Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищення майна підприємства (обладнання, транспортних засобів та ін.); недобором грошових сум, тобто неповним отриманням підприємством грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; знецінення документів внаслідок пропущення строку позовної давності і неможливості в зв'язку з цим стягнення по документах, які підтверджують наявність заборгованості; знеціненим документом є також неналежне складений акт на прийом продукції.
Норма ст.130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією для працівників.
Протиправною визначається така поведінка працівника, коли він не виконує свої трудові обов'язки, які передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.
Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв'язку у випадку необхідності на підприємстві утворюється спеціальна комісія або призначається експертиза.
Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння (дія або бездіяльність) скоєно ним умисно або з необережності.
За загальним правилом обов'язок доказування вини працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі. Винятки складають випадки, коли відшкодування шкоди покладається на матеріально відповідальних працівників, які отримали цінності за разовими документами. Ці працівники вважаються винними, поки самі не доведуть протилежне - свою не винуватість у виникненні шкоди.
Законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність: заподіяння шкоди в результаті нормального виробничо-господарського риску, крайньої необхідності і необхідної оборони.
Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її повністю або частково, або із згоди власника передати рівноцінне майно чи поправити пошкоджене.
Види матеріальної відповідальності і порядок відшкодування шкоди.
Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену і повну.
Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівнику відшкодувати заподіяну шкоду у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це універсальний вид матеріальної відповідальності, який застосовується завжди, коли законом не встановлюється інше (ст.132 КЗпП).
Згідно із КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за псування або знищення з необережності матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові у користування (п.1 ст.133 КЗпП). На підставі п.1 ст.133 КЗпП несуть відповідальність працівники, які допустили шкоду в ході трудового процесу.
Обмежену матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть службові особи (майстри, технологи), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності) (ст.133 КЗпП). Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
За випуск недоброякісної продукції службові особи, зазначені у ст.147 Кримінального кодексу України, можуть притягатись до кримінальної відповідальності, але це не звільняє їх від матеріальної відповідальності.
Обмежену матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть директори, начальники й інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники та їх заступники будь-яких підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей (п.2 ст.133 ч. ІІ КЗпП). Зазначені службові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами.
Випадки повної матеріальної відповідальності передбачені ст.134 КЗпП України. Перелік цей є вичерпним.
Повна матеріальна відповідальність наступає в таких випадках:
1. На підставі письмового договору, укладеного між працівником і власником, про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, (п.1 ст.134 КЗпП).
Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкретизації обов'язків адміністрації і працівника щодо забезпечення збереження цінностей. Письмові договори можуть укладатися лише з працівниками, яким безпосередньо довірені цінності для зберігання, обробки, продажу, перевезення при умові, що працівник досяг 18-річного віку і займає посаду (виконує роботу) передбачену у спеціальному переліку, затвердженому Постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 28 грудня 1977р.
2. Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт заразовою довіреністю або за іншими разовими документами (п.2 ст.134КЗпП).
Ця підстава передбачає одноразове завдання для працівника одержати цінності, а не постійну трудову функцію. У таких випадках адміністрація зобов'язана ознайомити працівника з правилами прийомки, транспортування або збереження цінностей. Виконання цих операцій не повинно доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.
3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.З ст.134 КЗпП).
До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства (наприклад, вирок суду).
Слід зауважити, що матеріальна відповідальність на підставі п.3 ст.134 покладається і у тих випадках, коли працівник був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності, акту амністії, притягнення до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів у товариський суд, комісію у справах неповнолітніх або передачею винного на поруки. Разом з тим працівник не може притягатись до матеріальної відповідальності за п.З ст.134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події злочину.
4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п.4 ст.134 КЗпП).
Працівник, який знаходився у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну з його вини будь-яку пряму дійсну шкоду, в тому числі за зіпсуття з необережності сировини і матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції.
5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією у користування (п.5 ст.135).
Наведений перелік співпадає з переліком, передбаченим п.1 ст.133 КЗпП, який встановлює обмежену відповідальність у межах середнього заробітку. Різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди.
6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п.6 ст.134 КЗпП).
Відповідно до п.6 ст.134 КЗпП матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених спеціальними законодавчими актами, і може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраданням, загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, ін., належних колгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт та ін.
7. Шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків (п.7 ст. 134 КЗпП). Така шкода може бути заподіяна як у вільний, так і в робочий час. Типовим прикладом заподіяння вказаної шкоди у робочий час є використання майна підприємства (устаткування, приладів, автомашин і т.п.) у власних цілях.
При визначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.), належних підприємствам, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст.203, 453 ЦК).
8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п.8 ст.134 КЗпП).
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, слід мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним індивідуальний договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Така відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства. Письмовий договір укладається між власником і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП).
При укладенні договору використовують Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна й відповідальність, і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затверджені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 14 вересня 1981 року (Бюлетень Держкомпраці СРСР, 1982, №1; 1993, №9). До Переліку включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.
Шкода, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами даного колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.
