У той же час трудящим суд мав допомагати захищати їхні права та інтереси. ЦПК докладно регулював питання представництва в суді, підсудності справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, виклику до суду; порядок позовного провадження і особливих проваджень (щодо першого – пред’явлення і забезпечення позову, розгляд справи, ведення протоколів, припинення провадження, збір і оцінка доказів, експертиза і огляд на місці й т.д.).
До особливих проваджень були віднесені: про розпорядження по суду, про майно померлих, про третейські записи і рішення, про депозит, видачу судових наказів по актах і т.п. Крім того, ЦПК містив норми, що торкались питань оскарження і перегляду судових рішень і їх виконання. ЦПК УСРР, як звичайно, втілював основні положення і принципи, встановлені ЦПК РСФРР.
Подальше укріплення радянського державного апарату, в т.ч. і судових органів, новий адміністративно-територіальний поділ, розвиток цивільного обороту обумовили значні зміни в цивільному процесуальному праві. За період з 1924 до 1929 р. ряд процесуальних питань знайшов свій розгляд в рішеннях Цивільно-касаційної колегії Верховного Суду УСРР, які необхідно було затвердити в законодавчому порядку. Із врахуванням всіх цих моментів на основі узагальнення судової практики був розроблений новий ЦПК. Він був затверджений ВАУЦВК і РНК УСРР 11 вересня 1929 р. і вступив в дію з 1 грудня 1929 р.
Зберігаючи принципи Кодексу 1924 р., він багато в чому відрізнявся від нього. В ЦПК 1929 року були вдосконалені всі основні стадії процесу. Змінилась структура кодексу, кількість статей збільшилась з 316 до 412. Кодекс доповнився новим розділом, який регламентував ведення справ про неспроможність юридичних і фізичних осіб. Кодекс давав повну регламентацію порядку визначення осіб і організацій неспроможними, визначались підсудність і порядок провадження по справах про неспроможність, наслідки неспроможності, умови призначення ліквідаторів майна осіб і організацій, визнаних неспроможними, порядок поділу ліквідованого майна і т.п.
В основному змінювались такі положення ЦПК УСРР: про право суду припиняти справи через недоцільність подальшого їх провадження, про досудові роз’яснення деяких майнових претензій; про забезпечення позову в справах про аліменти, зарплату та ін.; регламентація питань про зустрічний позов; про припинення судочинства в разі неявки сторін; про участь третіх осіб і винесення судового рішення на їх користь чи проти них; про розширення прав касаційної інстанції, яка могла б змінювати судові рішення, а по трудових спорах навіть виносити нові судові рішення; про спрощення у виконавчому судочинстві; про попереднє виконання; про деталізацію інституту мирової угоди та ін1. З метою охорони публічного інтересу або “інтимного питання сторони” ЦПК передбачає слухання деяких справ у закритому засіданні.
Особливістю тогочасного процесу (як цивільного так і кримінального) було те, що діяв тільки касаційний порядок перегляду судових рішень.
ЦПК УСРР 1929 року значно вдосконалив судочинство по цивільних справах і забезпечив підвищення якості роботи судових органів.
Висновок
Кодифікація законодавства в УСРР 1922-1929 років, як уже зазначалось в роботі, була дійсно унікальним явищем у правовому житті держави в цей період. Вона відрізнялась масштабністю, універсальністю, проводилась у стислі строки, була усесторонньою і глибокою. Цікавим є той факт, що кодифіковані акти, які не відповідали умовам життя суспільства і держави, швидко змінювались, перезатверджувались. Були розроблені й прийняті в короткі терміни Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Земельний кодекси, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту, Ветеринарний кодекс, Закон про ліси, Положення про судоустрій. В ККВС готувались проекти Адміністративного, Житлового й Будівельного кодексів. В УРНГ обговорювалось питання кодифікації законодавства про промисловість і торгівлю, переглядався трудовий кодекс. В Наркомдемі працювали над Водним кодексом та ін.
При всьому позитивному були й значні недоліки й загрозливі тенденції. Проведена кодифікація покликана була перш за все забезпечити ефективне здійснення непу. Проте у міру формування командно-адміністративної системи управління все більше й більше стала переважати тенденція посилення примушування як основного методу регулювання суспільних відносин, що найбільш чітко проявилося в кримінальному праві. Законодавство України, що в значній мірі в першій половині 20-х років було рецепцією російського, стрімко інтегрувалась в другій половині 20-х років в загальносоюзне законодавство, для якого характерними були централізм і відсутність гуманістичних начал.
