Крім того існує також поділ державного фінансування політичних партій на загальне та спеціальне. Існує три основні системи загального державного фінансування. За першою з них фінансуються лише політичні партії, представлені в парламенті. Субсидії ж розподіляються між ними залежно від кількості отриманих мандатів (Болгарія, Данія, Фінляндія). Друга система відрізняється від першої тим, що розподіл субсидій залежить не від кількості отриманих мандатів, а від кількості голосів, поданих виборцями на підтримку партії (Бельгія, іспанія, Кіпр). Третя система загального державного фінансування - фінансуються всі політичні партії, які взяли участь у виборах і відповідають певним вимогам, незалежно від їх представленості у парламенті (Австрія, Греція, ФРН, Франція, Чехія, Швеція). Критерій представленості політичних партій у парламенті використовується і за спеціального фінансування. Одним з видів такого фінансування є часткове відшкодування витрат партій на виборчу кампанію. Важливим видом спеціального державного фінансування є надання субсидій парламентським фракціям. При цьому субсидії розподіляються знову ж таки відповідно до критерію представленості. Наприклад, у Бельгії - за кількістю мандатів, в іспанії, ФРН, Великобританії - за кількістю місць і голосів, отриманих на останніх виборах. Характерно, що невеликі і опозиційні фракції отримують більше фінансування на один мандат, ніж великі фракції, в тому числі ті, що сформували більшість. Поряд з розглянутими видами спеціального державного фінансування, в деяких країнах існують і інші його види: субсидії партійній пресі (Швеція), дослідницьким інститутам, що створюються партіями (Нідерланди), молодіжним організаціям, що примикають до партій (Австрія, Нідерланди, ФРН, Швеція). Формально такі субсидії не розглядаються як пряме фінансування партій, яке іноді вважається недоцільним з певних причин.
1.3 Правове регулювання державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах
Правовою основою державного фінансування політичних партій у зарубіжних державах стало конституційне визнання політичних партій найважливішим інструментом громадянського суспільства, яке грає зростаючу роль в організації і здійсненні державної влади. Таке визнання покладає на державу обов'язок сприяти політичним партіям у найбільш ефективному здійсненні їхніх функцій. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідної в умовах, коли активна участь у політичному житті і, насамперед, у виборчому процесі, вимагає великих матеріальних витрат, на які не вистачає ані власних фінансових коштів партій, ані добровільних пожертвувань (або членських внесків). У Конституціях та спеціальних законах про політичні партії зарубіжних держав визначаються такі основні питання, пов’язані із фінансуванням політичних партій: види фінансових джерел шляхом диференціації їх за типами партійної діяльності. Так само визначаються умови отримання партіями грошей із конкретних джерел, порядок їх використання. Слід зазначити, що при цьому встановлюються різного роду обмеження, зокрема, ліміти пожертв та дотацій, витрат тощо. Невиконання партіями цих вимог є правопорушенням та тягне за собою застосування різного роду санкцій, аж до розпуску політичної партії. Відповідно до загальних правил сучасне законодавство визначає три групи фінансових джерел: власні фінанси політичних партій, приватне фінансування, державне фінансування. Співвідношення між цими групами в окремих країнах, як і конкретна регламентація тих або інших джерел, досить різні. Таким чином головною тенденцією розвитку сучасного законодавства про політичні партії є визнання пріорітетності державного фінансування політичних партій.
Розділ ІІ. Особливості державного фінансування політичних партій в окремих зарубіжних країнах
2.1 Державне фінансування політичних партій в Італії
Фінансування політичних партій в Італії виділяється згідно з відсотковим співвідношенням місць, отриманих партіями, за які віддано більше 4 % дійсних голосів або які мали не менше 1 кандидата від одномандатного виборчого округу при мінімумі у 3 % на національному рівні. Частина дотацій розподіляється порівну між усіма партіями у парламенті. Виділяються спеціальні кошти для парламентських партійних фракцій. Фінансування здійснюється партіям, що надають список кандидатів більш, ніж у 2/3 виборчих округів й набрали не менш, ніж 300000 голосів або 2 % від загальної кількості голосів. Державне фінансування політичних партій в Італії застосовується як пряме, так і непряме. Що стосується непрямого фінансування, то це лише надання ефірного часу на радіо, телебаченні згідно вказівок парламентського комітету. В той же час не використовуються такі види непрямого фінансування як податкові пільги, а також публікації, поштові витрати, преса, плакати тощо.
