже часто практикували цю страту для залякування козакiв: запорожцi називали смерть на гострiй палi "стовповою" смертю. "Так умер покiйний мiй батько, так i я умру потомственною стовповою смертю". Народнi перекази розповiдають, що коли поляки пiдносили на кiл запорожцiв, то вони, сидячи на них, знущалися над ляхами, просячи у них протягнути люльку й потiм, покуривши, оглядали своїх лютих ворогiв каламутними очима, плювали їм "межи-очi", проклинали католицьку вiру й спокiйно вмирали "стовповою смертю". Гостра паля практикувалася у полякiв i татар, вiд котрих, мабуть, i була запозичена запорожцями. Для виконання усiх перелiчених страт у запорiзьких козакiв узагалi не iснували ката; коли була потреба стратити якогось злочинця, то його наказували стратити злочинцевi; якщо ж на той час був лише один злочинець, то його залишали у в`зницi до того часу, поки не з`являвся другий; тодi новий злочинець страчував старшого. Як згадувалося вище, основним джерелом права у запорожцiв був правовiй звичай. I саме на його основi регулювалiсь судова сiтема i судочинство,правове станови ще окемих станiв i груп населення,тощо. Найпоширiшою в адмiнiстративних i судових органах при розв"язаннi конкретних питань вважалась формула "за попереднiми правилами i звичаями". Звичаї булинадзвичайно авторитетними.Вводилося навiть нове поняття-"козацьке право", пiд яким розумiлася сукупнiсть норм звiчаєвого праващо виникло у Запорозькiй Сiчi, а згодом-сукупнiсть доповнених i розширених гетьманською владою i в практицi судової дiяльностi вiйськово-адмiнiстративних органiв. Чiльне мiсце серед джерел права посiдали унiверсали.Їх видивали гетьмани, а iнодi i полковники.Вони мали характер пiсьмового розпорядження адмiрiстративно-полiтичного акту. Гетьманськi унiверсали-основне джерело,з допомогою якого затверджувались змiни у суспiльрому ладi,правовому становищi окремих станiв.Тiльки за допомогою унiверсалiв гетьмана регулювався i затверджувався процес становленя окремих елементiв української державностi.Визнання попереднiх прав означало збереження основних iнститутiв кримiнального процесуального та iнших галузей права. Зокрема у кримiнальному правi спостерiгається складний i суперечливий прцес. Припинили дiю правовi норми,що встановлювали суворi покарання за злочини проти королiвської влади i польсько-литовського магнатсьло-шляхетського по рядку управлiння,а також проти католицької церкви. Тому система i види злочинiв,мета i види покарань були спрощеними. Встановлювалися суворi покарання за вiдмову надати допомогу у битвах,невиконання вимог вiйськово-старшинської адмiнiстрацiї,непокору чи нанесення шкоди козацькiй старшинi,духовенству.