Для права періоду, що розглядається, характерним був класовий характер, захист інтересів, насамперед, робітників (насамперед в цивільно-процесуальному праві), і безумовно, право стояло на стороні державних інтересів. Це особливо яскраво проявилось в цивільному праві. Характерною тенденцією в розвитку кримінального і кримінально-процесуального права стала їх дегуманізація (підвищення мір кримінальної репресії, звуження прав громадян в кримінальному процесі). Слід зауважити, що негативною є практика застосування аналогії закону в галузі кримінального права, що є прямим порушенням принципу законності. Помітною була ідеологізованість законодавства розглядуваного періоду.
Але вже в 20-ті роки ХХ століття закладалася правова система України. В той же час проявилась тенденція до посилення регулюючого значення нормативного акту, що приймається центральними державними органами, укріплення їх стабільності, стійкості, до утворення у вигляді основополагаючої нормативної бази актів іншого рангу.
Можна повністю погодитися з Онищенко Н.Н.1, що виділення в особливу форму таких актів, як кодекси, було важливим етапом розвитку права в Україні.
Список використаних джерел
1. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.). вид-во АН УРСР. – К., 1961. С. 384.
2. Бажанова М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск, 1992.
3. История государства и права Украинской ССР. – К., Наук. думка, 1976. – 760 с.
4. История государства и права Украинской ССР. В 3-х томах. Т. 2., 1917-1937. – К., Наук. думка, 1987. – 296 с.
5. Історія держави і права України. Частина 2. Підручник для юридичних вищих навчальних закладів і факультетів. Ч. 2. / За ред. А.Й. Рогожина. – К., Ін Юре. – 1996. – 448 с.
6. Історія держави і права України: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1996. – 288 с.
7. Історія держави і права УРСР (1917-1960). – К., Вид-во АН УРСР, 1961. – 428 с.
8. Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. – К., 1998.
9. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства УССР. – Изд-во Киевского университета, 1960.
10. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. 2-ге видання, виправлене і доповнене. – К.: Тов-во “Знання”, КОО, 662 с. (Вища освіта ХХІ століття).
11. Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине / АН УССР. Ин-т государства и права; Отв. ред. Н.И. Козюбра. – Киев: Наук. думка, 1988. – 112 с.
12. Рибалка І.К., Довголюк В.Н. Історія Української РСР. Епоха соціалізму. – К., Вища школа, 1982.
13. Сімейне право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 272 с.
14. Советское семейное право. – К., Вища школа, 1981. – 224 с.
15. Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. АН УССР Ин-т государства и права. / Отв. ред. Б.М. Бабий. – К., Наук. думка, 1989. – 120 с.
16. Усенко І.Б. Позасудова репресія: як це починалося – Комуніст України. – 1990. – № 2. – с. 43-53.
1 Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР // АН УССР. Ин-т государства и права. От. Ред. Б.И. Бабий. - К. Научная мысль, 1989. - с. 12
2 Усенко И.Б. Вказ. праця. - с. - 16
1 Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – С. 441.
1 Музиченко П.П. Вказ. праця – С. 442.
2 Усенко И.Б. Вказ. праця. – С. 17-20.
1 Усенко И.Б. Вказ. праця. – С. 30-42
1 Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине. АН УССР. Ин-т государства и права; Отв. ред. Н.И. Козгобра. – К., Наук. думка, 1988. С. 60
1 Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.) – Вид-во АК УРСР, К, 1961. С. 326
1 Курский Д.И. Избранные статьи и речи. С. 110
1 ЗУ УСРР – 1922. - № 51. Ст. 750
1 Історія держави і права України.Частина 2. – К., 1996. С. 198
1 История государства и права Украинской РСР. – К., Наук. думка, 1976. С. 262
2 Історія держави і права Української РСР – К., 1967. Т. 1. С. 530
1 Советское семейное право. – К.: Вища школа. – 1981. С. 31
1 Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства УССР. – Изд-во Киев. ун-та, 1960. С. 33
2 Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. С. 26
1 Бабій Б.М. Вказ. праця. С. 333
1 Бабій П.М. Вказ. праця. С. 368
1 Бажанова М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск, 1992. С. 19-20
1 История государства и права Украинской ССР. – К., 1976. С. 321
1 История государства и права Украинской ССР. – К., 1976. С. 332
1 Історія держави і права України.Частина 2. – К., 1996. С. 206
1 История государства и права Украинской ССР. – К., 1976. С. 329
1 Онищенко Н.Н. Вказ. праця. С. 60-61
