1.2 Основні підходи до реформування системи державної служби в Україні
Необхідність реформи державного управління і державної служби зумовлена розривом між сучасними вимогами суспільства і діяльністю державного апарату .
Нова роль Уряду (в широкому розумінні) полягає у виробленні політики (стратегічне планування суспільного розвитку) та реалізації способів вирішення тих суспільних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою ринкових механізмів. Крім цього, Уряд здійснює регулятивну функцію стосовно суб’єктів суспільних відносин, забезпечуючи контроль за дотриманням встановлених правил і норм. Функція власне управління майном при цьому зведена до мінімуму .
У зв’язку з цим сфера державного управління повинна бути чітко окреслена і обмежена виключно тими проблемами, де втручання держави є необхідним з точки зору вироблення державної політики і надання послуг.
Здійснюючи державну політику для вирішення суспільних проблем, Уряд змушений враховувати усе розмаїття легітимних інтересів різних суспільних груп, які реалізуються через вибори, а також через лобіювання і участі суспільства у прийнятті урядових рішень.
Виходячи з цього, у питанні побудови сучасної системи державного управління постає три основних завдання:
- законодавче закріплення принципів діяльності та засад організації системи державного управління та державної служби;
- створення механізму реалізації функцій державного управління відповідно до законодавчих основ та суспільних потреб ( створення нових інституцій );
- застосування принципів і процедур публічної політики в діяльності державного апарату при прийнятті урядових рішень[33,с.3].
Розуміння нової ролі Уряду змушує висувати нові вимоги до державної служби та державного службовця як основного інструменту реалізації Урядом своїх функцій.
Фактором стабільності державного апарату є принципи його діяльності та засади організації, закріплені у Конституції та законодавстві, а фактором змін є потреби суспільства. У своїй діяльності апарат має дотримуватися згаданих принципів і засад, а також бути чутливим та оперативно адаптуватися до потреб суспільства, які постійно змінюються.
Основні етапи подальшого реформування системи державної служби.
Перший етап . Законодавче закріплення принципів діяльності та засад організації системи державної служби (2006 рік)
Ключовим завданням цього етапу є прийняття нового Закону України “Про державну службу”, розробленого на основі Концепції розвитку законодавства про державну службу, схваленої Указом Президента від 5 січня 2005 року № 1. Концепція враховує основоположні принципи та підходи до правового регулювання та організації державної служби, прийняті в Європейському Союзі, серед яких:
- поділ між державною (публічною) та приватною сферами;
- розмежування політичної та адміністративної діяльності ;
- розвиток індивідуальної відповідальності державних службовців через подолання колишніх колективних процесів прийняття рішень, що вимагає добре освічених та досвідчених менеджерів сфери державного управління;
- захищеність, стабільність, рівень оплати праці, а також чітко визначені права та відповідальність державних службовців;
- відбір, призначення та просування по службі, що базуються на оцінюванні особистих заслуг та досягнень.
7 липня 2005 року вийшов проект нового закону “Про державну службу”. Цей закон визначає основи функціонування професійної, неупередженої доброчесної та політично нейтральної державної служби, що ґрунтується на верховенстві права та є лояльною до легітимного керівництва держави.
Другий етап. Впровадження нового законодавства (2006-2007 роки).
I. Розроблення підзаконних актів, необхідних для впровадження нових законів.
II. Проведення публічних кампаній щодо ключових положень нового законодавства про державну службу:
- встановлення публічно-правових відносин між державним службовцем і державою;
- розмежування політичних і адміністративних посад, утворення та визначення правового статусу вищого корпусу державної служби;
- чітке визначення сфери регулювання законодавства про державну службу та критеріїв віднесення посад до посад державних службовців;
- закладення основ нової класифікації посад державних службовців залежно від змісту роботи, співвідношення між відповідними категоріями різних видів державної служби ( загальної і спеціалізованої ) та створення умов для мобільності державних службовців між різними видами державної служби;
- запровадження у системі державної служби управління персоналом, що базується на принципах закону, компетентності та особистих заслуг;
- покладення координації з формування державного замовлення на підготовку державних службовців та здійснення контролю у цій сфері на центральний орган виконавчої влади з питань державної служби;
- врегулювання питання дисциплінарної відповідальності державних службовців.
III. Розвиток персоналу в системі державної служби:
1. Забезпечення лідерства у процесі змін – розвиток вищого корпусу державної служби:
- школа вищого корпусу державної служби;
- незалежний колегіальний орган з відбору кандидатів на посади у вищому корпусі державної служби.
