Рада депутатських груп і фракцій збирається на засідання за власною ініціативою або за пропозицією Президії Верховної Ради АРК, Голови Верховної Ради АРК, його заступників. Засідання цієї ради проводяться відкрито і гласно. За необхідності рада депутатських груп і фракцій приймає рішення про проведення закритого засідання.
Рада депутатських груп і фракцій приймає рішення рекомендаційного характеру. Вона може приймати рішення, якщо на її засіданні є присутніми не менше 2/3 її складу. Під час прийняття рішень кожна депутатська група, фракція має кількість голосів, пропорційну числу членів депутатської групи, фракції, виходячи з норми 10 депутатів – 1 голос. Рішення приймаються більшістю голосів від фактичного числа зареєстрованих депутатських груп, фракцій.
За необхідності засідання ради депутатських груп і фракцій протоколюються. Протокол підписується всіма головами депутатських груп і фракцій, що взяли участь у засіданні. Рекомендації ради підписуються головами всіх депутатських груп і фракцій або особами, що їх заміняють.
Для проведення засідань депутатських груп, фракцій Управління справами Верховної Ради АРК надає депутатським групам, фракціям відповідні приміщення, закріплені за ними. За письмовим зверненням голови депутатської групи або фракції Секретаріат Верховної Ради АРК поширює серед депутатів надані офіційні документи і матеріали від депутатської групи, фракції, а також надає іншу допомогу в здійсненні депутатською групою, фракцією передбачених законодавством функцій у Верховній Раді АРК.
2. Надати характеристику основних принципів побудови та розвитку української держави
Під час глибоких соціальних і політичних зрушень останнього десятиріччя посилився потяг усіх народів колишнього Союзу РСР до незалежності і розбудови власної держави. Втіленням державотворчих пошуків українського народу стало прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України і наступне його підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. На політичній карті світу з’явилася нова суверенна держава – Україна.
Перший розділ Конституції України (далі КУ) називається «Загальні засади» і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.
Стаття 1 КУ проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо. Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі й у межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.
Стаття 2 КУ проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Спроби як внутрішніх, так і зовнішніх сил вивести будь-яку частину території України з-під її суверенітету мають розцінюватися як замах на цілісність і недоторканість нашої держави.
В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визнається лише народ. Важливою гарантією повновладдя народу є конституційно закріплене виключно за ним право визначати і змінювати в Україні конституційний лад. Це означає, що лише з волі народу, виявленої під час проведення всеукраїнського референдуму, можлива зміна орієнтирів суспільного розвитку, спрямованості, вихідних принципів організації та функціонування механізму держави тощо.
Державні символи і столиця є невід’ємними атрибутами будь-якої суверенної держави.
Державні символи – це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені і певного історичного або ідеологічного змісту. КУ встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. У деяких країнах є й інші державні символи – державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави – це короткий вислів, у якому дістають вияв її найвищі цінності.
Столицею України, тобто її адміністративно-політичним центром і місцем перебування загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.
Відповідно до ст. 6 КУ державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як свідчить історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством. Треба зазначити, що необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних тримань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади.
Говорячи про конституційне визначення і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що йдеться про право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але у порядку й у межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення. Отже, органи місцевого самоврядування – це не частина системи органів держави, а форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.
КУ (ч. 2 ст. 6) встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади можуть здійснювати свої повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, передбачені КУ та законами України. Це означає, що органи держави:
а) можуть вирішувати лише ті питання, які КУ і законами прямо віднесені до їхньої компетенції;
б) не можуть перевищувати повноважень, якими вони наділені КУ та поточним законодавством України;
в) можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності з процедурою, встановленою КУ або поточними законами для вирішення конкретних питань.
У статтях 8, 9, 19 КУ закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:
1) верховенство права. Воно передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо.
2) найвища юридична сила КУ. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі КУ і відповідати їй.
3) визнання положень КУ нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо. Статтею 8 КУ гарантується судовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КУ.
4) визнання міжнародних договорів після їх ратифікації частиною законодавства України. Цей принцип передбачає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними правовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих Верховною Радою України.
5) недопустимість примусу робити те, що не передбачено законодавством. Недопустимо примушувати вчиняти дії, які не заборонені законом і спрямовані на досягнення якихось позитивних результатів, якщо закон прямо не вимагає їх вчинення.
6) неприпустимість невідповідності міжнародних договорів положенням КУ. Згідно зі ст. 9 приєднання нашої держави до тієї чи іншої міжнародної угоди можливе лише після внесення відповідних змін до тексту її Основного Закону.
7) функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУ та законами України. Це означає, що зазначені суб’єкти: можуть вирішувати лише ті питання, які УК і законом прямо віднесені до їх компетенції; не вправі перевищувати повноважень, наданим їм КУ і законом; можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності до процедури, встановленою КУ чи законом для вирішення конкретних питань.
Норми, які містяться у статтях 10, 11, 12 КУ, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Перш за все, вони спрямовують державну діяльність на сприяння консолідації та розвиткові не тільки української нації, її історичної свідомості та культури, а й розвиткові культурної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Закріплюючи державний статус української мови, КУ гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин, що проживають в Україні. Слід зазначити, що вказані конституційні положення ґрунтуються на положеннях відповідних міжнародно-правових актів.
Основні засади економічних відносин в Україні у статтях 13, 14, 16 КУ. Саме ними визначено об’єкти, які є власністю українського народу, від імені якого права власника щодо цих об’єктів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До таких об’єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Водночас землю проголошено основним національним багатством.
КУ гарантовано забезпечення державою екологічної безпеки і рівноваги, вжиття всіх необхідних заходів до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Стаття 15 КУ гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Політична багатоманітність означає, насамперед, реальну можливість створення і діяльності різних об’єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо).
Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку збоку держави.
Ідеологічну багатоманітність треба розуміти як реальне право різних суб’єктів безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації.
Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою будь-якої ідеології як обов’язкової. Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена КУ і законом України.
У першому розділі КУ закріплено засади національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави.
Під національною безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. Заборонено створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Стаття 18 КУ закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загально визнаними принципами і нормами міжнародного права.
Практична частина
Сільський голова своїм розпорядженням звільнив з посади директора сільської школи та призначив нового. Прокоментувати це рішення сільського голови з точки зору законності.
