Всі три редакції Л. С. були написані тодішньою «руською» канцелярською мовою, що була сумішшю церк.-слов’янської, укр. і білор. мов. Дві перші редакції появилися в рукописній формі, а третя - надрукована у Вільні. У 1614 р. появився перший переклад - редакція Л. С. поль. мовою у Вільні; 1811 р. Л. С. перекладено на рос. мову (з поль. тексту). Л. С. був одним з джерел, що були використані при укладенні кодексу моск. царя Олексія Михайловича («Соборное Уложение») в 1649 р.
На протязі кількох століть Литовський Статут був основним зб. права на Україні, навіть у тій частині, яка була приєднана до Польщі. Він був гол. джерелом укр. права на Гетьманській Україні і становив основне джерело кодексу «Права, по которым, судится Малороссийский народ». На Правобережній Україні Литовський Статут діяв аж до скасування указом царя Миколи І з 25 червня 1840 р. Деякі законоположення Л. С. були внесені до зб. законів Російської Імперії і зберегли законну силу в Чернігівській і Полтавській губерніях аж до 1917 р.
2. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА.
Правовим актам України поталанило більше, ніж дер-жавним інститутам. Якщо останні були повністю Ліквідо-вані в кінці XVIII ст., то III Статут Великого князівства Литовського, магдебурзьке і місцеве звичаєве право про-довжували діяти в Полтавській, Волинській, Київській і Подільській губерніях. У той же час царизм намагається поширити на українській землі загальноросійське законодавство. Для цього була використана кодифікація права, що розпочалася в Російській імперії на початку XIX ст.
Загальне керівництво кодифікаційними роботами здій-снював тоді М.Сперанський. Українську кодифікаційну комісію очолив граф П.Завадський. Використання III Ста-туту 1588 року було підтримано виданням у Петербурзі в 1810 році на російській моді покажчика до нього під на-звою "Ручной словарь, или краткое содержание польских й литовских законов, служащих руководством в судебньых тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и литовских провинций". В 1811 році було над-руковано текст III Статуту на російській і польській мо-вах. Той факт, що переклад здійснювався по польському виданню 1786 року, говорив, що в Російській імперії не знали або не хотіли знати походження Статуту як пам'ят-ки права литовського, українського і білоруського народів і аж ніяк не польського. Цей текст Статуту і був діючим джерелом права до розповсюдження на Україну законів російської імперії. Що ж до джерел магдебурзького пра-ва, то їхня доля була вирішена указами Сенату про припи-нення дії цього права в Україні, за винятком Києва, в 1827 році, а через вісім років і в Києві.
Визначена урядом програма роботи кодифікаційної ко-місії ("Комиссии составления законов") передбачала коди-фікацію загальноімперського і місцевого права. Офіційним приводом для кодифікації місцевого права була необхід-ність систематизації норм, що діяли в Україні.
Рішення цієї проблеми було покладено на три експе-диції кодифікаційної комісії. Перша експедиція працю-вала над кодифікацією основ права Російської імперії в цілому; друга - над кодифікацією права окремих місце-востей; третя - редагувала розроблені проекти кодексів.
Над кодифікацією права України в складі другої екс-педиції з 1804 по 1808 рік працювали дві групи. Перша, яку очолював А. Повстанський, розробляла право Право-бережжя (Волинської, Київської і Подільської губерній) друга, під керівництвом Ф. Давидовича, - Лівобережжя (Полтавської і Чернігівської губерній). Задачами кодифі-кації було приведення місцевих норм у відповідність із загальвоімперським законодавством, а також складання зводів (статутів) для лівобережних і правобережних гу-берній, в яких зберігались би тільки ті відмінності, небхід-ність яких визначалась місцевими особливостями.
Підсумком роботи групи А. Повстанського був проект під назвою "Свод местных законов губерний й областей, присоединенных от Польши". Група Ф. Давидовича підготувала "Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии" ("Собрание малороссийских прав").
Ці проекти буди результатом першого етапу роботи експедиції. Вони містили діючі в Україні норми. Майже все "Собрание малороссяйских прав" споряджено покаж-чиком джерел. Із 1255 статей 515 мають посилання на III Статут, 457- на Саксонське зерцало, 224 -- на хельмс
ьке, 58- на магдебурзьке право, всі інші на правовий зви-чай. Фактично "Собрание малороссийских прав" -де перший проект цивільного кодексу України. В ньому ми бачимо норми Права, які діяли в Полтавській і Чернігівській губерніях на початку XIX ст. Проект складався з 3 частин, 5 книг, 42 розділів, 1377 параграфів (статей). Його не було офіційно затверджено, але він широко використовувався практиками.
У 1809 році кодифікаційну комісію було поділено на 6 відділів. Останньому (шостому) було доручено складання зводів законів для українських губерній. З початком росій-сько-французької війни кодифікаційні роботи були при-зупинені.
У 1826 році Комісія складання законів була перетворе-на в другий відділ царської канцелярії, і роботу з кодифі-кації права було поновлено. Керівництво кодифікаційни-ми роботами було знову покладено на М. Сперанського. Результатом кодифікаційних робіт стало підготовлене в 1830 році "Повне зібрання законів Російської імперії" і "Звід законів Російської імперії" (1833 року).
