Державне фінансування політичних партій в європейських країнах
Курсова робота
З конституційного права зарубіжних держав
На тему: «Державне фінансування політичних партій в європейських країнах»
План
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах
1.1 Поняття державного фінансування політичних партій
1.2 Види державного фінансування політичних партій
1.3 Правове регулювання державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах
Розділ ІІ. Особливості державного фінансування політичних партій в окремих європейських країнах
2.1 Державне фінансування політичних партій в Італії
2.2 Державне фінансування політичних партій у Франції
2.3 Державне фінансування політичних партій у Німеччині
2.4 Державне фінансування політичних партій в Іспанії
2.5 Державне фінансування політичних партій у Бельгії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Політичне життя будь якого суспільства неможливе без використання фінансових ресурсів. Без грошей у демократичному суспільстві політичні партії не змогли б організуватися, політики – спілкуватися з широким загалом, неможливо було б проводити і виборчі кампанії. Фінансування політичної діяльності, зокрема, з держбюджету, можна вважати життєвою необхідністю.
Фінансування політичної діяльності у більшості демократичних країн так само, як і в Україні, не є без проблемним, воно пов’язано з багатьма чинниками, зокрема, з морально-етичними. Позаяк такі країни ще не пройшли випробування демократією і не навчились прозоро і чесно розпоряджатися капіталами.
Підтримка з боку держави політичних партій – головна тенденція розвитку сучасного європейського парламентаризму. Держфінансування починає активно застосовуватись з середини 50-х років і одержує особливо широке поширення в останні два десятиліття. Впровадження державного фінансування політичних партій в країнах Європи було обумовлено перш за все необхідністю обмеження впливу приватних осіб (небезпека лобіювання інтересів тієї чи іншої групи капіталу) та іноземних організацій (що неприпустимо з огляду на національну безпеку країни) на партійну діяльність.
Важливою проичиною державного фінансування політичних партій також є те, що воно необхідне для того, щоб унеможливити політичну корупцію, оскільки загальновідомо, що реалізація різнопланових цілей та завдань, які стоять перед сучасними партіями, вимагає суттєвих капіталів. Саме тому питання про джерела фінансування партій, які висувають і підтримують кандидатів на виборах, виступає на перший план. Без сумніву, воно посідає і перше місце у процесі правової регламентації партійної діяльності.
Розділ І. Загальна характеристика державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах
1.1 Поняття державного фінансування політичних партій
Для того, щоб політичні партії у зарубіжних країнах могли виконувати свої функції, тобто вести боротьбу за владу, брати участь у виборах, пропагувати свою ідеологію тощо їм необхідні власні фінансові ресурси. Існують різні шляхи формування фондів політичних партій і відповідно різні види фінансування політичних партій в зарубіжних країнах. Так фінансування діяльності партій в основному здійснюється за рахунок членських внесків, пожертв, доходів від господарської діяльності партій та державного фінансування. Державна допомога партіям проявляється у наданні пільг, позбавленні від податків, субсидіюванні тощо.
Державне фінансування політичних партій означає фінансування їх діяльності із державного бюджету. У багатьох країнах, таких як наприклад Німеччина, Італія, Швеція застосовується така практика. Це обумовлено тим, що вважається, що партія, виконуючи конституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, а тому має право на одержання державних дотацій. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідною у сучасних умовах, коли активна участь у політичному житті, крім того, вимагає дедалі більших матеріальних витрат, які не покриваються ні власними коштами партії, ні добровільними приватними пожертвами.
1.2 Види державного фінансування політичних партій
В науці та у практиці існує декілька критеріїв класифікації державного фінансування політичних партій. Найбільш важливим з нашої точки зору є поділ державного фінансування партій на пряме і непряме; цільове і нецільове; загальне та спеціальне.
Коли фінансова допомога надається політичній партії безпосередньо із державного бюджету у грошовій формі таку форму державного фінансування називають прямим держфінансуванням. В межах прямого фінансування існують два провідних підходи до надання фінансової допомоги політичним партіям. Фінансова допомога з боку держави може надаватись політичним партіям щорічно на регулярній основі для підтримки повсякденної, або статутної діяльності партії. Інший напрямок прямого державного фінансування стосується відшкодування витрат партій під час проведення виборчої кампанії.
Існують такі обов’язкові вимоги до фінансування політичних партій у європейських країнах:
1. Держава в обов'язковому порядку фінансує діяльність тих партій, що беруть участь у передвиборному процесі, однак не обов’язково фінансує їхню статутну діяльність;
2. Вирішальне значення у визначенні розмірів державних субсидій має ступінь впливу партій на електорат (наприклад, завдяки кількості голосів на виборах).
Таким чином, в європейських країнах склалися наступні варіанти прямого державного фінансування статутної діяльності політичних партій:
1) фінансуються тільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються між ними пропорційно до числа отриманих мандатів. Прикладом такої системи може виступити Польща.