2.2 Державне фінансування політичних партій у Франції
Умови надання державної підтримки: 1) отримання не менше 5% голосів виборців на виборах, 2) представленість партії у парламенті, 3) залучення новою партією протягом року не менше 1млн франків членських внесків від 10000 чоловік, 500 з яких повинні бути виборними представниками. Форма державної підтримки виражається у поверненні партії 50% максимального розміру витрат на виборчу кампанію (максимальний розмір витрат складає 250001 франків на кожного кандидата від партії), але не більше фактичної суми витрат. Застосовується також загальне нецільове фінансування. Обсяг державної підтримки залежить від кількості отриманих на виборах голосів і становить 2 млн. франків кожній партії. У Франції склалася досить налагоджена система державного контролю за фінансуванням виборчих кампаній. Цю систему очолює Національна комісія зі звітів про виборчу кампанію і політичне фінансування. Політичні партії зобов'язані представляти фінансові звіти в Національну комісію. Якщо цього не зроблено у зазначений термін, партія може позбавитися публічних субсидій. Фінансовий контроль на регіональному рівні здійснюється представниками Національної комісії, призначеними в різні департаменти. В їхні задачі входить здійснення моніторингу за фінансовими звітами і напрямок звітів, що не відповідають пропонованим вимогам, у відповідні суди.
2.3 Державне фінансування політичних партій в Німеччині
У Німеччині — країні з багатопартійною системою — державне фінансування політичних партій здійснюється через фінансування виборів, розміри якого залежать від результатів, отриманих партіями на земельних виборах, виборах до бундестагу, виборах до Європарламенту. У цій країні існує особлива система фінансування політичних партій за рахунок державних коштів: встановлено грошовий збір, що стягується з усіх громадян, які мають право голосу. Він стягується не лише при виборах до Бундестагу, але й при виборах до ландтагів і європейських організацій. Водночас закон зобов’язує політичні партії надавати звіти про походження їх фінансових ресурсів. Такі звіти публікуються, що дає можливість громадськості контролювати джерела фінансування партій.
Німецький закон про фінансування виборчих кампаній з 1950-х років був частиною широкого пакету фінансування політичних партій. Після об'єднання Німеччини 1990 року Східна Німеччина стала частиною ФРН, тож нині західнонімецький закон стосується всієї Німеччини. Чинну систему фінансування виборчих кампаній створено 1967 року водночас із вступом у силу Закону про політичні партії. Партійний закон забезпечує субсидування виборів до Бундестагу. Крім того, з 1979 року, - і до Європейського парламенту. На додачу, згідно принципів Федерації, федеральні землі компенсують витрати партій на вибори до земельних урядів.
Згідно порядку поточного федерального забезпечення відшкодування надається партіям, котрі проводять виборчу кампанію і вже набрали необхідні 0,5 відсотків голосів на другому етапі голосування, або здобули 10 відсотків голосів на першому етапі голосування на виборчому окрузі, якщо регіональний список партії не було підтримано в жодній Землі. Цей рівень занижено навмисно - аби заохотити малочисельні партії до участі у виборах.
Розподіл фондів здійснюється згідно результатів виборів. Щоб компенсувати витрати на проведення кампанії, за кожний голос, отриманий партією, їй виплачується 5 німецьких марок (3.30 доларів США). Ці гроші розподіляються між партіями пропорційно результатів другого етапу голосування. Тим партіям, які проводять кампанію тільки в масштабах регіону (без списку кандидатів від Землі), сума компенсації в 5 німецьких марок виплачується за кожен голос на виборчій дільниці, де отримано 10 відсотків від загальної кількості голосів.
