Політичні норми, з одного боку, регламентують необхідну поведінку суб'єктів у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації А з іншого –– є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ. Крім цього, політичні норми передбачають політичну відповідальність суб'єктів політики за їх порушення. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона настає не тільки за протиправні дії, а й за політичний недогляд, необачність, нерішучість і т. ін. Політичними санкціями є осуд, позбавлення довіри, припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання, заборона діяльності політичної партії, відмова в реєстрації, попередження тощо.
Істотний вплив на політичну систему країни справляють звичаї і традиції її політичного життя. Звичай — це правило, що склалося на основі постійного, одноманітного повторення даних фактичних відносин. Звичаї і норми, що передаються від покоління до покоління, є традиціями. Хоча політичні звичаї не є формалізованими і не мають юридичного значення, вони можуть справляти значний вплив на реальні дії політичних інститутів.
Політична система суспільства є неперервно функціонуючим соціальним утворенням. Складний і багатоплановий характер її не може бути розкритий без з'ясування основних форм і напрямів діяльності, способів і засобів впливу на суспільно-політичне життя. Конкретне вираження і вияв функціональна підсистема політичної системи знаходить у політичному процесі й політичному режимі.
Політичні відносини, тобто врегульовані політичними нормами стосунки між суб'єктами політики, у процесі яких ці суб'єкти набувають і реалізують права і обов'язки. Політичні відносини включають, насамперед, реалізацію політичних функцій, що є основним напрямом діяльності суб'єктів політики. Функції політичної, як і будь-якої іншої, системи не зводяться до простої суми функцій її компонентів. Держава, партії та інші інститути виконують притаманні їм функції. Сама ж політична система має власні функції, які можуть диференціюватись і деталізуватись у діяльності її підсистем та їх елементів. Усі функції .системи тісно пов'язані між собою і певною мірою накладаються одна на одну. До таких функцій належать:
а) політичне ціле визначення.
Ціль виступає як передбачуваний майбутній стан, до якого свідомо прагнуть люди та їхні організації. Політичне цілевизначення означає передусім визначення власне політичних цілей, які стосуються ;зміцнення влади, політичних інститутів, розвитку демократії, соціальних відносин тощо. Воно включає і встановлення загальних цілей розвитку інших сфер суспільного життя — економічної, соціальної, духовної тощо. Закріплення цілей у політичних документах партій, конституціях і законах означає надання їм загального характеру. Політичне цілевизначення передбачає і ранжування цілей залежно від їхньої природи та реальних можливостей здійснення на стратегічні й тактичні, а також визначення пріоритетів у досягненні різних цілей.
б) владнополітична інтеграція суспільства;
Для забезпечення цілісності та єдності суспільства, стабільності політичної системи необхідно, щоб вона, враховуючи інтереси всіх учасників суспільного життя та суперечності, які між ними виникають, намагалася найоптимальніше узгодити інтереси, координувала зусилля наявних у суспільстві соціальних спільностей та їхніх організацій. Політична система покликана інтегрувати різноманітні суспільні інтереси і таким чином забезпечити цілісність і єдність суспільства, його мобілізацію на досягнення суспільно значущих цілей.
в) регулювання соціально-політичної діяльності, забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси.
Ця функція пов'язана з потребами впорядкування й регламентації політичної поведінки та політичних відносин і полягає в утвердженні таких способів поведінки і діяльності індивідів, груп, організацій, форм їхніх взаємовідносин, які забезпечували б дотримання спільних інтересів і стійкість суспільних відносин. Здійснюється це на базі політичних норм, які впроваджують ідеали і цінності, стимули і мотиви суспільної поведінки, покликані допомогти уникненню й подоланню конфліктів та утвердженню прийнятних суспільних порядків. Регулятивна функція політичної системи виявляється не лише у створенні особливої підсистеми політичних норм, а й у виробленні таких стереотипів поведінки, слідування яким визнається еталоном суспільно прийнятної і розумної поведінки.
г ) легітимізація (приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних і правових норм).
д) мобілізаційна функція (забезпечує максимальне використання ресурсів суспільства відповідно до цілей і потреб суспільного розвитку).