В той же час в 1830-1833 роках спеціальною групою у складі другого відділу під керівництвом І. Даниловича було підготовлено "Звід місцевих законів західних губерній" (Правобережжя України і Білоруси). У 1838 році проект Зводу було затверджено Державною радою. По змісту це був збірник матеріального і процесуального права, який складався з трьох частин. Перша частина була зосередже-на в двох книгах і мала 196 статей, в яких розглядалися, головним чином, питання правоздатності осіб різних станів. Друга частина в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності зобов'язувальне і сімей-не право. Третя частина складалася з трьох книг і вклю-чала 896 статей. Вони визначали порядок проведення ци-вільного судового процесу.
Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець нама-гається витіснити місцеве законодавство нормами загальнопросійського права. Звід побудовано таким чином, щоо російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регулює найбільш важливі суспільні відносини, а місце-ве право - як таке, що регулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентичності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів за-хідних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Правобережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імперії законодав-ства, в якому не було місця для місцевихзаконів. У 1840 - 1841 роках на Україну розповсюджується загальноросійське цивільне і кримінальне законодавство. В Правобережній Україні місцеве право було скасоване беззастережно. В Полтавській і Чернігівській губерніях указом від 15 квітня 1842 року вводиться загальноімперське законодавство з судочинства. При підготовці другого видання Зводу законів Російської імперіїв 1842 році в 10-й том було внесено ряд норм з "Зводу місцевих законів західних губерній" (голов-ним чином, це були норми III Статуту 1588 року) для їхньо-го застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях. Таких норм налічувалося 53 з 3979. Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.
2. СУД І ПРОЦЕС
На початку XIX ст. судова система в Україні не була єдиною. В Слободсько-Українській, Херсонській, Катерино-славській і Таврійській губерніях судова система була при-ведена у відповідність з судовою системою Росії. До скла-ду судової системи в цих губерніях входили губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня. Над становими були совісні і придворні суди, які були ство-рені на рівні губерній.
Голови палат цивільного і кримінального суду призна-чалися. Палата кримінального суду розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, пожежі, порубки лісу і інше. Палата цивільного суду - справи про нерухоме майно в різних губерніях, спори про власність у містах.
Совісні суди розглядали "колдовські" справи і справи про злочини божевільних та неповнолітніх, а із цивільних справ - майнові суперечки між родичами. Рішення со-вісного суду не мали примусової сили і були розраховані на виконання на основі примирення сторін. Придворні суди не були обов'язковими для кожної губернії. Вони розгля-дали кримінальні і цивільні справи осіб, станову належність яких було важко визначити, а також справи чиновників і військовослужбовців, що тимчасово знаходилися в тому чи іншому місті в справах служби. Необхідність і склад цьо-го суду визначалися губернатором.
Судами першої інстанції були земські суди в повітах (для дворян і селян), а в містах - магістрати і ратуші (для купців і міщан). В Одесі в 1808 році був створений комер-ційний суд.
Земські суди розглядали цивільні і кримінальні спра-ви, проводили слідство і здійснювали виконання рішень та вироків.
У правобережних губерніях, а також Полтавській і Чер-нігівській структура судової системи була іншою. Так, судо-ву систему в Волинській, Київській і Подільській губер-ніях очолював Головний суд, який являвся апеляційною інстанцією для нижче стоячих судів - повітових, підков морських, магістратських і ратушних судів. Він складав-ся з двох департаментів - цивільних і кримінальних справ. Департаменти проводили як роздільні засідання, так і об'єднані. На вироки і рішення Головного суду апе-ляції та скарги подавались у Сенат. Повітовий суд був становим судом для дворян і селян. До його складу вхо-дили голова (суддя), два підсудки (асесори), нотарь (писар). У розпорядженні повітового суду знаходилося четверо воз-них, у компетенцію яких входили за дорученням суду роз-гляд справ про потрави, порубки лісу, оцінка і стягнення нанесених збитків. Підкоморський суд - становий суд першої інстанції в земельних справах. Компетенцією підкоморських судів був розгляд земельних спорів. До їхнього складу входили підкоморій, комірник і возний.
У містах судовими органами були магістрати і ратуші. Магістрати складались, як правило, з двох голів і чоти-рьох ратманів, які вибиралися міським населенням. Апе-ляційною інстанцією для міських судів був також Голов-ний суд. При магістратах функціонували совісні суди. Ма-гістрат розглядав цивільні та кримінальні справи жителів міста.
У відповідності з III Статутом Великого князівства Ли-товського виконання судових вироків було покладено в повітах - на повітові суди, в містах - на міські. В 1812 році було введено єдиний по всій імперії порядок вико-нання судових вироків: вони були передані в містах - міській поліції, в повітах - нижнім земським судам.
Судова система Лівобережної України по місцевим особ-ливостям була подібна до судової системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією тут був Генераль-ний суд, який мав таку ж компетенцію, як і Головний суд на Правобережжі. Генеральний суд складався з двох де-партаментів, які були укомплектовані генеральним суддею, двома ратниками (призначалися урядом) і п'ятьма засіда-телями (вибиралися від дворян кожні три роки).