Крім розподілу коштів на підставі результатів голосування, про що сказано вище, основна сума сплачується кожній партії, котра здобула на другому етапі голосування, принаймні, 2 відсотки голосів. Ця сума дорівнює 6 відсоткам асигнування для кожної партії. Однак вона не може перевищувати 80 відсотків від суми, виплаченої на підставі результатів голосування. Практику виплати базової суми було запроваджено 1989 року. Її мета - компенсувати партіям за постійні витрати на звертання до виборців, не зважаючи на результати.
Компенсація призначається спікером Бундестагу згідно заявці партії, яку вона повинна подати протягом двох місяців з початку встановленого законом терміну. Однак після виборів виплата не здійснюється повністю: ті партії, котрим компенсація була потрібна на попередніх виборах, можуть звертатися із заявкою про виплату авансу на другий, третій, або останній рік встановленого законом чотирирічного терміну.
Для отримання коштів встановлено лише кілька умов і обмежень. Найсуттєвіше - обмеження суми компенсації за проведення виборів до рівня загального прибутку партії, що надходить з інших джерел - в межах чотирьохрічного періоду - рахуючи назад від другого календарного року з часу нарахування начислення компенсації. Іншим важливим обмеженням є стягнення податків доти, доки партія не представить річний фінансовий звіт.
Хоча параграф 18 Закону про партії передбачає компенсацію лише за "необхідні витрати на відповідну виборчу кампанію", жодних обмежень на витрати цих коштів не накладаються, а компенсація не грунтується на реальних витратах. Партії отримують компенсації не за перелічені по пунктах витрати, а на стабільні субсидії згідно викладеного порядку.
Крім того виборчі кампанії у Німеччині субсидуються також непрямо, а через виплату дотацій політичним партійним закладам, звільнення від податків членських внесків та вирівнювання платежів, що отримують партії - з тим, аби пристосуватися до іншого рівня зменшення податків. Єдиний привілей, що ним користуються партії під час виборів - обмежений час безкоштовної реклами на телебаченні й радіо. Транспортні витрати не субсидуються. Друк програм для заохочення виборців субсидується непрямо - через виплату коштів політичним закладам.Під час виборчої кампанії телебачення і радіо виділяють час на рекламу партій.
2.4 Державне фінансування політичних партій в Іспанії
Також діє система державного фінансування політичних партій. Фінансова звітність партій повинна публікуватися. Дозволені пожертви від профсоюзів та корпорацій. Максимальний розмір аномімної пожертви – 5% від обсягу державного фінансування. Іноземні пожертви заборонені. Умови надання державної підтримки: 1) Представленість партії у парламенті. 2) Отримання партією не менше 3% голосів виборців на попередніх виборах. Форма державної підтримки виражається у загальному нецільовому фінансуванні. Обсяг державної підтримки: загальна сума державної підтримки партій визначається парламентом. 1/3 цієї суми розподіляється між представленими у парламенті партіями залежно від кількості місць, що належать їм у нижній палаті.
2/3 загальної суми, що спрямовується на державну підтримку партій, розподіляється між усіма партіями, що взяли участь у виборах і відповідають вказаній вимозі, пропорційно кількості здобутих ними голосів на свою підтримку. Фінансування парламентської діяльності політичної партії відсутнє.
2.5 Державне фінансування політичних партій у Бельгії
У цій країні також діє система державного фінансування діяльності політичних партій зі своїми особливостями. Умовами надання державної підтримки партії є наявність хоча б одного представника у парламенті або сенаті; щорічне подання фінансової звітності у Комітет парламентського контролю. Форма державної підтримки також виражається у загальному нецільовому фінасуванні. Обсяг державної підтримки: партії мають право на щорічну підтримку у розмірі 50 млн. бельгійських франків, плюс 50 бельгійських франків за кожний отриманий на виборах голос. Фінансування парламентської діяльності політичної партії також не застосовується. Варто також зазначити, що фінансова звітність партій повинна публікуватися. Пожертви від профсоюзів та корпорацій заборонені. Максимальний розмір анонімного пожертвування 125 долларів. Дозволені також іноземні пожертвування.
Висновки
Таким чином закріплення державного фінансування політичних партій є головною тенденцією розвитку законодавства як зарубіжних держав так і нашої держави. Державне фінансування діяльності політичних партій має як свої позитивні, наприклад запобігання політичній корупції, так і негативні риси, наприклад марнотратство коштів державного бюджету політичними партіями, тому воно має носити обмежений характер. Межі державного фінансування політичних партій мають бути чітко визначені у законодавстві. Держава не повинна фінансувати всі без вийнятку політичні партії. Державні субсидії повинні надаватися політичним партіям і розподілятися між ними відповідно до критеріїв електорального представлення, тобто за результатами виборів. Партія, яка не набрала жодного мандата на кількох виборах підряд, взагалі повинна втратити право на отримання державних субсидій як це має місце у деяких зарубіжних країнах. Крім того держава повинна, на нашу думку фінансувати лише справжні ідеологічні партії, а не формальні політичні клуби.
Державне фінансування діяльності політичних партій у зарубіжних країнах є досить різним, воно має свої особливості в кожній країні, а в деяких країнах і зовсім відсутнє. Фінансування політичної діяльності у більшості зарубіжних демократичних країн так само, як і в Україні, не є без проблемним, воно пов’язано з багатьма чинниками, зокрема, з морально-етичними. Проте, на нашу думку державне фінансування політичних партій є безумовно необхідним. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідною в умовах, коли активна участь в політичному житті, і передусім у виборчому процесі, потребує все більших матеріальних затрат. Зрозуміло на них не вистачить ні власних коштів, ні добровільних пожертв. Як це не дивно, але без прямого чи опосередкованого фінансування партій державою вони є нежиттєздатними. Можливо, це і перебільшення, але щодо партій України, де їх становлення так само, як і багатопартійності перебуває у зародковому стані, є актуальним. Підкреслю, що, йдеться про ідеологічні партії, а не так звані партійні холдінги.
Вивчення досвіду державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах має величезне значення для запровадження його у нашій державі. Частково у нас воно вже присутнє. Це наприклад оплата державою виготовлення певної кількості плакатів для учасників виборчого процесу, оплату телерадіоефіру та надання шпальт “Голосу України” та “Урядового кур’єру” для оприлюднення виборчих програм. Але, звісно, цього не досить. Законопроект щодо механізму держфінансування партій був нещодавно прийнятий парламентом . Ним передбачається, що за рахунок держбюджету буде фінансуватися статутна діяльність партій, не пов’язана з виборами. Крім того, пропонується відшкодовувати витрати політичних партій, пов’язані з їх виборчою кампанією. Щорічний обсяг фінансування запропоновано у розмірі 0,01 мінімальної заробітної плати помноженої на кількість громадян, включених до виборчого списку на останніх виборах. Звісно, це стосується тих партій, котрі представлені у Верховній Раді.
Список використаної літератури
1. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн Академічний курс, підручник, Київ, «Юрінком Інтер» 2008 р.
2. Совгиря О. Фінансування політичних партій: правовий аспект, «Право України», 2003 рік, №5.
3. Коваль М.І. Правове регулювання фінансування політичних партій в Україні (теорія і практика) (Офіційний сайт Центральної виборчої комісії України).
4. Веденеев Ю.О., Чижов Д.В. Политические парти: между обществом и государством // Журнал о выборах. — 2002. — № 2. — С. 12 —17.
5. Юдин Ю. Политическая партия и право в современном государстве. — M., 1998. -С. 156-158.
6. "Часопис ПАРЛАМЕНТ" №2/2001.
7. Фінансування політичної діяльності: проблеми законодавчого регулювання,
Ковтунець Олена, «Юридична газета» №11 (11) 10 грудня 2003 року.
8. Регулювання фінансування політичних партій та виборчих кампаній, "Спостерігач", № 19, грудень 1995 року, Майкл Пінто-Душинський.
9. Лапка О. Я., Пікуля Т. О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн у схемах, Київ, «Атіка», 2008 р.
10. Конституции зарубежных государств: США, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Япония, Канада, Маклаков В. В., - М., БЕК, 1996 г.
Страницы: 1, 2
