Конституція України та сучасна конституційна реформа

Конституція України та сучасна конституційна реформа

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Житомирське відділення

Курсова робота


з предмету: “Конституційне право України”

Конституція України та сучасна конституційна реформа




студентки 2-го курсу Житомирського відділення

навчально-наукового інституту заочного

та дистанційного навчання КНУВС

Карпінської Ніни Вікторівни

Залікова книжка № 07-22 КЖТ

Варіант №2

Житомир –– 2008

Зміст


Вступ

I. Поняття Конституції України та основні етапи сучасної конституційної реформи

1.1           Конституція як Основний закон суспільства та держави

1.2           Конституція України як соціальна цінність

1.3       Історія прийняття Конституції України 1996 року

1.4       Етапи сучасної конституційної реформи

II. Зміст Конституції та її властивості

III. Форма і структура Конституції

3.1Система, форма і структура Конституції України

3.2Функції Конституції України

IV. Порядок внесення змін та охорона Конституції України

4.1 Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України

4.2 Правова охорона Конституції

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Конституції стали найважливішим здобутком національної політико-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн — нормативно закріпили перемоги у революціях, війнах за незалежність тощо. Недаремно, для більшості зарубіжних країн день прийняття Основного Закону став найважливішим загальнонаціональним святом. Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті генезису вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму.

Метою написання курсової роботи є дослідження Конституції України 1996 р., її системи, структури та властивостей. Курсова робота складається з чотирьох розділів. У першому з них детально розглянуто сутність Основного закону, процес його прийняття та етапи сучасної конституційної реформи. Другий розкриває зміст Конституції та її властивості. Характеристика системи, форми структури та функцій Конституції наведена в третьому розділі. Завершується курсова робота розглядом порядку внесення змін до Основного закону та формами охорони Конституції України.

Конституція України 1996 р. врахувала досягнення вітчизняної і світової конституційної наукової думки і практики конституційного будівництва. Вона є втіленням національної ідеї і ментальності українського народу, доказом здатності української нації як політичної й етнічної спільності до державотворення та правотворчості. Основний Закон став програмою подальшого розвитку України у політичному, економічному, соціальному і культурному напрямах та документом для входження України до світового і. в першу чергу, європейського співтовариства як рівноправного і повноцінного суб'єкта.

Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації народу в розбудові України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас Конституція України 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

I. Поняття Конституції України та основні етапи сучасної конституційної реформи


1.1  Конституція як Основний закон суспільства та держави


Для України Конституція України 28 червня 1996 р. стала символом консолідації українського народу в розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас, цей документ є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Термін «Конституція України» досить поширений не лише в науці конституційного права, а й в інших юридичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним від іншої історично сформованої юридичної категорії «конституція», яка виникла задовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживалася у різних значеннях в багатьох сферах суспільного життя.

Існує припущення, що поштовхом для використання латинського слова «constitutio» як юридичного поняття первинно послужило вживання його у заголовку офіційних документів Стародавнього Риму часів Принципату та Домінату. Це поняття вживалося у словосполученні «Rem Publicum Constituere ...» — «Римський народ встановлює ...». Пізніше дієслово «встановлює» трансформується на іменник «встановлення, устрій», що й дав початок численним стародавнім «конституціям». Однією з найбільш відомих із них є «антична конституція» Арістотеля, відома як «Конституція Афін», або «Афінська Політія». Термін «конституція» також застосовувався у давньоримському праві при кодифікації тогочасного законодавства [13, с.55].

Пізніше, у XVI ст., у Франції починає вживатися поняття «Lex fundamentalis» — «основний закон», що вперше був введений у науковий обіг у роботах французьких публіцистів-тираноборців (монархомахів) Ф. Дюплессі-Монре, Ф. Отмана, Дж. Б'юкенена та ін. Ідея конституції, як основного закону, в уявленні монархомахів передбачала існування у державі такого найвищого нормативного акта, який би обмежував владу монарха-самодержця.

Сучасного значення термін «конституція» почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалося бурхливим розвитком конституційних ідей у Великій Британії, Франції та інших тогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці. Його етимологічне походження викликало чимало наукових дискусій у всі часи. Справедливою видається думка С. С. Дністрянського про те, що кожна держава мусить мати певну форму, в якій вона регулює суспільний лад, але система державного ладу «була інша в грецькій «поліс» та римській civitas старовинних віків, інша в монархічній германській державі середніх та початку нових віків, і знову інша в конституціоналізмі найновіших віків».