Результатом здійснення зазначених функцій є політичний процес і політичний режим. Політичний процес — це сукупна діяльність усіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, функціонування або зміну політичної системи суспільства.Основними формами прояву політичного процесу є прийняття і виконання політичних рішень, організація і здійснення контролю за діяльністю та розвитком політичної системи в цілому та її елементів. Під політичним режимом розуміють політичну обстановку в суспільстві, що реально складається і характеризується мірою участі народу, націй, соціальних прошарків і груп, громадян у політичних відносинах, методами здійснення політичної влади.
До числа елементів політичної системи суспільства належать також політична свідомість і політична культура. Вони складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.
Політична свідомість — це рівень знання та оцінка особою існуючого політичного буття, які реально впливають на вибір нею варіанта поведінки відповідно до індивідуальних і суспільних політичних інтересів.
Політична психологія — це узагальнена система почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей щодо стану та перспектив розвитку політичного життя суспільства.
Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів держави, соціальних прошарків і груп, усього населення країни на політичну організацію суспільства, форму держави, відносини між різними політичними суб'єктами, їх роль у житті суспільства, відносини з іншими державами і націями. Складниками політичної ідеології є відповідні ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.
Політична культура — це рівень втілення в реальну поведінку суб'єктів політики принципів і норм, що регламентують політичні відносини в суспільстві. Політична культура, у тому числі й політична свідомість, відіграє надзвичайно важливу роль y функціонуванні політичної системи.
Комунікативна підсистема, політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв’язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї підсистеми входять як формалізовані відносини, що ґрунтуються на нормах права і регулюються ними, так і ті неформальні зв'язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті.
Залежно від суб'єктного складу політичні відносини поділяються на три основних групи. Передусім це відносини між соціальними спільностями суспільними класами, соціальними верствами, групами, націями, народностями тощо. Міжкласові, внутрікласові й міжнаціональні відносини складають соціальну основу політичної системи і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їхніх взаємовідносинах. Другу групу складають відносини, однією з сторін яких є політична організація. Ці так звані вертикальні відносини складаються у процесі здійснення політичної влади, впливу органів керівництва та управління на соціально-економічні, політичні й культурні процеси. Вони також мають важливе значення для характеристики сутності і функцій політичної системи, методів здійснення політичної влади. До третьої групи політичних відносин входять ті відносини, які складаються між політичними організаціями та установами — державою, партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування тощо як усередині них, так і між ними.
Органічні взаємозв'язки між компонентами та елементами політичної системи називають системоутворюючими зв'язками. Комунікативна підсистема містить й інші взаємодії, ,важливе значення серед яких мають ті, що складаються між політичною системою та іншими системами — економічною, соціальною, культурною, екологічною тощо.
На основі викладеного можна дійти висновку про те, що у найзагальнішому вигляді політична система суспільства — це система матеріальних і нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.
Політична система України характеризується такими основними ознаками й особливостями:
а) Україна проголошується демократичною, правовою, соціальною державою;
б) вся повнота влади належить народові;
в) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;
г) в Україні проголошено принцип верховенства права;
ґ) суспільне жил і базується на засадах політичного, економічного й ідеологічного плюралізму;
д) визнаються пріоритетними загальнолюдські цінності, права і свободи людини та громадянина;
є) держава відповідає перед людиною і суспільством за свою діяльність.
2. Правове регулювання політичної діяльності
Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право –– через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.
Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Правове регулювання має ряд ознак:
1. правове регулювання є різновидом соціального регулювання;
2. за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;
3. правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;
4. правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;
5. правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;
6. правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.
Правове регулювання у сфері політичних відносин включає відносини всередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки влади –– законодавчу, виконавчу і судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування –– підкорення).
Урегульованість правом політичної діяльності відбувається через впровадження основних напрямків правового регулювання. Пріоритетним напрямком правового регулювання у політичні й сфері в Україні є сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди. Правове регулювання здійснюється за допомогою трьох прийомів (способів): дозволяння, зобов’язування, заборона.
Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в основному в галузях, які і належать до приватного права.
