У статті 1 Конституції Українська Республіка проголошувалась соціалістичною державою робітників і селян, де вся “влада” належить Радам робітничих, селянських, червоноармійських депутатів. Таким чином, державна форма у вигляді Республіки Рад, як і раніше, визнавалася Конституцією класовою організацією.
Нові, принципового значення положення Конституції УСРР 1929 року були сформульовані в статті 2 і статті 3, де визначався правовий статус Української СРР, її залежність від союзного центру.
Так, Україна мала свою Конституцію, але таку, яка відповідала Конституції СРСР. За нею визнавалось право на власне законодавство і управління, але за умовою визнання зверхності загальносоюзних законодавчих актів.
2.2 Центральні та місцеві органи влади
система вищих органів влади і управління за Конституцією 1929 року залишалася такою ж, як і в редакції Конституції 1919 року.
Найвищими органами влади визнавалися Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет і Президія ВЦЦВК. Розпорядчим і виконавчим органом ВЦЦВК був Раднарком УСРР.
Ці органи мали виняткове право видавати декрети і постанови як акти найвищої юридичної сили, через які здійснювалась воля правлячої, а з часом і єдиної політичної партії, що фактично, забезпечувало диктатуру партії більшовиків.
Органом виконавчої державної влади і найвищим представницьким органом в Україні був Всеукраїнський з’їзд Рад (ст. 22 Конституції 1929 року), який відбувався один раз на два роки згідно з Конституцією 1929 р.
Конституція 1929 р. встановила нову періодичність скликання з’їздів Рад. Відповідно до ст. 23 Конституції чергові Всеукраїнські з’їзди Рад скликали ВЦЦВК один раз на два роки. До виконавчої компетенції Всеукраїнського з’їзду Рад було віднесено затвердження змін і доповнень до Конституції Української СРР і Конституції Молдавської АСРР, зміни кордонів Молдавської АСРР, вибори Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету і вибори представників Української СРР до Ради Національностей ЦВК СРСР.
Конституція УСРР 1929 р. залишила в силі всі права і свободи трудящих, проголошені Конституцією УСРР 1919 року. Вона закріпила рівноправність громадян незалежно від їхньої расової і національної ознаки. Конституція гарантувала всім національностям, які проживали на території України, можливість користуватися своєю рідною мовою.
Місцевими органами влади Конституція УСРР 1929 р. визначала Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, районні і окружні з’їзди Рад, а також їхні виконавчі комітети. Районі і окружні з’їзди скликалися один раз на рік. Виконкоми обиралися з’їздами Рад і в період між з’їздами були вищими органами влади на місцях.
Протягом 1932 року в Україні було створено перші сім областей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську, Донецьку та Чернігівську. З часом, в результаті територіальних змін в УРСР та адміністративного перерозподілу формувались нові адміністративні одиниці. На кінець існування УРСР було 25 областей і дві адміністративні одиниці республіканського підпорядкування – міста Київ і Севастополь.
Така строката палітра адміністративно-територіального устрою в 20-30-х рр. визначала і структуру органів радянської влади на місцях. Але характерним для цього періоду залишилось одне – вищим органом радянської влади в будь-якому адміністративно-територіальному утворенні за Конституціями 1919 – 1929 рр. були Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, з’їзди Рад – губернські, окружні, районні (залежно від етапу реформування адміністративно-територіальної системи). В період між з’їздами Рад уся повнота влади на місцях належала виконавчим комітетам, сформованих з’їздом. Виконкоми утворювали відділи, які контролювали всі галузі місцевого господарського і культурного життя, звітували перед з’їздом Рад та виконкомом вищого рівня.
Розділ ІІІ Конституція України 1937 року
3.1 Структура та зміст Конституції УРСР 1937 року
У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення “демократичних” змін до Конституції СРСР 1924 року, а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 році на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 року ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показниками проект Основного закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.
У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критикувати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.
VII Всесоюзний з’їзд Рад 5 грудня 1936 року одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 р.
Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 року Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та інші. Наприкінці 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного “Обговорення” він був переданий на розгляд Надзвичайного XVI з’їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 р., 30 січня з’їзд Рад постановив: “Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З’їзду, затвердити”. Одночасно з’їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.
Конституцію УРСР 1937 року побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 р. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.
Конституція УРСР 1937 р. складалася з 146 статей, об’єднаних у 13 розділів.
Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як “соціалістична держава робітників і селян”, де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавались соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або кооперативно-колгоспної власності.
Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР “добровільно об’єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республіками” в союзну державу – СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найбільш важливим було положення про те, що “Українська РСР зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік”. Проте, як свідчила практика, такі принципи об’єднання, як добровільність та рівність, були не декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СССР – фікцією. Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937 року, де йшлося про те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що !УРСР здійснює державну владу самостійно” тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади і управління СРСР.
В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, порядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності центральних і місцевих органів державної влади і державного управління.
3.2 Центральні та місцеві органи влади та управління УРСР
прийняту в 1937 році Конституцію УРСР (згідно з нею назва держави змінилася з Української Соціалістичної Радянської Республіки на Українську Радянську Соціалістичну Республіку) було створено відповідно до Конституції СРСР 1936 р., що й обумовило уніфікацією вищих органів державної влади союзних республік, фактично до розпаду в 1991 р. Союзу РСР.
За Конституцією Української Соціалістичної Радянської Республіки 1937 року вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на 4 роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи такого права вже не мали, як це було раніше. Верховній Раді належали всі права, які мала республіка: прийняття Конституції УРСР, встановлення адміністративно-територіального поділу республіки, видання законів, охорона державного порядку і прав громадян, затвердження народногосподарського плану і бюджету республіки.
Верховна Рада УРСР обирала Президію – постійно діючий колегіальний орган у складі голови, його заступників, секретаря та членів. Президії надавались такі повноваження: скасовування рішень Раднаркому УРСР, рішень і розпоряджень обласних рад депутатів трудящих, звільнення з посад і призначення наркомів УРСР (в період між сесіями Верховної Ради). Компетенцію Президії Верховної Ради стало також надання прав громадянства, почесних звань, помилування громадян після судових ухвал. Слід зазначити, що усім більш-менш важливим актам вищезгаданих органів державної влади передували рішення відповідних партійних структур, які не тільки контролювали, а й часто заміщали державні органи, фактично здійснюючи їх функції.
Верховна Рада також утворювала уряд – Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження “на основі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР” і перевіряти їх виконання.
До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, його заступники, голова державної планової комісії УРСР, уповноважений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркоматів УРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 – республіканські (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію в справах державного управління.
Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які “обиралися” населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки.
Конституція УРСР 1937 р. не передбачала такого інституту влади, як з’їзди місцевих Рад. Відповідно до неї встановлювався сесійний порядок діяльності місцевих рад депутатів трудящих. На сесіях обиралися виконкоми (голова, його заступники, секретар та члени виконкому), затверджувався склад постійних комісій, утворювались органи управління господарським і культурно-політичним будівництвом на своїй території – відділи та управління. Такі органи підпорядковувались самій Раді, що їх утворила, та галузевій структурі Раднаркому УРСР.
