Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством
Вступ
На сьогоднішній час погрози все частіше зустрічаються у повсякденному житті і є актуальною темою для дослідження науковцями. Науковці ж по різному визначають погрозу. Так, В. К. Грищук визначає погрозу як встановлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), спрямованих на примушування особи до виконання поставлених винним вимог. В. С. Батиргаєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства.
Як бачимо, для кожного злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Тим не менше, дане поняття містить такі ознаки, які було б не просто заперечувати. Вони наявні в переважній більшості наукових визначень та майже завжди виникають у свідомості особи при спробі ідентифікації певних дій як погрози. Погроза визнається як намір завдати фізичну, матеріальну чи іншу шкоду особі і може бути виражена вона словами, письмово, діями або іншим чином.
Розділ 11 ККУ кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погрожуючи посягнути на життя, винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.
Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснюватися. Реальність її встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її встановлення, характеру попередніх відносин між винним і потерпілим. Особливе місце при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також присутніми при цьому іншими особами.
За здійснення погрози вбивством згідно ККУ настає кримінальна відповідальність. Кваліфікуючою ознакою погрози є вчинення її членом організованої групи, що є обтяжуючою обставиною при призначені винному покарання.
Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за окремою статтею ККУ. Це може мати місце, зокрема, при: зґвалтуванні, розбійницькому нападі, погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу, державного або громадського діяча, судді, народного засідателя чи присяжного.
Розділ 1. Поняття погрози. Поняття злочину «погроза вбивством»
Науковці по різному визначають погрозу. Так В. К.Грищук визначає погрозу як встановлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), спрямованих на примушування особи до виконання поставлених винним вимог.
В. С. Батиргаєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства. [12, с. 19].
У КК України передбачено декілька норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинного впливу на працівників правохоронних органів, суддів та інших осіб: « Погроза або насильство щодо працівників правохоронних органів » (ст. 345); « Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного » (ст. 377); «Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок» (ст. 350). Погроза вбивством також може бути ознакою об’єктивної сторони при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст. 187).
Як бачимо, для кожного злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Тим не менше, дане поняття містить такі ознаки, які було б не просто заперечувати. Вони наявні в переважній більшості наукових визначень та майже завжди виникають у свідомості особи при спробі ідентифікації певних дій як погрози. Погроза – це виражений словами, письмове, діями або іншим чином намір завдати фізичної, моральної чи іншої шкоди особі або громадським інтересам.
Погроза являє собою грубу, зухвалу обіцянку заподіяти яке – небуть зло, неприємність. Вона пов’язана з можливістю або неминучістю виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого -, чого – небуть [ 13, 819].
Погроза – це різновид психічного насильства над особою. Вона являє собою висловлений у будь – якій формі намір завдати фізичної, матеріальної або іншої шкоди громадським чи особистим інтересам. Найбільш небезпечні види погроз – погроза вбивством, нанесення тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна утворюють спеціальні склади злочинів і караються у кримінальному порядку. У кримінальному праві розрізняють погрозу вбивством, погрозу застосування насильства, погрозу знищення майна, погрозу пошкодження майна.
Погроза має бути конкретною і реальною. Конкретність визначається у у адресації погрози до конкретної особи. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоювання її виконання, які у кожному випадку є різними. Наприклад: громадянин Ш погрожував вбивством потерпілій, яку зґвалтував, якщо вона про це комусь розповість або подасть заяву в міліцію. Обласний суд визнав засудження Ш. за погрозу вбивством безпідставним, оскільки потерпіла не вірила в реальність погрози та і сам винний нічим не підтверджував намір здійснити погрозу.
Погроза вважається реальною якщо:
а) винний вчинив такі дії, які давали підстави вважати, що погроза буде здійснена;
б) своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував – погроза не марна, вона буде здійснена.
Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим.
Погроза, як зовнішній фактор небезпеки впливає на конкретного суб’єкта процесу і тим самим визначає його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки [ 14,c. 23 ]. З погрозою пов’язане побоювання - почуття тривоги, хвилювання, викликане чеканням чого – небудь неприємного, небажаного [13, с. 804 ].