2. Базове навчання державних службовців на робочому місці, пов’язане з новою роллю Уряду, зокрема, з питань:
- аналізу державної політики;
- стратегічного планування та його зв’язку з бюджетним процесом;
- управління змінами як постійного процесу удосконалення діяльності .
3. Модернізація кадрових служб у системі державної служби:
3.1. Навчання кадрових служб сучасним підходам в системі управління персоналом:
- розроблення профілів компетентності для усіх посад державних службовців;
- оцінювання , що ґрунтується на особистих заслугах та компетентності, при відборі та просуванні по службі ;
- планування кар’єри державного службовця ;
- визначення кількісної та якісної потреби у професійному навчанні та підвищенні кваліфікації;
- планування безперервного вузькоспеціалізованого навчання.
3.2. Інформаційне та технологічне забезпечення кадрових служб.
4. Створення системи незалежного оцінювання державних службовців, що ґрунтується на особистих заслугах та компетентності :
- розроблення профілів компетентності для всіх посад в системі державної служби;
- розроблення інструментарію оцінювання кандидатів на посади державних службовців;
- створення мережі незалежних центрів оцінювання державних службовців.
IV. Підвищення соціального та матеріального статусу державних службовців:
- створення гнучкої та прозорої системи оплати праці, пов’язаної з результатами оцінювання діяльності;
- підвищення рівня оплати праці державних службовців, що стане можливим завдяки чіткому врегулюванню сфери державної служби та зменшенню державного апарату.
Третій етап. Розбудова та удосконалення нових інституцій на основі процесного підходу, спрямованості на результат і застосування інформаційних технологій (2008-2010 роки)
На цьому етапі завдяки посиленій спроможності державної служби стає можливим досягнення довгострокових цілей реформування всього механізму державного управління.
1. Запровадження системи управління якістю, зокрема, з використанням досвіду Європейського Союзу ( на основі моделей CAF, TQM, та ISO 9001: 2000 ):
- забезпечення результативності та ефективності процесів;
- гарантування якості послуг.
2. Розвиток електронного урядування (e - governance):
- корпоративна мережа системи державної служби;
- база даних і система кадрового забезпечення та оцінювання персоналу;
- електронний документообіг;
- безперервне дистанційне навчання держслужбовців.
Таким чином, в силу об’єктивних і суб’єктивних причин система державної служби в Україні потребує істотного реформування. В першу чергу це стосується проблеми визначення пріоритетів державної кадрової політики, інформаційного та технологічного забезпечення кадрових служб, розвитку електронного врядування. Кадрова реформа дозволить більш ефективно вирішувати назрілі політичні та економічні проблеми.
РОЗДІЛ 2. Формування кадрового резерву в органах виконавчої влади
2.1 Правові засади системи роботи з кадрами державної служби
Україна як суверенна і незалежна держава формує власний інститут державної служби. Через цей інститут держава реалізує кадрову політику в державних органах влади та органах місцевого самоврядування з метою забезпечення їх професійним кадровим ресурсом.
Законодавча і нормативно-правова база державної служби включає понад 650 актів, серед яких 37 законів, більше 200 указів і розпоряджень Президента України, 400 нормативних актів КМУ, Головдержслужби України. Серед них 109 чинних актів, які регулюють кадрову роботу в системі державної служби. Йде цілеспрямоване оновлення цієї бази.
Даний розділ роботи подає стислий опис нормативно-правового забезпечення функціонування та удосконалення системи державної служби в Україні.
Законодавче забезпечення державної служби включає:
- Конституцію України [1];
- Закони України “Про державну службу”[2], “Про боротьбу з корупцією”[3], “Про місцеві державні адміністрації” [4], “Про місцеве самоврядування в Україні” [5];
- укази і розпорядження Президента України;
- акти Кабінету Міністрів України.
Зокрема, стаття 38 Конституції України встановлює рівне право доступу громадян до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що “держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб”.
Закон України “Про державну службу”, введений в дію з 1 січня 1994 року, регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних та економічних умов реалізації громадянами України права на державну службу, і визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті.
Законами України “Про державну службу” та “Про боротьбу з корупцією” встановлено певні обмеження, пов’язані з проходженням державної служби. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу державного службовця.
Відповідно до Закону України “Про державну службу” для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України (Головдержслужбу України), що є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президенту України (Указ Президента України від 2 жовтня 1999 року № 1272).
З метою реалізації завдань , визначених в Указі Президента України від 5 березня 2004 р. № 278, було здійснено посилення організаційно-правового статусу і розширення повноважень Головдержслужби.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
