Цей компонент визначає таке розрізнення політичних режимів: відкритий та закритий, слабко- та високорозвинений, легітимний та нелегітимний, монократія та олігархія, колоніальний та суверенний, режим цензури та режим свободи слова.
Третій змістовий компонент політичного режиму - це методи здійснення політичної влади, способи врегулювання й розв'язання соціальних і політичних конфліктів.
Політичний режим – сукупність способів та методів за допомогою яких здійснюється державна влада. Іншими словами – це прояв державної організації, що характеризується станом демократії і свободи в країні. Сучасна теорія держави розрізняє два основних типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація виходить ще від Платона, який виділяв, окрім «найкращої держави», тимократію (панування шляхетних воїнів), олігархію (правління багатих родин), демократію і тиранію; остання, якщо користатися сучасною термінологією, є тоталітаризм.
Демократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність[3]. Демократичний режим уможливлює послідовно визначальний зв'язок населення з партіями, партій через вибори які проводяться періодично з представницькою владою, представницької влади з владою виконавчою. Такий порядок вважається головним достоїнством демократичного політичного режиму, тому що забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом.[4]
Демократичний режим – державна влада здійснюється в інтересах більшості населення. Розрізняють три види демократичних режимів: консервативно-демократичний (зміцнення форм правової організації суспільства, що склалися історично); ліберально-демократичний (методи здійснення державної влади, засновані на загальнолюдських принципах); радикально-демократичний (найбільш прогресивні і рішучі методи).
Політичними ознаками цього режиму є:
1. Відсутність єдиної, обов'язкової для всіх державної офіційної ідеології;
2. Наявність вільно формованих позадержавних політичних партій;
3. Функціонування політичної системи, що припускає боротьбу, конкуренцію політичних партій, угоду між ними, утворення коаліцій політичних сил, що прагнуть до парламентської більшості й одержання вирішальної ролі в державному управлінні;
4. Наявність політичних воль (гласність, воля слова, преси, вуличних ходів, демонстрацій, мітингів, протестів і т.д. і т.п.), за допомогою яких суверенні об'єкти цивільного суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичного життя.
Отже,демократичний режим – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на принципі широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, у творенні і діяльності державних органів та дотримання прав і свобод людини. Демократичний політичний режим – стан політичного життя суспільства, при якому підтримується демократична конституція,реалізовується принцип поділу влади. Перехідний політичний режим характерний для постсоціалістичних країн Східної Європи, Єгипту, Шрі-Ланки, які пережили крах тоталітарних і авторитарних режимів.
Недемократичні політичні режими – це режими за яких державна влада здійснюється шляхом обмеження і порушення формально-проголошених прав і свобод громадянина.
Недемократичні режими поділяються на: тоталітарні і авторитарні. Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.
За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.
Тоталітарний режим – це сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, за яких вся життєдіяльність суспільства і кожного громадянина абсолютно регламентована.
Для політичного режиму тоталітарного типу характерно насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається за допомогою монопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою і побутом. Ідеологічна й організаційна єдність забезпечується політичним пануванням Партії, очолюваної Вождем. Вона підкоряє собі державу. У її руках знаходяться засоби масової інформації, друку. У методах управління переважає політичне і фізичне насильство, поліцейський і жандармський терор. Наприклад, в колишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскраво виражений тоталітарний режим з ознаками вождизму.
Подібні властивості, здавалося б, виключають можливість ненасильницької зміни тоталітарної влади. Однак, як показав досвід Чехословаччини, Угорщини, багато в чому Польщі і, можливо, СРСР, тоталітарний політичний режим здатний до самозміни з поступовим і відносно мирним переходом до посттоталітарного, а потім, очевидно, і до демократичного. У всякому разі такого роду перехід успішно здійснений в Іспанії, Греції, Чилі, які відмовилися від фашистських режимів і вибрали демократичний шлях розвитку .
Сьогодні демократичні режими найбільш поширені в країнах Європи, США та ін.А тоталітарні – в країнах Близького Сходу, Африки.
І в Україні, починаючи з 80-90р. відбувається перехід від тоталітарного політичного режиму до демократичного. Дуже важливою подією в цьому переході стало прийняття в 1996р. Конституції України.
За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.
Висновки
Проаналізувавши дану тему, можна припустити, що питання „Форми держави” розкриває сутність держави та її соціальне призначення. Ця тема є дуже важлива для підвищення рівня правосвідомості і правової культури суспільства. Для того, щоб чітко орієнтуватись в праві потрібно розуміти, як утворюється держава, з чого вона починається, що є фундаментом для побудови міцної системи влади, як побудувати систему державних органів, щоб вони діяли в інтересах не держави, а суспільства, відштовхуючись від принципів верховенства права і гарантій забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Під формою держави зазвичай розуміють порядок організації діяльності державних органів, що містить в собі три складових елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму політичного режиму.
Можна припустити, що форма державного правління є одним з основних сладових частин структури форми держави.
Під формою правління розуміють структуру вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподіл повноважень ними між ними.
Форма державного правління дає можливість зрозуміти, як утворюються вищі органи влади, від чого залежать відносини між ними, як завдяки системі державних органів гарантуються і реально забезпечуються права і свободи громадянина.
Форма державного устрою не менш важливий елемент форми держави, який доповнює два інші елементи і є структурною чатиною всієї системи поняття „форма держави”.
Форма державного устрою дає можливість проаналізувати, з яких частин складається внутрішня структура держави, на основі чого будуються принципи взаємовідносин між центральними та місцевими органами.
І, нарешті, третім елементом форми держави є політичний режим. Ця складова системи показує якими методами здійснюється державна влада, чи у відповідності до закону політична „верхівка” реалізовує свої повноваження, чи не перевищує службові обов’язки, чи є людина найвищою цінністю в країні, чи реально виконуються всі, гарантовані державою права і свободи громадян.
Всі ці три елементи постають в певній динамічній єдності,доповнюючи одне одного для визначення точного змісту держави.
Література
1. Петров В.С. Сущность, содержание и формы государств. – М.: Наука, 1971.
2. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 5-е, зі змінами – ЛІЛЕЯ, Тернопіль 2002, - С. 58-60.
3. Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.
4. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.
5. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.
6. Венгеров А.Б. „Теорія держави і права” - М.: Юрист, 1994.
7. Лівшиць Р.З. „Теорія права” - М.: БЕК, 1994.
[1] Рабинович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Навч.Посібник.Вид.5-е-Лілея, Тернопіль 2002,- С. 58.
[2] Коваленко А.И. Теория государства и права. М., 1994.
[3] Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник для студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.:ВEHТУРІ, 1995.
[4] Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.
