Фізична особа-підприємець, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:
ü відомості про суб’єкта господарювання-заявника: прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів
ü вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.
До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. [6, с.65]
Подальша доля документів, поданих для одержання ліцензії, може бути такою:
ü заяву про видачу ліцензії залишають без розгляду;
ü приймають рішення про видачу ліцензії
ü відмовляють у видачі ліцензії.
Заяву про видачу ліцензії органові ліцензування дозволено не розглядати лише за таких умов:
ü заяву подала (підписала) особа, яка немає на такі дії ніяких повноважень;
ü документи оформлено з певними порушеннями (неповний комплект, неправильні назви, зайві документи тощо).
Рішення про видачу ліцензії орган ліцензування мусить прийняти протягом десяти робочих днів від дати надходження заяви та доданих до неї документів. Рішення про відмову у видачі ліцензії приймають також протягом десяти робочих днів.
Підставами для відмови у видачі ліцензії можуть бути такі:
ü недостовірність вміщених у документах даних, що їх вказав заявник під час заповнення;
ü невідповідність заявника (згідно з документами) ліцензійним умовам, встановленим для того виду господарської діяльності, який зазначено в заяві. [19, с.17]
Анулювання ліцензії визначено в Законі як позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.
Анулювання ліцензії є однією з розповсюджених санкцій, що застосовувались Ліцензійною палатою України.
Анулювання ліцензії за рішенням органу ліцензування, передбачене в ст.21 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», є однією з найбільш серйозних оперативних засобів охоронної спрямованості. На відміну від ст.4 Закону «Про підприємництво» що втратив чинності, яка визначала три підстави анулювання ліцензії, ст.21 Закону «Про ліцензування...» називає десять підстав її анулювання. [12, с.67]
ü заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
ü акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
ü рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;
ü нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності;
ü акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії;
ü акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;
ü акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
ü акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
ü неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;
ü акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. [6, с.68]
Деякі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту. Патентування – умова здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у Законі «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміні готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері побутових послуг, вимагає одержання торгового патенту. [12, с.73]
Тобто для придбання патенту в цьому разі необхідна одночасна наявність декількох умов:
а) діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері;
б) торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі, тобто за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових платіжних засобів та з використанням кредитних карток на території України. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за проданий товар (надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерційного банку такі розрахунки не вважаються готівковими, а суб’єкт підприємництва може здійснювати торговельну діяльність без придбання торгового патенту;
в) торговельна діяльність повинна здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності у пунктах продажу товарів. [6, с.69]
Маючи статус фізичної особи-підприємця, за певних умов можна провадити торгівельну діяльність та надавати послуги без патенту.
По-перше, отримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець торгує з яток, прилавків та сплачує ринковий збір за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності. В такому разі документи про сплату ринкового збору засвідчують право не отримувати торговельний патент.
По-друге отримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець продає продукцію рослинництва чи тваринництва вирощену в особистому підсобному господарстві, та продукцію власного бджільництва.
По-третє, вимога щодо патентування торговельної діяльності не поширюється на фізичних осіб-підприємців платників єдиного податку, фіксованого податку та фіксованого сільськогосподарського податку. [20, с.22]
У разі втрати торгового патенту, орган державної податкової служби видає безоплатно його дублікат на підставі письмової заяви суб’єкта підприємницької діяльності та довідки органу МВС. Дана довідка видається органом МВС на підставі заяви про втрату торгового патенту. За видачу дубліката торгового патенту плата не стягується.[21]
3.3 Припинення діяльності фізичної особи-підприємця
Фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності не припиняється, а припиняє свою підприємницьку діяльність. Припинення підприємницької діяльності відбувається у разі:
ü прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
ü смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;
ü постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
ü постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
ü постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з таких підстав:
1) визнання фізичної особи-підприємця банкрутом.
2) провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;
3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. [6, с.74]
Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця. [12, с.130]
В разі, якщо фізична особа-підприємець припиняє підприємницьку діяльність за власним бажанням, запис про це рішення має бути внесений до Єдиного державного реєстру. Для цього, фізична особа – підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору(надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
ü нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем;
ü документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою – підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності. [22, ст.47]
Як і при реєстрації, фізичної особи-підприємця, державний реєстратор не повинен вимагати надання додаткових документів, але є випадки, коли він має право залишити подані документи без розгляду. А саме: якщо документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації припинення фізичною особою – підприємцем підприємницької діяльності, якщо документи подані не в повному обсязі, або не відповідають таким вимогам:
ü документи, повинні бути викладені державною мовою.
ü підпис заявника повинен бути нотаріально посвідчений.
ü повідомлення про прийняття фізичною особою – підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності повинно містити відомості про ім’я фізичної особи – підприємця, ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків, місце та дату внесення запису про прийняття рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
ü документом, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлень, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку. [22, ст.47]
Висновки
Отже, право на підприємництво гарантовано кожному Конституцією. Але слід пам’ятати, що підприємництво, це не тільки здобуття прибутку, але й ризик, і відповідальність.