Науковці визначають психологічний механізм погрози, її співвідношення з небезпекою, з виникненням страху [ 14, с. 22 – 24 ]. Дійсно стан страху і погроза взаємозалежні. Страх – емоція, яка виникає в ситуаціях погрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. Залежно від характеру погрози інтенсивність та специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах) [15, 386].
Розділ 2 КК України (ст. 129) кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погроза вбивством має на меті вплинути на психічне здоров’я особи - зробити її життя дискомфортним, таким що піддається реальній небезпеці.
Розділ 2. Юридичний аналіз складу злочину
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина, говориться в статті 27
Конституції України, має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Стаття 129 Кримінального кодексу України кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи.
Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю побоювання її виконання, яка у кожному випадку є різною. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування часу, при цьому іншими особами.
а особливістю конструкцій погрозу вбивством відносять до злочинів з усіченим складом. Злочини з усіченим складом – це такі, які в момент закінчення злочину самим законом переносяться на стадію готування або замаху.
Родовим обє’ктом злочину виступає життя і здоров’я особи.
Безпосередній об’єкт злочину – здоров’я особи. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози, має за мету вплинути на психічне здоров’я особи – зробити її життя дискомфортним, занепокоєним, таким, що піддається реальній небезпеці.
Саме фізичне і психічне здоров’я є одним з найважливліших людських благ. Нормальне здоров’я забезпечує особі високий рівень соціальної активності. Саме нормальне здоров’я забезпечує особі високий рівень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров’ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (останнє пов’язане з витратами на відновлення здоров’я, лікування й реабілітацію).
Завдання шкоди здоров’ю людини є негативним чинником і для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.
Закон захищає здоров’я будь – якої людини. Тобто здоров’я як об’єкт кримінально – правового захисту охоплює поняття будь – якої функціонуючої людської системи, незалежно від фізичних чи психічних дефектів [ 4, с. 50 ].
З аналізу диспозиції ст. 129 КК України випливає, що об’єктивну сторону складу погрози вбивством структурно складають: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке є основною ознакою, реальність погрози вбивством.
Вчені В. М. Кудрявцев, О.С. Міхлін та Г. В. Тимейко, а також В. Ю. Александров, П. П. Андрушко, В. І. Антипов, М. І. Бажанов, Х.Х Абсатаров, В. Ю Баулін, Ф. Д. Грєбєнкін, П. М. Левін, О. П. Литвин, П.С Матишевський, М. І. Мельник, В. В.Сташис, Є. Л. Стрєльцов, В. Я. Тацій та інші фрагментно описували як проблеми об’єктивної сторони складу злочину взагалі, так і погрози вбивством загалом.
Об’єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно – небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально – правової охорони, а також об’єктивні умови щодо посягання [6, 88 ].
У зв’язку з цим не можна стверджувати, що одна з ознак злочину є головною чи основною, адже без будь – якої з них про склад злочину як єдину підставу кримінальної відповідальності годі й говорити. Тому особливо актуального значення набуває встановлення всіх обов’язкових елементів складу злочину з тим, щоб будь – яке суспільно – небезпечне діяння, яке передбачено ККУ, було повною мірою відображено у відповідних процесуальних документах, а особу, яка його вчинила, було покарано. Проте, як показує слідчо – судова практика, трапляються такі склади злочинів, вчинення яких викликає цілий ряд труднощів у правозастосовників. Одним із таких, на мою думку, є погроза вбивством. З цього приводу цікавою є точка зору О.С. Міхліна, який розподілив всі злочини на такі, які фактично спричиняють і злочинні наслідки й такі, що створюють реальну можливість їх настання. Погроза вбивством якраз і відноситься до другої вказаної вище групи злочинів, об’єктивна сторона якої потребує уточнення і конкретизації, адже саме в диспозиції цієї статті кримінального закону законодавець описує об’єктивну сторону складу злочину, встановлення ознак якої є не простим завданням при застосуванні ст. 129 КК на практиці.
Крім визначених законодавцем, необхідно також розглядати й інші елементи об’єктивної сторони погрози вбивством, оскільки їх точне встановлення має велике значення для визнання погрози реальною як органами досудового слідства, так і судом. До цих елементів, зокрема належать:
