Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Чернігівський юридичний коледж
Заочне відділення
Курсова робота
з предмету: “Історія держави і права України”
на тему: “ Державний лад Союзу Радянських Соціалістичних Республіки 1922-1992 рр.”
Студента IIІ курсу 305 групи
Петренко Ігора Миколайовича
Викладач: Ярошенко Г.П.
Чернігів 2000
План
Вступ
Розділ 1. Державний лад СРСР з часів його утворення до прийняття Конституції 1936 року
1.1 Розвиток радянського державного апарату в умовах переходу до нової економічної політики
1.2 Державний лад СРСР в роки індустріалізації при переході до колективізації
Розділ 2. Становище СРСР в довоєнний та післявоєнний період
2.1 Вищі державні органи за “сталінською конституцією”
2.2 СРСР в роки війни
2.3 Післявоєнна піраміда влади
Розділ 3. Державне будівництво в роки розвинутого соціалізму та при переході до комунізму
2.1 Перебудова державного механізму після розкриття культу особи
2.2 Радянська держава в умовах уповільнення темпу суспільного розвитку
2.3 Реформування державного ладу СРСР та його остаточний розпад
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава . Ця норма, закріплена в Конституції України, являється ціллю , тому що багато питань державного будівництва на сьогоднішній день залишаються відкритими.
З моменту проголошення незалежності України минуло не багато часу тому наша держава ще не набула достатнього досвіду державотворення. Для більш успішного реформування та розвитку державного ладу в Україні доцільно було б звернутись до історії. Оскільки минуле України тісно пов’язане з існуванням Союзу Радянських Соціалістичних Республік, то доцільно розглянути розвиток державотворення в даний період.
Період історії держави України, який розпочався з перемоги Лютневої революції і має продовження в сьогоденні, - це період багаторічної героїчної , складної і в той же час трагічної боротьби українського народу за створення демократичної суверенної Української держави.
Аналіз державного ладу і правової системи радянської України в період з кінця 1917р. та до кінця 1920р. свідчить про те , що внаслідок встановлення радянської влади, громадянської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась воєнно-пролетарська диктатура точніше воєнно-більшовицька партійна диктатура, був ліквідований політичний плюралізм в державній сфері.
Нова економічна політика і деяка тимчасова демократизація державно – правового життя були обумовлені кризою, викликаною “воєнним комунізмом”. Нажаль, ця політика тривала не довго . Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави після смерті Леніна, закінчилась у 1927 році перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремістсько настроєної партійної верхівки призвів до згортання непу і демократичних елементів у державно – правовому житті
Наслідком таких процесів став тоталітаризм або просто сталінізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі й Україна.
Серйозні зміни в політичному розвитку України були викликані в цей період утворенням у 1922 році СРСР, який надто швидко , не змінюючи своєї форми “союзу республік” , перетворився в жорстоку централізовану державу. Уже з моменту підписання союзного договору розпочався процес всебільшого обмеження , а потім – й ліквідації державного суверенітету УСРР.
30–ті роки історії держави України стали періодом зміцнення сталінського тоталітарного – репресивного режиму, який , використовуючи державний механізм, здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя, віддаючи перевагу репресивним методам та формам забезпечення практичної реалізації своєї політики.
В Україні в цей час відбувався процес створення розгалуженого бюрократичного апарату, зрощення партійного апарату з державним, воєнним, господарським, з верхівкою громадських, наукових, творчих організацій і засобів масової інформації. У підсумку в державні структури було інтегровано партійний номенклатурний апарат . Сформувалася система вождизму, при якій державний апарат різного рівня було фактично підпорядковано відповідним партійним лідерам і в перш за все генсеку – диктатору Сталіну. ”Чистки” аж до фізичного знищення представників номенклатурних кіл були засобом підтримання відданості номенклатури диктатору. Усе це значною мірою маскувалося соціальною і політичною демагогією, прийняттям таких порівняно демократичних за формою конституцій, як Конституція СРСР 1936 р.
Роки Великої Вітчизняної війни були колосальним випробуванням що випали на долю кожної радянської людини, сім’ї, націю.
Велика Вітчизняна війна потребувала глибокої, багатобічної перебудови держави згідно з умовами воєнного стану. Ця перебудова здійснювалась у руслі суспільних воєнно-політичних заходів СРСР, спрямованих на розгром ворога.
Важливі політичні підсумки війни для українського народу – міжнародне визнання УРСР як фундатора ООН, возз’єднання усіх українських земель у складі єдиної республіки. Що стало можливим завдяки внеску у перемогу всіх тих, хто реально боровся з фашизмом.
Оптимістичний висновок третьої програми партії про переростання з другої половини 50-х років диктатури пролетаріату у всенародну державу видавав бажане за дійсне. Реальна демократизація суспільного життя як невід’ємна риса демократичної держави не була забезпечена. В умовах культу особи Сталіна склалася диктатура партійної бюрократії, яка була опорою цього культу.
У другій половині 60-х – на початку 80-х років політичне життя України йшло під знаком половинчастості., непослідовності та суперечливості, відставання у розв’язанні об’єктивно назрілих завдань. Тоталітарний лад вступив у своєрідну стадію свого функціонування, яка являла собою “золотий вік” партократії.
У середині 80-х років стала особливо помітною економічна, соціальна, політична криза. У суспільстві визріла ідея оновлення економічних, правових і соціальних інститутів. На першому етапі таким оновленням стала перебудова як соціально-економічного, так і політичного життя. Але вона не виправдала покладених на неї надій.
16 липня 1990 року була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року - Акт проголошення незалежності України, чим відкрилися широкі можливості для демократичного розвитку України.
Враховуючи досвід державотворення союзних держав Україна зможе прийти до вирішення багатьох проблем, які сьогодні постають перед українськими державотворцями.
Розділ 1. Державний лад СРСР з часів його утворення до прийняття Конституції 1936 року
1.1 Система вищих органів влади в умовах переходу до НЕПу
В період до створення СРСР (1917 –1922 роки) між республіками існували договірні відносини по військовим та економічним питанням. Договори між державами регулювали їх взаємовідносини лише в загальних рисах, а відтворенням народного господарства, яке розпочалось в 1921році, на основі НЕПу висувало все нові практичні питання , які необхідно було узгоджувати в багаточисленних органах республіки, оформлюючи це великою кількістю угод. Після довготривалого обговорення різноманітних проектів федерації чотири республіки – РСФСР , УРСР,БРСР , ЗРСР підтримали ідею створення Союзу РСР. Першим документом , який визначав систему і повноваження загальносоюзних органів влади, був Договір про створення СРСР, прийнятий І З’їздом Рад СРСР 30 грудня 1922 року . Однак необхідно було майже півтора року для того щоб різноманітні комісії відпрацювали загальноприйнятне формулювання принципів федерації(1) .
6 липня 1923 року друга сесія ЦВК СРСР прийняла рішення про затвердження Конституції СРСР та про негайне ведення її в дію. За Конституцією вищим органом влади являвся З’їзд Рад СРСР. Він формувався з представників міських рад із розрахунку один депутат від 25000 виборців і представників губернських з’їздів Рад за нормою один депутат від 125000 жителів. Виборчих прав були позбавленні такі категорії громадян:
- особи, які застосовували найману працю;
- особи, які проживали на “нетрудові доходи”(відсотки з капіталу, прибуток з підприємств);
- приватні торговці;
- монахи і духовні служителі;
- бувші службовці поліції, жандармерії, охоронних відділів, члени царської родини;
- душевно хворі і ті ,які знаходились під опікою, позбавлялися виборчого права за вироком суду (в якості додаткової міри покарання ).
В Конституції компетенція з’їздів спеціально не оговорювалась: З’їзд Рад міг прийняти до свого розгляду будь-яке питання, віднесене до відання загальносоюзних органів. Всі З’їзди Рад (крім першого і останнього) заслуховували звіти глави союзного керівництва, а напередодні наступного з’їзду як правило публікувалися матеріали до цього звіту.
Необхідно зазначити, що робота З’їзду Рад СРСР була як би вторинною. Справа втому ,що скликанню кожного З’їзду Рад передували або Пленум ЦК партії, який розглядав питання порядку денного з’їзду, або партійна конференція або з’їзд партії, де розглядались питання та приймались рішення по кардинальних питаннях економіки, політики, культури. Ось чому питання, які розглядались на З’їздах Рад , доклади керівництва або наркомів , носили швидше характер інформаційний, звітний, а не установчий.
Поступово роль З’їзду Рад ,як вищого органу влади, починає знижуватись. На їх обговорення виносяться все менше питань, строки скликання з’їздів порушуються, самі з’їзди починають проходити в обстановці парадності та піднесення особи Сталіна.
В період між З’їздами Рад вищим органом державної влади являвся Центральний Виконавчий Комітет СРСР. Його функції, повноваження та структура визначалась Конституцією СРСР 1924 року і Положенням прийнятим на його третій сесії в 1923 році. По своїй структурі ЦВК спочатку був однопалатним, але створений на першому З’їзді Рад ЦВК включав 171 члена і 138 кандидатів – пропорційно чисельності населення союзних республік.
ЦВК СРСР був наділений великими повноваженнями в економічній сфері , до його компетенції відносилось: встановлення основ загального плану народного господарства ; затвердження єдиного державного бюджету; визначення приналежності галузей промисловості і окремих підприємств до загальносоюзних чи республіканським; встановлення загальносоюзних податків, єдиної грошової та кредитної системи; регулювання транспортного та поштово-телеграфного зв’язку , загальних начал землеустрою та землекористування. Йому також належало право укладення договорів про прийом до складу СРСР нових республік, регулювання питань про зміну державних кордонів між союзними республіками, вирішення спірних питань між ними, а також відміна постанов З’їзду Рад та ЦВК союзних республік. Крім того , йому надавалися широкі повноваження в сфері правових відносин, зовнішньої політики, оборони держави і тд.[1].
