Конституціоналізм України в радянський період
Зміст
Вступ
Розділ І Характеристика Конституції УСРР 1919 року
1.1 Структура і зміст Конституції 1919 року
1.2. Центральні та місцеві органи влади за Конституцією 1919 року
Розділ ІІ Конституція України 1929 року
2.1 Структура і зміст Конституції 1929 року
2.2 Центральні та місцеві органи влади
Розділ ІІІ Конституція України 1937 року
3.1 Структура та зміст Конституції УРСР 1937 року
3.2 Центральні та місцеві органи влади та управління УРСР
Розділ IV Конституція України 1978 року
4.1 Підготовка і прийняття Конституції Української РСР 1978 року
4.2 Зміст та структура Конституції України 1978 року
4.3 Центральні та місцеві органи влади
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В правовій системі сучасної держави головним нормативним актом найчастіше є Конституція.
Конституція -- це єдиний правовий акт вищої юридичної сили, за допомогою якого народ чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права і свободи людини і громадянина.
Конституціалізм - це теорія і практика конституційного будівництва. Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет.
Історія становлення українського конституціоналізму охоплює значний період, починаючи аж з "Пактів й конституції законів та вольностей війська Запоріжського" Пилипа Орлика (1710 р.). І закінчуючи Конституцією прийнятою, Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Всі нормативні документи конституційного характеру, що були прийняті за цей період, залишили свій слід у формуванні української державності.
Вихідним в теорії конституції є вчення про її сутність. Сутність конституції -- це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики основного Закону суспільства й держави.
Відокремлюють різні точки зору щодо сутності конституції.
За часів радянської влади на Україні було прийнято не одну Конституцію. Всі Конституції, що приймалися в часи радянської влади на Україні наклали суттєві відбитки на подальше творення української державності аж до періоду перебудови у 80-90 роки.
Розділ І Характеристика Конституції УСРР 1919 року
1.1 Структура і зміст Конституції 1919 року
На початку березня 1919 року відбувся ІІІ з’їзд Комуністичної партії більшовиків України. На цьому з’їзді був розглянутий проект Конституції. Вона мала закріпити диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад.
6 березня 1919 року у Харкові відкрився ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад1, на який прибули 18887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На цьому з’їзді в основному зверталася увага на необхідності зміцнення радянського ладу. Також були розглянуті військове, продовольче і земельне питання, заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду України.
Проект Конституції УСРР був затверджений з’їздом Рад. У даній Конституції було проголошено диктатуру пролетаріату. На думку деяких вчених, це було чисто функцією.
Завдання, основні положення, принципи Конституції 1919 року були обумовлені історичними процесами, що відбувалися на даний період у суспільстві, існуючою політичною та економічною політикою правлячої верхівки.
Українська Соціалістична Радянська Республіка визначалась як – “організація диктатури працюючих та експлуатуємих мас пролетаріату і біднішого селянства для перемоги над віковими гнобителями й експлуататорами-капіталістами та комуністами [4] (Розділ І, пункт 1).
Вся Конституція 1919 року мала три розділи та 35 статей.
Перший розділ мав назву “Основні постанови” і містив 5 статей.
Другий розділ мав два підпункти: “А” – Організація радянської влади і “Б” – Організація радянської влади на місцях.
Третій розділ Конституції “Декларація прав і обов’язків працюючого і експлуатуємого народу України” містив статті з 22 по 33 і проголошував права працюючих та “конституційний” принцип – “не працюючий не їсть”2.
Глава “”В” третього розділу “Про герб і прапор УССР” містила опис герба та прапора, складалася з 2 статей.
В цілях здійснення свого основного завдання УСРР:
а) проводить в життя заходи, що безпосередньо направлені до знищення існуючого економічного устрою і виявляються у спонукуванні приватної власності на землю і на всі інші засоби виробництва;
б) в області будівництва державного життя закріплює владу за робітничим класом, встановлюючи здійснення державної влади, виключно працюючими масами і цілком усуваючи пануючі класи від таких повноважень;
в) утворює для працюючих мас можливість користуватися правами (свободою живого і друкованого слова, зборів і спілок), позбавляючи цих прав пануючі класи і спільні з ними по своїй політичній позиції громадські групи;
г) організовує озброєну оборону здобутків соціалістичної революції притягненням до цієї оборони всіх трудових елементів країни.
1.2 Центральні та місцеві органи влади за Конституцією 1919 року
щоб визначити вихідні положення функціонування державної влади за Конституцією УСРР 1919 року необхідно з’ясувати такі питання:
1) що є джерелом державної влади;
2) який зміст цієї влади;
3) які конституційні принципи організації і діяльності державної влади є основоположними;
4) що покладено в основу розподілу функцій здійснення державної влади;
5) яка система державних органів, що здійснюють державну владу;
6) хто є суб’єктами в конституційно-правових відносинах з приводу організації та здійснення державної влади;
7) яка мета здійснення державної влади.
