Розходження ж з централізованими державами полягає в тому, що вони (централізовані) – є державами, у яких немає місцевої автономії взагалі, а функції влади, на місцях, здійснюють тільки призначені „згори” адміністратори. Це держави з вираженими авторитарними політичними режимами. У ряді країн Тропічної Африки значна роль, у здійсненні влади на місцях, належить родоплемінним вождям. Утім, зараз рідко можна зустріти держави, де на місцях відсутні виборні органи. Однак у країнах з однопартійною системою, формальна наявність місцевих виборних органів влади є не більш ніж ширмою для всевладдя на місцях.
Ознаки унітарної держави:
1. Єдина конституція;
2. Єдина система вищих органів державної влади;
3. Єдине громадянство і єдина державна символіка;
4. Єдина система законодавства і єдина судова система;
5. Відсутність політичної самостійності в адміністративно-територіальних одиницях;
6. В міжнародних відносинах виступає як єдиний суб’єкт.
Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.
Складна держава — це така держава, яка об'єдналась з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищому центральному органу союзної держави.
Проявами складної форми держави виступають: федерація та конфедерація.
Федерація – це союзна держава, частини якої мають державний суверенітет, що, однак, не порушує цілісність усієї союзної держави. Ці частини прийнято іменувати суб’єктами федерації. Вони мають своє законодавство, власну судову систему, органи самоврядування. Разом з тим на території суб’єктів федерації діють також загально-федеральні державні інститути, що забезпечують функціонування федеративної держави як єдиного цілого.
Існує також розмежування повноважень між центральними органами влади й органами влади суб’єктів федерації. Це сприяє (разом з розподілом державної влади на три „ланки”) децентралізації і „розподілу” влади, що попереджає її концентрацію. Як правило, до відання загально-федеральних органів влади відноситься зовнішня політика, оборона країни, економічна, соціальна та ідеологічна політика, прийняття загально-федерального законодавства; у компетенцію органів влади, суб’єктів федерації, входить вирішення питань про формування органів влади на своїй території, прийняття свого законодавства, іноді податкова політика.
Ознаки федерації:
1. Складається з суб’єктів федерації;
2. Двохрівневий державний апарат;
3. Наявність двох рівнів законодавства;
4. Наявність громадянства як всієї федерації так і її суб’єктів;
5. Єдність економічного простору;
6. Наявність у суб’єктів федерації власної судової системи;
7. Двохпалатний парламент.
8. Можливість федерації і її суб’єктів бути учасником міжнародних відносинах.
9. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію у міждержавних відносинах (США, Бразилія, Індія, ФРН та ін.).
Федерації будуються за територіальними та національними ознаками, що значною мірою впливає на характер, зміст та структуру державного устрою.
Територіальні федерації характеризується значним обмеженням у державному суверенітеті суб’єктів федерації. Національні ж федерації виділяються більш складним державним устроєм. Основне розходження між територіальними і національними федераціями виражається різним степенем суверенності їхніх суб’єктів. Центральна влада, в територіальних федераціях, має перевагу, відносно вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень.
Зараз ця форма державного устрою характерна в основному для великих і середніх, по території, демократичних держав, особливо багатонаціональних, де принцип суверенітету кожної нації може знайти відображення в наданні державності в рамках федерації.
Конфедерація – це тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення певних цілей. Основою утворення конфедерації являється договір між її членами. Конфедерація виникає, як правило, на недовгий термін, для вирішення певних суспільних цілей ( об’єднання зусиль у тій чи іншій сфері людської діяльності: зовнішній чи внутрішній політиці, військовій справі, чи культурі мистецтві, економіці і т.д.). Як правило, конфедерація не має власних органів управління; найчастіше створюються консультативні, наглядові чи контрольні органи.
Ознаки конфедерації:
1. Союз суверенних держав, які об’єднались для досягнення певних цілей;
2. Тимчасове утворення;
3. Відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону і громадянства;
4. Відсутність загальних законодавчих органів, конституції, системи законодавства і судової системи;
5. Відсутність єдиної фінансової системи;
6. Наявність права вільного виходу із складу конфедерації у кожного з її суб’єктів.
Федерації ставлять перед собою кілька цілей:
· захист від тиранії центрального правління;
· створення умов для участі населення в політичних процесах на декількох рівнях влади;
· головною ціллю є – всебічне забезпечення процесу вільного розвитку різноманітних національностей і народностей, принцип плюралізму та демократії, гарантія прав та свобод громадян.
Конфедерації мають, як правило, нестійкий, перехідний характер: вони розпадаються (Швеція, Австро-Угорщина) або еволюціонують (США, Швейцарія, Німеччина). Союзу держав, як форми, які зберігають свій суверенітет у повній мірі, на сьогоднішній день ніде не існує. На різних етапах історії утворювалися конфедерації, проте, після короткочасного існування вони розпадались, або набували федеративної форми державного устрою.
Будь-яка федеративна система може бути ефективною лише тоді, коли її діяльність реалізується в конкретних межах Конституції і дійсного законодавства, коли чітко розподілені сфери діяльності та компетенція центральних і місцевих державних органів, неухильно дотримуються права та свободи громадян.
Від федерації слід відрізняти регіональні або союзи держав,наприклад, Співдружність Незалежних Держав.
Співдружність – союз суверенних держав, об’єднаних на основі міжнародного договору. Співдружність характеризується спільними ознаками і певним рівнем однорідності. Ця форма показала свою життєздатність у Західній Європі, у вигляді Європейського Співтовариства.
Ознаки співдружності:
1. Утворюється на основі міжнародного договору;
2. Грошові засоби об’єднуються добровільно;
3. Співдружність має перехідний характер.
Співтовариство – це об’єднання суверенних держав певного регіону для вирішення економічних питань.
Ознаки:
1. Базою є міжнародна угода;
2. Обов’язковість згоди для вступу чи виходу зі співтовариства;
3. Кредити є основою фінансових відносин.
Основною метою є врівноваження економічного розвитку і спрощення візових бар’єрів.
4. Форми політичних режимів
Третім елементом поняття форми держави є політичний режим.
Політичний режим тісно пов'язаний із формами правління. Головне в політичному режимі - порядок і умови формування державної влади.
Сутність політичного режиму визначається тим, що у державі є пріоритетним - права держави чи права особистості; що зі складу прав, зазначених у Загальній декларації прав людини, держава визнає, гарантує або фальсифікує: чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).
Політичний режим складається з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність, автономність.
Перший компонент, який складає зміст поняття "політичний режим", - це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв'язані з рівнем розвиненості самого права, з його роллю в механізмі політичного володарювання. Право є системою встановлених або санкціонованих державою обов'язкових для всіх норм, які забезпечують спільне громадсько-політичне життя людей на засадах рівності за умов мінімуму карального насилля. Принцип рівності перед законом - головний принцип права. Його ж суттю є права людини. Тому стан права свідчить про правовий або неправовий характер взаємовідносин між особистістю, державою та суспільством; про превалювання в ньому закону або виконавчої практики.
Другий компонент змісту поняття "політичний режим" має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, способами формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.