2) державні субсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів. Таким чином, державне фінансування одержують ті партії, які або подолали необхідний прохідний бар’єр, або отримали необхідну згідно діючим в країні нормам кількість голосів (Бельгія, Словаччина та ін.). Цікавим в даному випадку є приклад Швеції, де пряме фінансування існує у формі грантів. Задля отримання фіксованої суми гранту (640 тис.дол. США згідно закону від 12.12.1996 р.) партіям необхідно або отримати не менше 2,5 % голосів протягом двох останніх виборів, або просто одержати більше 4 % голосів на останніх виборах;
3) державні субсидії на поточну діяльність політичних партій, представлених у парламенті, розподіляються пропорційно як до чисельності мандатів, отриманих партіями, так і кількості отриманих голосів. Так, в Іспанії для визначення розміру субсидій бюджетний депозит розподіляється на три рівні частини. Одна з них розподіляється між політичними партіями пропорційно кількості мандатів, отриманих кожною політичною партією на останніх виборах, а дві останні – пропорційно кількості отриманих голосів. При цьому не враховуються голоси у тих виборчих округах, у яких партія одержала менше 3% голосів (виборчий бар’єр).
4) фінансується статутна діяльність всіх політичних партій, що взяли участь у виборах, незалежно від представленості у парламенті (приклади: Греція, Франція, Німеччина)
Що стосується відшкодування витрат, пов’язаних із участю партій у виборах, то у переважній більшості європейських країн (і в тому числі в Україні) на покриття витрат, пов’язаних із передвиборчою агітацією тощо, можуть сподіватися лише ті сили, які потрапили у парламент. Втім, існують також більш складні приклади Фінансова допомога з боку державних фондів може надаватись або кожній партії, або ж вона залежить від визначених умов. До методів умовної фінансової допомоги, або непрямого державного фінансування належать: а) надання безкоштовного ефірного часу; б) звільнення від податків на пожертвування на політичні цілі; в) податкові пільги (метод, який відповідає інтересам партій, чиї прихильники представляють бідні прошарки населення). Серед найбільш поширених видів непрямого державного фінансування є надання безкоштовного ефірного часу. У країнах Європи склалося декілька підходів до розподілу безкоштовного ефірного часу, наприклад у Бельгії вільний доступ до державних телевізійних мереж надається пропорційно впливу і силі кожної партійної групи на рівні Європейського Союзу. У Греції час розподіляється між політичними партіями, виходячи з розміру партії в колишньому парламенті. В Іспанії формула «ефірної присутності» політичних сил полягає в наступному: а) 10 хвилин надається для партій, чи федерацій коаліцій, що не приймали чи участі не мали представництва в попередніх виборах; б) 15 хвилин виділяється тим партіям, що одержали до 5 відсотків голосів на попередніх виборах; в) 30 хвилин надається тим партіям, що одержали від 5 до 20 відсотків; г) 45 хвилин приділяється тим партіям, які одержали не менш 20 відсотків. Так, у Нідерландах розподіл ефірного часу здійснюється на основі компромісу між принципом рівності і принципом пріоритетності великих партій, що визначається кількістю місць, що обираються на даних виборах. До проведення виборів Комісаріат із засобів масової інформації може надати додатковий час політичним чи партіям групам, що представили список кандидатів. У Великій Британії комітет формується з представників органів по телебаченню і радіомовленню та представників політичних партій. Комітет намагається погодити питання розподілу ефірного часу на справедливій основі.
Лише в деяких країнах світу здійснюється безкоштовне непряме відшкодування транспортних витрат, пов'язаних з перевезенням кандидатів під час виборчого періоду. Непряме фінансування поштових витрат, зв'язаних з виборами, здійснюється, наприклад, у Великій Британії. За шведськими законами, наприклад, тимчасово видаються газетам державні субсидії. Іншим методом непрямого державного фінансування, існуючого у деяких країнах, є надання партіям або кандидатам спеціальних податкових пільг. Обсяг зазначено виду непрямого фінансування дорівнює сумі, що могла б бути сплачена, без застосування відрахувань або знижок. До країн, у яких існують такі податкові пільги, відносяться Німеччина, Нідерланди і Велика Британія. У цих країнах встановлено обмеження на суму, що може бути утримана. В європейській практиці державного регулювання партійного фінансування значна увага також приділяється контролю за фінансуванням виборчих кампаній та їхній звітності.
Слід відмітити, що в законодавстві різних держав є ще такі види державного фінансування як цільове та нецільове. Нецільове — коли державні субсидії виділяються на діяльність політичних партій в основному організаційного характеру (проведення зборів, утримання апарата партії, оренда приміщень та ін.). В свою чергу зазначене фінансування поділяється на кілька підвидів:
1) фінансуються тільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються між ними пропорційно числу мандатів (Болгарія) чи у рівних сумах на кожен мандат (Данія, Фінляндія). 2) фінансуються теж політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів (Бельгія, Іспанія, Кіпр) 3)фінансуються всі політичні партії, що брали участь у виборах, незалежно від того, чи представлені вони в парламенті (Австрія, Греція, Франція, Чехія). Цільове ж фінансування — це субсидіювання окремих напрямів діяльності політичних партій: проведення виборчої кампанії, діяльності парламентських фракцій, субсидії партійній пресі, молодіжним організаціям, створеним партією. Цільове і нецільове фінансування політичних партій передбачається в держбюджеті окремим рядком.
Страницы: 1, 2