Історики та фахівці конституційного права зазначають, що “саме теоретичні розробки змісту державної влади за радянської доби не здійснювались… Автори радянського державного права взагалі уникали розкривати зміст даної категорії як інституту цієї галузі права”3.
Центральна радянська влада за Конституцією мала такі свої органи на Україні:
1. Всеукраїнський з’їзд Рад Робітничих, Селянських та Червоноармійських депутатів;
2. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВЦВК);
3. Раду Народних Комісарів (РНКР) – (Розділ ІІ, пункт 7).
Вищим органом виконавчої і розпорядчої влади України за Конституцією 1919 року (ст. 26) була Рада Народних Комісарів УСРР. Згідно із п. 15, вона складалася з Голови та Народних Комісарів, в число яких входили:
1) всі керівники окремими відділами ВЦВКР;
2) інші особи, що обиралися окремо ВЦВКР на його розсуд.
Рада Народних Комісарів мала право брати на свій розгляд питання і справи, що стосувалися законодавства та загального керування країною і вирішувати їх при наявності загального або спеціального уповноваження ВЦВКР.
До виключного відання ВЦВКР згідно з п. 11 Розділу ІІ Конституції належали:
- вибори і звільнення Народних Комісарів та Голови Ради Народних Комісарів;
- розлад державних прибутків та зборів між центральною і місцевою владою;
- визначення порядку виборів місцевих органів Радянської влади, норми представництва і загальних постанов щодо внутрішньої організації цих органів. Означених меж відання та влади між ними.
ВЦВКР відповідав перед Всеукраїнським з’їздом Рад і обирався останнім в кількості по призначенню з’їзду Рада Народних Комісарів відповідала і перед Всеукраїнським з’їздом Рад і перед ВЦВКР.
Що стосується місцевих органів влади, то такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з’їзди Рад та їх виконкоми (п. 18 Розділу ІІ Конституції).
Із аналізу положень Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 року можна зробити висновок, що вони приймалися виходячи з основних завдань диктатури пролетаріату – придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів та переходу від буржуазного ладу до соціалізму. Цим обумовлювалось і створення та функціонування існуючої на той час системи центральних та місцевих органів влади, що суттєво відрізняється від сьогоднішньої.
По Конституції 1919 року не мали підґрунтя для існування органи судової влади, прокуратури та адвокатури. Не було єдиної системи судових установ, а існували різноманітні революційні трибунали. Відповідні зміни були внесені лише у 1922 році із затвердженням “Положення про судоустрій УСРР” ВЦВК. Що стосується створення державної прокуратури – органу з нагляду та адвокатури, то з їх приводу нормативні документи теж були прийняті у 1922 році.
Дана ситуація склалася у зв’язку із запровадженням на території України політики “воєнного комунізму”, беззаконня, позасудової репресії, від яких відмовились лише з переходом до нової економічної політики.
Розділ ІІ Конституція України 1929 року
2.1 Структура і зміст Конституції 1929 року
Перетворення, що сталися в усіх сферах життя України, потребували внесення значних змін до Основного Закону республіки – Конституції УСРР. Насамперед, це було обумовлено утворенням єдиної союзної держави – СРСР, у складі якої перебувала тепер Україна. ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад дав спеціальне доручення ВЦЦВК “згідно із договором про утворення Союзу РСР і Конституцією СРСР переглянути Конституцію УСРР та подати її на затвердження майбутньому ІХ Вснукраїнському з’їздові Рад”. Зміни випливали також із факту проведення нової економічної політики. Необхідно було законодавче закріпити в Конституції утворення Молдавської АСРР у складі УСРР, а також перехід республіки на триступеневу систему управління в результаті завершення адміністративно-територіальної реформи 1925 року.
ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад (3-10 травня 1925 р.) постановою “Про зміну Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки” затвердив невідкладні зміни в діючій Конституції УСРР і доручив ВЦЦВК підготувати до чергового з’їзду Рад перероблений текст Конституції.
Зміни головним чином були пов’язані із розподілом компетенції. Відомо, що з цих питань у ході конституційного процесу виникло багато розходжень між прихильниками “Націонал-більшовизму” (К. Раховський, М. Скрипник), яких звинувачували у “конфедералізмі”, та сталінській “автономізації”, яку в Україні підтримували Д. Мануїльський та деякі інші політичні діячі. Як відомо, перевагу було віддано ідеї федералізму, яка хоч і не гарантувала Україні, як суб’єкту радянської федерації, по-справжньому самостійного правового статусу, все ж сприяла закріпленню її державного статусу.
15 травня 1929 року ХІ Всеукраїнський з’їзд Рад одноголосно затвердив нову Конституцію УСРР. За своєю структурою Основний Закон значно відрізнявся від Конституції 1919 року. Нова Конституція складалася з 82 статей і п’ятьох розділів. До останнього розділу Конституції увійшла й стаття про столицю УСРР4.