Перше що має зробити людина, яка прагне стати підприємцем – фізичною особою – зареєструватись. Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, після проходження відповідних реєстраційних процедур до свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки – «суб’єкт підприємницької діяльності». Отже саме реєстрація визначає той момент з якого фізична особа стає суб’єктом підприємницької діяльності.
Існує ряд обмежень, що стосуються кола осіб які можуть займатися підприємницькою діяльністю. В першу чергу це пов’язано саме з відповідальністю, і ризиковим характером підприємництва.
По-перше, підприємницькою діяльністю можуть займатися фізичні особи з повною цивільною дієздатністю, визначення якої дає Цивільний кодекс України: це фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). фізичної особи, яка не досягла повноліття, але зареєстрована в шлюбі. Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.
В той же час це обмеження має і зворотну дію: у випадку якщо фізична особа яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також має письмову згоду батьків (або тих хто їх заміняє), вона автоматично набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації в якості фізичної особи-підприємця.
Особи що мають обмежену цивільну дієздатність тобто ті що страждають на психічний розлад, який істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, ті що зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо – також не можуть займатися підприємницькою діяльністю.
Друге обмеження стосується виду трудової діяльності фізичної особи. Так, не допускається зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, посадовими особами органів державної податкової служби, прокурорами і слідчими прокуратури, військовослужбовцями, нотаріусами, державними службовцями, відповідними посадовими особами органів місцевого самоврядування. Це обмеження викликано прагненням не допустити корупції та використання службового становища в корисливих цілях.
Інші обмеження стосуються видів діяльності, якою можуть займатися фізичні особи-підприємці. Це діяльність що становить монополію держави (як обіг наркотичних препаратів), а також такі види діяльності, що потребують більш відповідального і безпечного провадження, аніж те що може забезпечити фізична особа-підприємець (наприклад вироблення ядерної енергії).
Деякі види діяльності потребують окремого ліцензування, тобто видачі документа державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Наприклад перевезення вантажів та пасажирів автотранспортом, або ветеринарна діяльність.
Інші види діяльності потребують патентування, це зокрема торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності у пунктах продажу товарів. У деяких випадках придбання патенту не потрібне (якщо особа торгує на ринку та сплачує ринковий збір, або є платником фіксованого чи єдиного податку, тощо).
Втратити статус фізичної особи за життя неможливо, проте позбутися статусу суб’єкта підприємницької діяльності (добровільно або примусово), фізична особа може. Це відбувається в разі прийняття нею рішення про припинення підприємницької діяльності, смертю, втратою повної цивільної дієздатності, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності, тощо). З моментом реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа перестає бути носієм прав і обов’язків підприємця.
Перелік використаної літератури
1. Конституція України (Відомості Верховної Ради, 1996, № 30, ст. 141)
2. Знаменський Г.Л., Щербина В.С., Науково практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р. – К.: ЮрІнком‑Інтер., 2003 – 600 с.
3. Підприємницьке право. Старцев О.В., Электронная библиотека Князева, http://ebk.net.ua/Book/PP/03-1.htm
4. Господарський кодекс України (Відомості Верховної Ради, 2003, № 18, ст.144)
5. Теньков С.О., Науково практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 720 с.
6. Підприємницьке право: Навч. посіб. / За ред. О.В. Старцева. К. : Істина, 2006. – 208 с.
7. Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий. под ред. Саниахметовой Н.А., Издание второе. – Х.:ООО «Одиссей», 2005. – 896 с.
8. Цивільний кодекс України (Відомості Верховної Ради,2003, №№ 40-44, ст.356)
9. Господарське право: Навчальний посібник Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Київ, 2003 – 396 с.
10. Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. В. М. Гайворонського та В.П. Жушмана. - X.: Право, 2005. – 384 с
11. Вінник О.М., Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004. – 624 с.
12. Господарське право України: Навчальний посібник /За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. — X.: «Одіссей», 2005. –608 с.
13. Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1984, додаток до № 51, ст.1122 )
14. Кримінальний Кодекс України (Відомості Верховної Ради, 2001, № 25-26, ст.131)
15. Майданик Роман «Проблеми правового становища фізичних осіб-підприємців», Юр.Газета №9(69) 18 травня 2006 р. http://www.yur-gazeta.com
16. Орлов М., Сегеда С.: «Новий Цивільний кодекс: що треба знати підприємцям». – Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, 2004. – 143 с.
17. Сегеда С., Татаревський О.: «Як зареєструвати підприємницьку діяльність».– Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, 2005 – 79 с.
18. Грущинський І.М., Кравчук В.М Пограничний Є.П., Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. - Львів, Престиж-Інформ, 2000. - 268 с.
19. Береславський С., Сегеда С.: «Ліцензування господарської діяльності».– Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, – 41 с.
20. Сегеда С., Татаревський О.: «Патентування підприємницької діяльності».– Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, 2003 – 48 с.
21. «Відповідальність за порушення вимог щодо використання торгового патенту». – Приватний підприємець, – 24 липня 2008р., http://businessman.co.ua
22. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»( Відомості Верховної Ради, 2003, № 31-32, ст.263 )