Категорія «конституція» наповнювалася сучасним змістом протягом тривалого часу, чому сприяли теоретико-правові погляди таких мислителів XVI-XVIII ст.ст., як Г. Гроцій, С. Пуфендорф, В. Лейбніц, X. Вольф, Д. Локк, В. Блекстоун, Ж.-Ж. Руссо, Т. Пейн та ін. Здобутки цих мислителів знайшли своє відображення в перших конституціях: Конституції США 1787 p., Конституції Франції 1791 p., Конституції Польщі 1791 р. та інших конституційних актах. Хоча ряд вчених схильні вважати, що першим сучасним конституційним актом був Договір, укладений переселенцями до північноамериканських колоній на човні «Травнева квітка» біля мису Код у 1620 році.

На кінець XIX — поч. XX ст.ст. у європейському конституційному праві набуло поширення визначення конституції Г, Еллінека, який вважав, що вона є сукупністю правоположень, які визначають вищі органи держави, порядок заклику їх до відправлення їхніх функцій, їх взаємні відносини і компетенцію, а також принципові положення індивіду по відношенню до державної влади.

Представники різних правових шкіл по-різному тлумачили поняття «конституції». Так, представники природної школи права розуміли під нею суспільний договір, який виражає волю народу; представники нормативістської школи — вираження абсолютної основоположної норми права (Г. Кельзен); інституціоналісти — статут держави і нації; марксистської — вищий закон, що закріплює повновладдя правлячого класу тощо. Так, у радянській юридичній науці конституцією було прийнято вважати основний закон держави, що виражає, як і будь-який закон, соціально-політичну природу держави і волю пануючого класу. При цьому, радянські правознавці виділяли особливу юридичну категорію — «Радянська Конституція» — як принципово нову для конституційного права.

Зовсім інші погляди на правову природу Конституції України сформувалися в незалежній Україні. На думку М. І. Козюбри, нині під конституцією розуміють систему загальнообов'язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою — з другого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством [ 13, с.58].

Вітчизняні правознавці вважають, що конституція є найбільшим юридичним здобутком, в першу чергу, суспільства, її призначення полягає в регулюванні найважливіших відносин у суспільстві та державі.

Узагальнюючи існуючі погляди вітчизняних вчених-конституціоналістів щодо сутності та змісту Конституції України, можна стверджувати, що Конституція України — це єдиний, наділений найвищою юридичною силою нормативно-правовий акт, через який український народ і українська держава виражають свою суверенну волю, утверджують основні принципи устрою суспільства і держави, основи правового статусу особи і громадянина, визначають систему і функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень і територіальний устрій держави.

За періодом дії Конституція України є постійною, за порядком зміни належить до жорстких, згідно державного режиму та форми правління –– демократична республіканська, за формою територіального устрою –– це Конституція унітарної держави з автономним утворенням у складі [10, с. 77].

1.2           Конституція України як соціальна цінність


Конституція України як соціальна цінність проявляється в наступну по-перше, як нормативно-правовий акт, що наділений вищою юридичною силою і визначає демократичну спрямованість розвитку держави і суспільства, правової і політичної системи; по-друге, як документ, в якому знайшли втілення цінності і ідеали світового конституціоналізму (пріоритет прав людини, народовладдя, верховенство права, республіканська форма правління, поділ влад, політична, економічна та ідеологічна різноманітність, рівність перед законом тощо; по-третє, як акт, що встановлює межі втручання держави в особисте і асоційоване житті громадян (обмежувальна функція конституції); по-четверте, як інформаційна цінність, оскільки знайомлячись з текстом Конституції України, громадяни, іноземці, особи без громадянства вітчизняні та зарубіжні юридичні особи, державні та недержавні інституції дістають інформацію про конституційний лад країни, правовий статус людини і громадянина, політичний режим територіальний устрій держави, гарантії прав особи тощо. Конституція — своєрідний паспорт держави: по-п'яте, як інструмент забезпечення балансу інтересів різних соціальних груп , прошарків населення (щоправда, цей баланс весь час коливається під впливом різних чинників) Стабільна легітимна конституція, як свідчить світовий досвід, відтворює і інституційно оформлює досягнутий в суспільстві консенсус різних політичних сил відносно політико-правового і соціально-економічного устрою суспільства і держави; по-шосте, як документ, що консолідує суспільство на відповідному етапі його розвитку; по-сьоме, в Конституції України містяться програмні положення, які визначають демократичний вектор розвитку українського суспільства [25, с.10].

Цінність Конституції полягає в тому, що її положення є основою подальшої модернізації держави і суспільства, вона — фактор демократизації соціуму. Слід враховувати й те що Конституція є базою забезпечення стабільності державного і суспільного ладу України. Вона є основою стабільного демократичного конституційного статусу людини і громадянина. В Конституції України дістали втілення концептуальні положення Загальної декларації прав людини і громадянина, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про соціально-економічні і культурні права, Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты